Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

03.07.2020 21:13

Київська екранізація «Золотого теляти»

Станіслав Цаликписьменник, історик, сценарист, matrix-info.com 

Вважають, що сатиричний роман Іллі Ільфа та Євгена Петрова “Золоте теля” вперше втілився на екрані 1968 року в однойменній стрічці Михайла Швейцера, знятій на “Мосфільмі”. Однак це не так. Услід за романом письменники створили сценарій, за яким 1936-го з’явився фільм Київської кінофабрики.

Договір на сценарій з Ільфом і Петровим уклали в Києві 3 вересня 1934-го – після того, як письменникам двічі не пощастило із запуском фільму в Москві. Літературне першоджерело, роман “Золоте теля”, прийшов до читача 1931-го: московський щомісячник “30 дней” почав друкувати його у січневому числі і подавав із продовженням до кінця року.

Поки читачі знайомилися з першими розділами нових пригод Остапа Бендера, автори терміново завершували останні глави. Роботу закінчили наприкінці весни, а влітку взялися за кіносценарій. Залишили головний сюжетний стрижень роману – автопробіг, а також втечу одного злодійкуватого персонажа від розлюченого натовпу (врятований пасажирами колоритної автівки на кшталт “Антилопи-Гну”), згадку про фальшивого сина лейтенанта Шмідта, виступ “індійського факіра”, який провадить “матеріалізацію духів і роздачу слонів” тощо.

Натомість автори змінили склад подій і перейменували персонажів. Цей камуфляж знадобився тому, що після публікацій перших глав роману права на твір придбало американське видавництво Farrar and Rinehart Incorporated, розташоване в Нью-Йорку. За умовами угоди, твір мав вийти окремою книжкою спочатку англійською мовою в США (видали 1932-го; у СРСР російською – 1933-го). Американці зарезервували і права на екранізацію. Ільф і Петров були вимушені або щось поміняти в сценарії, або відмовитись від співпраці з кіно. Обрали перше.

Сценарій назвали “Якось влітку” (“Однажды летом”). Остапа Бендера замінили шахраєм Сен-Вербудом, несправжнім професором і фальшивим іноземцем. Його небога і спільниця Феня – варіація Зосі Синицької. Водій Адам Козлевич став парубком Жорою, який кермує драндулетом сумнівної конструкції та має компаньйона – простака на прізвисько Телескоп, такого собі Шуру Балаганова. Натомість підпільного радянського мільйонера Олександра Корейка та колишнього киянина Михайла Паніковського в сценарії нема, хоча окремі вчинки і репліки останнього передані Сен-Вербуду.

Восени 1931-го – роман і далі друкується в журналі! – відбулося обговорення сценарію на Московській об’єднаній кінофабриці “Союзкіно” (майбутній “Мосфільм”). Пролунало чимало критичних зауважень: “в’ялий початок”, “композиційна рухлість”, “конфлікти вирішуються одразу”, “нейтральний сміх”. Ілля Ільф сумно зазначив у своєму чорному блокноті: “Негативне ставлення”. Від авторів зажадали “хірургії” – докорінного перероблення.

Новий варіант співавтори надали кінофабриці навесні 1932-го. Знову не сподобався. Відтак надрукували його в журналі “Красная новь” – у серпневому числі. На тому історія могла завершитися, якби не актор Ігор Ільїнський. Прочитавши в журналі сценарій, він зрозумів: це саме те, що йому потрібно.

Зігравши у 12 фільмах переважно головні ролі, він мріяв стати кінорежисером. “Бігав по кіноорганізаціях, ходив на прийоми до різних за рангом начальників, – розповідав пізніше. – Нічого не виходило. Мене ввічливо вислуховували, погоджувалися, а потім справа відсувалася набезрік”.

Ільїнський запропонував сценарій Київській кінофабриці, оскільки нещодавно знімався там у фільмі Олексія Каплера “Шахта 12-28”. Сценарієм зацікавилися, а головне – не заперечували проти режисерського дебюту Ільїнського. Актор обумовив, що гратиме також дві головні ролі – Сен-Вербуда і Телескопа. Окрилений успіхом, повернувся до Москви й пішов знайомитися зі сценаристами. Зустрілися на квартирі Петрова. “З Євгеном Петровичем, – згадував Ільїнський, – почалася ділова розмова щодо організаційного боку нашої справи. А коли прийшов Ілля Арнольдович, ми зайнялися обговоренням і виправленням деяких епізодів сценарію”.

Збиралися кілька разів – доробляли сценарій відповідно до вимог майбутнього постановника, зокрема розширили “екстрену лекцію індуського професора Сен-Вербуда”, під час якої він “радикально лікує гіпнозом”. “Мені подобалося, – споминав Ільїнський, – що робота йшла невимушено і швидко: цілі сцени і дуже істотні поправки у вже придуманих раніше створювалися тут же, при мені й режисері, який іноді приходив зі мною”. Згаданий колега – досвідчений Ханан Шмаїн, постановник чотирьох фільмів, учень Леся Курбаса. Київська кінофабрика призначила його співрежисером, щоб “підстрахувати” дебютанта.

У вересні 1934-го в Києві підписали угоду з авторами. Кошторис стрічки – 902 тисячі рублів. Ухвалили робити фільм в українському та російському варіантах.

Зав’язку дії зняли на Кавказі. Художник фільму Олексій Бобровников згадував: “На кінофабриці чекала нова експедиція з фільмом «Якось влітку». Цього разу на Кавказ у Гагри, озеро Ріца й Сухумі”. Кілька сцен мають київську прописку – наприклад, старт автопробігу Київ-Москва, де видніє щойно збудована вхідна колонада стадіону “Динамо”. Автопробіг фільмували на Житомирській трасі та біля Коростишева.

Залізничний робітничий клуб, де гастролює Сен-Вербуд, збудували на кінофабриці. Керівництво хотіло зробити “палац майбутнього” в тогочасному сталінському дусі – помпезний, з вишуканими меблями. Сценаристи наполягли на зубожілому літньому клубі з благеньким парканом. Мотивували тим, що шахрай тільки в такому й може виступати.

Наприкінці осені 1935-го завершили знімання. Від 1932-го, коли Ільїнський запропонував кінофабриці сценарій, минуло три роки. Кінематографісти між собою саркастично називали фільм “Тричі влітку”. 28 квітня 1936-го нарешті відбулася прем’єра.

“Ми удостоїлися авторської похвали Ільфа і Петрова та їхніх друзів, які були на перегляді, – не без гордощів згадував Ільїнський. – Але на нас чекав розгром. Чомусь нашу картину в рецензії «Правди» порівнювали з прекрасним фільмом Александрова «Цирк», якому, звичайно, віддавали величезну перевагу і який нам ставили за приклад”.

Негативна оцінка головної партійної газети – майже вирок. Тому фільм пройшов у прокаті непомітно і не запам’ятався. Хоча насправді він вартий перегляду. Хай там як, стрічка залишиться в історії як перша екранізація “Золотого теляти”.




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com