Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

04.11.2015 15:10

«Білий птах з чорною ознакою», Юрій Іллєнко

Володимир Войтенко АК  

Вночі з 8 на 9 листопада о 00:25 на телеканалі «1+1» – програма «Арґумент-Кіно»: знаковий фільм Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою» та розповідь про західного українця як про непевний об’єкт кінематографічного бажання.

«Білий птах з чорною ознакою» – знаковий фільм епохи українського радянського кінематографа, картина, що належить до школи Українського поетичного кіна, – знаменита стрічка режисера Юрія Іллєнка, котру було зафільмовано на Київській кіностудії ім. Олександра Довженка 1970 року.

Події фільму розгортаються від 1937 до 1947 року на Буковині, в Карпатах, у гуцульському селищі на кордоні з Румунією. Перед нами постає драматична, трагічна історія родини Дзвонарів, діти якої опиняються розтерзаними поміж державами та ідеологіями.

Лесь Дзвонар, голова родини, заробляє прикордонною контабандою. Для нього – це годинники. То й уся хата його в годинниках, що показують різний час. А чому так, відповідає: «Щоб не переплутати, коли влада міняється. Кожен раз, щоб стрілки не перекручувати. А так: одні – по-польськи, другі – по-німецьки, треті – по-московськи». На питання: «А хто ж це вас надоумив?» – Лесь Дзвонар відповідає: «Діти! Кожен за своїм часом до вітру бігає!»

Власне, таким є згорнутий образ фільму – розтерзаної поміж імперіями України, чиї діти століттями рекрутуються тими чи тими чужими силами у своїх інтересах. Лишень у сюжеті фільму протягом десяти років влада в гуцульському селі змінюється чотири рази, і людські життя стають предметом торгу й маніпуляцій чужинців.

«Білий птах з чорною ознакою», сказати б, має питомі ознаки ідеологічно витриманого компартійного кіна, де, зрештою, комуністи постають героями, а націоналісти, які прагнуть незалежного українського врядування на власній землі, засуджуються всім праведним світом. Але треба розуміти, що інших настанов та сюжетики кіно в підневільній Україні апріорі фільмуватися не мало шансів.

Тому перед свідомими своєї національної правди кінематографістами стояло завдання передати всіма можливими художніми засобами те, що могло подолати накинуті ідеологічні та політичні схеми. Як не було складно, але їм це, до певної міри, вдалося. Не випадково ця стрічка, щойно була створена, опинилася під загрозою заборони, хоча й на деякий час оминула її, бо отримала головний приз Московського міжнародного кінофестивалю.

«Білий птах з чорною ознакою» дарував глядачеві поетичну симфонію українського світу – і в його культурній повноті, і в політичній драмі. І вперше в кінематографі саме тут було виведено виразний образ бандерівця, який рішуче заявляє про ті, зрештою, зрозумілі й природні речі, з якими будь-кому важко сперечатися: «Це мої гори, я тут ґазда, і мені вирішувати, кому в цих горах жити». Очевидна антиімперська прокламація.

Задум фільму належить Іванові Миколайчуку, геніальному акторові, режисеру і, власне, співавтору сценарію «Білого птаха з чорною ознакою», що він прагнув розповісти про роз’ятрену драму свого краю, про трагедію, за влучним висловом, «народу під прицілом «Калашнікова». Образ бандерівця Ореста Миколайчук писав для себе, але, зрештою, його зіграв Богдан Ступка, для якого ця роль стала знаковою кіноз’явою.

Принагідно ж у програмі демонструватиметься спеціальний сюжет, який підхоплює зачіпану тему. В ньому йтиметься про західного українця, так званого западенця, як про непевний об’єкт бажання українського кіна. І такий кут зору має очевидні підстави.

«Білий птах з чорною ознакою» створений класиками українського кінематографа – режисером Юрієм Іллєнком, сценаристом та актором Іваном Миколайчуком, неперевершеними акторами Богданом Ступкою, Ларисою Кадочніковою, Василем Симчичем, Костянтином Степанковим, Наталею Наум, зрештою, блискучим оператором Віленом Калютою.

**

ЗАПАДЕНЕЦЬ ЯК НЕПЕВНИЙ ОБ’ЄКТ КІНОБАЖАННЯ

Ігор Грабович АК

Західні українці в українському кіні з’являються одразу після вторгнення Червоної армії до Західної України у вересні 1939 року. В першу чергу їх показують у неігрових, пропагандистських фільмах, які розповідали про гадану, а інколи й цілком щиру радість галичан чи буковинців із приводу їхнього приєднання до Радянської Союзу.

В ігровому кінематографі западенці з’являються вже по Другій світовій війні, і так само з пропагандистською метою. Першим і найбажанішим для радянської пропаганди типом западенця є персонаж, одержимий класовою боротьбою, соціалістичними ідеями та надіями на Росію, яка має порятувати його край від класового та національного гноблення.

Прикладом такого героя став поет Іван Франко, картина про якого («Іван Франко») вийшла на екрани 1956 року. Цілком імовірно, що стрічка була задумана ще за Сталіна, оскільки містить усі ознаки знаменитих кінобіографій сталінської доби.

Герой тут із малих літ бореться за справедливість, знає, хто його ворог, і як його здолати. Франко у фільмі скидається на численних екранних більшовицьких агітаторів, які вчать так званий народ комуністичної мудрости. І ця мудрість завжди одна й та сама – соціалістична революція.

Тип прокомуністичного агітатора-галичанина виявився не настільки поширеним в українському кінематографі, як інший його тип – стихійного народного героя, месника, місцевого Робін Гуда, якому приписувалися розмаїті чесноти, включаючи справедливий розподіл матеріяльних благ та сексуальний, тваринний магнетизм. Ці дві характеристики народного героя не завжди на кіноекрані були рівноцінними, і з часом саме сексуальна привабливість лісового розбійника вийшла на перший план.

"Кармелюк" (1985), реж. Григорій Кохан

Тому сприяла специфічна врода західноукраїнських чоловіків, екзотична для імперського ока. Це була природна, почасти дика врода, сповнена здоров’я та нестримної енергії. В чомусь вона протиставлялася міській розніженості панів та панночок, а в чомусь доповнювала її.

1959 року кінорежисер Віктор Івченко фільмує картину «Іванна», що є оповіддю про доньку греко-католицького священика, яка прихилилась до радянської влади і вступила до Львівського університету, відкритого тепер і для місцевих українців. Однак незабаром вона дізнається, що не все так просто з її освітою.

Саме в цьому фільмі уперше в українському кіні з’являється образ підступного западенця, який згодом стане хрестоматійним і цілком витіснить тип лояльного імперії західного українця.

Згаданий тип чимось скидається на знайомого зі сталінського кіна шпигуна, шкідника й диверсанта, проте є істотна різниця. Перед нами тип рафінованого, витонченого націоналіста, чужинця за вихованням, способом життя та вірою, уніата, дуже часто єзуїта. Це підкреслено нерадянський, й навіть ніби неслов’янський тип людини, ворожий справі комунізму.

В радянському кіні на западенця проектуються задавнені російські страхи перед Заходом, що вони пов’язані з цивілізаційною різницею. Західна людина в уявлені росіянина за визначенням підступна, холодна, раціональна, бездушна. Їй позірно протиставляється російський та східноукраїнський тип – довірливої, теплої, співчутливої та доброї людини.

Іншим різновидом западенця є колабораціоніст, що той співпрацює з нацистами. Часто-густо означений тип об’єднується з озброєним бійцем опору, бандерівцем. Цей персонаж постає вже як зрадник батьківщини, оскільки він повернув зброю проти радянської влади.

Такому персонажеві приписується передусім варварська, фактично печерна нецивілізованість, яка постає в карикатурних формах. Він і неосвічений, і малокультурний, проте, в першу чергу, безглуздо жорстокий, схильний до диких витівок.

Якщо підсумовувати вказані екранні типи западенця, то в очі кидається насамперед певний чуттєвий складник усіх цих історій. Перед нами правдивий об’єкт бажання, який водночас приваблює та лякає, оскільки  виходить поза межі імперського нормативного уявлення про так звану цивілізовану людину. Західний українець тут у гарній компанії інших представників народів імперських околиць – від Чукотки й аж до Балтійського моря. Всі ці народи були, водночас, джерелом ресурсів для імперії та втіленням її страхів.

Кіно незалежної України змінило знаки з мінусу на плюс. Сьогодні западенець в багатьох українських фільмах – борець за незалежність, непоступливий герой опору. З іншого боку, він продовжує бути амбівалентним об’єктом бажання, оскільки все ще перебуває в координатах, які свого часу задала комуністична імперія.

 Саме про цей тип ідеться у фільмі Валентина Васяновича «Креденс», що вийшов на екрани 2013 року. В картині розповідається про двох братів-приймаків, які опиняються в заручниках російськомовної родини так званих «визволителів», простіше кажучи, російських завойовників, чиї нащадки дотепер почувають себе цілком вільно на Західній Україні.

Обидва чоловіки доволі вразливі соціально, оскільки абсолютно залежать і від ласки чужих родин, і від ласки своїх роботодавців, які намагаються експлуатувати саме їхню сексуальну, статеву спроможність.

Фінал цієї історії по-своєму показовий, оскільки зводиться до прямого чуттєвого бунту, привабливого для ока та звичного для глядача. Западенець усе ще об’єкт бажання, джерело однаково ірраціональних надій та страхів.

Вночі з 8 на 9 листопада о 00:25 в «Арґументі-Кіно» – картина Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою», стрічка, яка  створила узагальнений образ Західної України, цілковито укріпивши підвалини місцевої міфології. У фільмі ми бачимо різні типи западенців – і жертв різних режимів, і цілком лояльних радянській владі, і її запеклих опонентів та ворогів.

Проте важливим залишається бажання, яке західні українці викликають у різних політичних та ідеологічних режимів і культур сусідніх народів. Це бажання плоті, бажання отримати у власність та розпоряджатися людським тілом, яке завше виглядало спокусливо здоровим, молодим і сексуальним. Западенець бачиться дитям природи, резервом безмежних можливостей, проте і небезпек також, тому його слід усіляко контролювати. Юрій Іллєнко помістив цього персонажа у звичне для нього природне середовище, де той залишився й донині. Дикий і вільний, він усе ще чекає свого зоряного часу.




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com