Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


best instagram viewer
Проблемы с доступом в джойказино? Заходите joycasino2019.ru.com

Статті

25.02.2021 17:16

Леся Українка в кінематографі: до 150-річчя письменниці

Олег Чорний, кінорежисер та медіа-художник, член НСКУ та Української Кіноакадемії, matrix-info 

“Леся Українка все ще лишається найгірше прочитаною і найдраматичніше недооціненою письменницею з пантеону наших національних класиків”, – читаємо в анотації до книжки Оксани Забужко “Notre Damed`Ukraine”. Ця сумна думка цілком стосується й кінематографа. За радянських часів фільми, так чи інакше пов’язані із Лесею Українкою, знімали переважно до пам’ятних дат, а зараз, схоже, ім’я письменниці асоціюється насамперед із драмою-феєрією “Лісова пісня”. І саме вона стала першим екранізованим твором Лесі Українки. У 1961 році її на кіностудії ім. О. Довженка за власним сценарієм зняв режисер Віктор Івченко.


Це казкова і романтична історія кохання Мавки та Лукаша, реалізована максимально наближено до тексту першоджерела. Робота оператора Олексія Прокопенка та художника Володимира Агранова, як і комбіновані зйомки, справляють враження навіть тепер, особливо зважаючи на тогочасні технічні можливості.

Режисер також зібрав цікавий акторський ансамбль. Попри велику кількість претенденток на головну роль Мавки, режисер затвердив дебютантку, старшокласницю Раїсу Недашківську; дядька Лева зіграв Петро Вескляров, матір Лукаша – Варвара Маслюченко (дружина письменника Остапа Вишні). Музику до фільму написав Ігор Шамо. 

1976 року в об’єднанні художньої мультиплікації на кіностудії “Київнаукфільм” режисерка Алла Грачова зняла короткометражний анімаційний фільм “Лісова пісня”, щоправда, у російському перекладі.

У 1980-му на кіностудії ім. О. Довженка вийшла “Лісова пісня. Мавка”, автор сценарію, режисер та оператор – Юрій Іллєнко. Він зняв увесь фільм на натурі, у кольорі та широкому форматі. На Всесоюзному кінофестивалі у Вільнюсі (1981) картина заслужено здобула приз “За пошук зображальних засобів у кіно”. Іллєнко спробував відійти від звичного романтизму та ще й значно скоротив текст п’єси. Мавку зіграла Людмила Єфименко, у двох ролях знявся Іван Миколайчук – дядько Лев та Лісовик, музику написав Євген Станкович. На жаль, повна українська версія картини не збереглася.

Уже кілька років триває робота над повнометражним анімаційним 3D-фільмом “Мавка. Лісова пісня” режисерки Олександри Рубан. У мережі вже з’явилися трейлери та інформація про зацікавленість проєктом закордонних дистриб’юторів, проте поки що невідомо, коли стрічка вийде на екрани. 

Очевидно, цікавість кінематографістів саме до “Лісової пісні” можна пояснити передусім романтичним сюжетом та жанром; зараз можна зустріти означення цього твору як “перше українське фентезі”.

З екранізаціями інших творів Лесі Українки повелося важко, адже вони складні, потребують особливої кіномови та виразних засобів, акторської майстерності, а ще – коштів, щоб адекватно втілитися на екрані. Дві стрічки було знято на студії “Укртелефільм”: фільм-вистава “Камінний господар” (1971 р., режисер – Мирослав Джинджиристий; у головних ролях: Богдан Ступка, Ада Роговцева та Антоніна Лефтій) і мінісеріал “Блакитна троянда” (1988 р., режисер – Олег Бійма). Ще дві – на Одеській кіностудії: “Спокуса Дон Жуана” (1985 р., режисери – Григорій Колтунов і Василь Левін), знята російською мовою, а також “На полі крові. Aceldama” (2001 р., режисер – Ярослав Лупій).

Не склалося й із біографічними фільмами про Лесю Українку. Перший такий планувався наприкінці 1969-го. Тоді кіностудія ім. О. Довженка надіслала в Комітет кінематографії при Раді міністрів УРСР літературний сценарій стрічки “Одержима”, написаний Іваном Драчем. У його основі –події чотирьох років життя письменниці (1897-1901 рр.), її листи та поезії. А головне – історія кохання з марксистом Сергієм Мержинським та сцени з драматичної поеми “Одержима”, яку Леся Українка написала за одну ніч, доглядаючи смертельно хворого Мержинського.

Фільмувати стрічку мав учень Олександра Довженка, молодий режисер Роллан Сергієнко. Кінематографічне керівництво схвалило задум і режисерську експлікацію (адже наближався ювілей!), але зажадало допрацювати сценарій. Дослівно йшлося про “серйозне подальше збагачення сценарію, про наполегливе розкриття громадської, революційної активності Лесі Українки, про її близькість до російського революційного руху, до марксизму”.

Картину вже із назвою “Іду до тебе” запустили у виробництво. Почалися пошуки виконавиці головної ролі, але знайти потрібну режисерові актрису в Україні не вдавалося. Після багатьох проб вирішили знімати молоду акторку з Москви Ірину Купченко. У травні 1970-го вирушили на двотижневі локальні зйомки до Чернівців та Карпат, зафільмований там матеріал мав водночас стати для Купченко остаточною кінопробою та ввійти в картину. Проте в Карпатах почалися дощі, і зняли лише половину від запланованого, на додачу Купченко захворіла, а потім взагалі відмовилася від ролі.

На засіданнях художньої ради кіностудії почали спільними зусиллями шукати рішення. Задля скорочення термінів виробництва режисер вирішив відмовитися від фільмування деяких локацій. 

Водночас тривав процес “усунення недоліків” у сценарії, але з кожною новою редакцією кількість зауважень лише збільшувалася. Комітет почали тривожити фрагменти з “Одержимої”, окремі репліки в монологах Лесі Українки та в діалогах інших персонажів. Насправді зараз здається, що головна причина претензій в іншому – доля письменниці, її непроста біографія, позиція та складність творів аж ніяк не вписувалися в офіційний образ “революційної поетеси-демократки”.

Роллана Сергієнка зняли з картини, постановку доручили досвідченому Юрію Лисенку. Оператора Едуарда Тімліна замінив Михайло Бєліков, у головній ролі почали знімати актрису Київського театру оперети Елеонору Стеблак, яка не мала досвіду в кіно, але, за свідченнями сучасників, була справді дуже схожа на свою героїню. 

На кінець січня 1971 року зняли майже половину фільму. У Комітеті переглянули матеріал, зауважили деякі позитивні моменти, але й забили на сполох: “Постановник не скористався з попередніх застережень, які неодноразово робилися під час бесід у Комітеті. Як ми й передбачали, асоціації між Мержинським та образом Месії з поеми (йдеться про епізоди “Одержимої”) на екрані виявилися неприйнятними – таке трактування сцен зробило їх антиреалістичними й могло б у фільмі призвести до ідеологічно-неприйнятного викривлення образів Лесі Українки та Мержинського”.

Про вихід стрічки до ювілею вже не йшлося. На порядку денному – зрив річного плану кіностудії, перевитрати кошторису та ще й небезпека випустити ідеологічно неправильний фільм.

Вирішили знову змінити режисера. Тепер до керма став Микола Мащенко, який узявся до роботи в складних умовах, бо значну частину кошторису вже витратили. Очевидно, саме тому замість кольору фільмували в чорно-білій гамі, але в широкоекранній версії, аби ситуативні камерні режисерські рішення не виглядали надто скупо. 

Мащенко із непростим завданням впорався, картину таки здали в грудні 1971-го. У ролі Лесі Українки – Алла Демидова, знімалася російською мовою, в українській версії її озвучила Ада Роговцева, роль Мержинського зіграв Микола Олялін.

Нині “Іду до тебе” дивитися важко. Алла Демидова дійсно органічна і виразна на екрані, але загалом образ Лесі Українки так і не відійшов від ідеологічних установок, хоча навряд чи тоді можна було очікувати іншого. Проте й зараз у цій картині варта уваги музика Володимира Губи, а також робота оператора-дебютанта Олександра Ітигілова, особливо – майстерно зняті крупні плани.

“Іду до тебе” так і залишається першим і єдиним художнім фільмом про Лесю Українку. Двічі впродовж останніх років на конкурс Державного агентства з питань кіно подавався українсько-грузинський проєкт “Леся Українка. Узлісся” режисерки Нани Джанелідзе, але вибороти фінансування йому поки що не вдалося.




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com