Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

14.04.2015 17:41

«Іван Миколайчук. Посвята», Анатолій Сирих

Володимир ВойтенкоАК 

Вночі з 19 на 20 квітня о 01:00 на телеканалі «1+1» у програмі «Арґумент-Кіно» – фільм про життя і творчість видатного українського актора, сценариста й режисера Івана Миколайчука – «Іван Миколайчук. Посвята» (1998, Україна), що його створив режисер Анатолій Сирих за сценарієм Людмили Лємєшевої.

Найближчі місяці в «Арґументі-Кіно» демонструватиметься низка фільмів, створених на київській кіностудії, що носить ім’я Олександра Довженка. Це кіно 1960-90-х років. Стрічки, більшість із яких цілком справедливо називаються класичними.

Розпочнаються ці українські кіносеанси кінокартиною, що вона присвячена творчості Івана Миколайчука, видатного актора, режисера й сценариста – того кінематографіста, який став на екрані, та й поза ним правдивим уособленням українського характеру в усій його багатоманітності та складності.

Ідея та сценарій фільму «Іван Миколайчук. Посвята» належать Людмилі Лємєшевій. Пані Людмила – кінознавець та небайдужий свідок творення українського кіна тих самих 1960-90-х. Вона ж присвятила низку своїх книжок та скрупульозних досліджень фільмам і непересічним творцям цього кінематографа, зокрема, Іванові Миколайчуку.

Режисером стрічки виступив один з найяскравіших українських кінодокументалістів старшого покоління Анатолій Сирих. Зокрема, він є автором документального фільму «Сергій Параджанов. Відвідини». Саме у вікопомних «Тінях забутих предків», режисованих Параджановим, феєрично дебютував актор Миколайчук.

"Тіні забутих предків"

Власне, ось найвищої міри слова про Івана Миколайчука, що вони належать саме Параджанову, який справедливо вважається фундатором такого явища, як Українське поетичне кіно, а Миколайчук – обличчям цього кіна: «Я не знаю більш національного народного генія… До нього це був Довженко».  

Коли ж говорити про фільм «Іван Миколайчук. Посвята», то вже сама назва твору промовиста – ця стрічка є не тільки присвятою Миколайчукові, а й посвятою глядача у його творчий світ – через спогади колег, близьких та друзів, через оприлюднення втілених кінообразів у фраґментах фільмів, через кінохронікальні та фотографічні кадри життя.

До певної міри, це стрічка для втаємничених – власне, для тих, хто добре знає українське кіно, бо фраґменти з кінокартин, хроніка не титруються, часто закадрові документальні коментарі можна ідентифікувати, лиш розпізнаючи голоси, а фонограма котрогось із фільмів накладається на стороннє зображення…

Іншими словами, цю стрічку створено, змонтовано фактично за принципами того Українського поетичного кіна, яке й творив Іван Миколайчук, і яке Параджанов ще називав «асоціативним». Саме така асоціативність формує і рухає драматургію окремих епізодів. А вони, ці епізоди, структурують оповідь та мають відповідні назви: «Мама», «Марічка», «Успіх», «Кохання», «Біль», «Іван та смерть» тощо.


"Комісари"


"Розвідники"

Загалом бо сюжет картини «Іван Миколайчук. Посвята» розгортається, як велике вертепне дійство із його особливими законами зміщення і змішування високого й низького – у мистецтві та житті. Це спроба розповісти про людину й митця без котурнів, а в усій його величі, суперечливості та контраверсійності.

Так, Миколайчук – це обличчя цілого напрямку українського кінематографа. Він утілив на екрані образ позитивного, але нелінійного, неоднозначного українця, живого, рухомого... Він створив той образ, із яким глядачеві завжди хотілося й хочеться ідентифікуватися.


"Вавилон ХХ"

Цікаво, що Миколайчук як автор, як режисер прагнув вивести на екран отой самий український «вертепний світ», освячний народною карнавальною культурою. Тією, яка, зрештою, вособлює непереможний та життєствердний народний дух.

Як, скажімо, у фільмі «Пропала грамота», до творення якого, переказують, Миколайчук був фактично причетний не тільки в якості актора.

Вертепні мотиви яскраво проявилися вже в офіційному режисерському дебюті Миколайчука, у фільмі «Вавилон ХХ», створеному за химерним романом Василя Земляка «Лебедина зграя». Тут перед очима глядачів поставав – багато в чому – світ навспак, де йшлося про речі надсерйозні, але з гумором, з іронійною посмішкою.

Далі ж ці мотиви на повну силу мали розгорнутися у фільмі «Небилиці про Івана», що його Миолайчук вже не встиг зняти. Там він планував для себе й головну роль – авантюриста, мандрівного актора й філософа Івана Калити. Згодом сценарій зафільмував Борис Івченко, а зіграв Іван Гаврилюк.

Подібний образ для Миколайчука був надзвичайно близький, бо він утверджував життєдайні сили українського характеру, особливий національний гумор, просякнутий іронією та самоіронією.

Попри всю свою позірну поетичність, цей настрій прозирає та лукаво бринить у назві найомріянішого, але теж невтіленого кінозадуму майстра – «Тисяча снопів вітру». Про все це, а також більше – у фільмі «Іван Миколайчук. Посвята».




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com