Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

24.04.2003 12:28

Режисерське зізнання Клуні(“Зізнання небезпечної людини”)

Олег Рой

ЗІЗНАННЯ НЕБЕЗПЕЧНОЇ ЛЮДИНИ/CONFESSIONS OF A DANGEROUS MIND (113’, CША – Канада – Німеччина, 2002), сценарій: Чарлі Кауфман, режисер: Джордж Клуні, оператор: Ньютон Томас Сіґел, актори: Сем Роквелл, Дрю Беррімор, Джордж Клуні, Джулія Робертс, Рутґер Гауер, Меґґі Ґілленхаал, Бред Пітт, Метт Деймон.

Саме Чак Барріс винен у тому, що через телебачення ми всі стали яйцеголовими. Тож, чекати від режисерського дебюту Джорджа Клуні життєпису Чака з гідною поваги повагою було не варто. Тим паче, що й сам Клуні через те телебачення добряче настраждався. Але, як бачимо, яйцеголовим не став, несподівано зняв несподіване кіно й взагалі, почувається як ніколи комфортно.

Передовсім слід сказати, що з того проекту спочатку вибув Даррен Аронофскі, котрий би неодмінно скористався нагодою публічної демонстрації екскрементів нашої з вами телезалежности, потім звільнили Брайяна Сінґера, що в нього палка схильність до недоладних гіпербол. А згодом прийшов Стівен Содерберґ, приволік за собою Джулію Робертс з Клуні і почав знімати режисерський дебют останнього. Або, принаймні, пороздавав дороговкази. Бо саме в нього вперше зіграла емоцію Джулія, саме від нього Клуні навчився любити кіно не лише з гамбурґерами, і саме у нього Мексика виглядала пеклом з надлишком блідо-жовтого барвника. Тому Джулія в “Зізнаннях” (тільки не кидайте в мене попкорном) настільки гарна, наскільки це треба, Мексика запозичена з “Траффіка”, а гамбурґери під час перегляду зовсім не просяться до рота. Клуні виявився гарним учнем, і пішов далі за свого ґуру. Фінляндію він малює як повну противагу спекотній Мексиці – холоднаво-бузковим абсентом для поліпшення потенції, Східну Німеччину – коричневим кремом для шкіряних чобіт по вашій печінці, а Америку – божевільною мішаниною з відтінків, котра як і будь-який експонат кунсткамери, притягує до себе увагу. Втім, у лабіринтові візуальних рішень Клуні зумів не загубити свого такого неяскравого. миршавого героя, що ми йому завдячуємо своєю неповноцінністю. Скалічений тотальною нелюбов’ю слабкої статі, Чак Барріс вирішує помститися всьому світу. А найкраща помста – то знущання над об’єктом помсти. Найдурніші телешоу в історії – то його, Барріса, внесок до прийдешнього апокаліпсису, що він його почав чекати задовго до того, як те стало модним. Паралельно ж він займався виконаннями замовлень ЦРУ з нейтралізації комуністичної зарази по всій Європі, де бував частенько з фіналістами своїх шоу. Найстрашніше в усій тій історії, зовсім не маніякально-депресивна шизофренія Барріса, а самі шоу, більшість з яких дожили до наших днів і вельми вільно почуваються в вітчизняному телеетері. Тому нас з вами понад усе мусить хвилювати історія народженого в муках фрік-телебачення, позаяк шпигунські пристрасті, виконані, віддамо їм належне, з іронією, гідною бондіани, нас не чіпають, хоч ти лусни.

До речі, сумнівні шпигунські веселощі Клуні – то логічний голлівудський апотеоз шпигуноманії, від аґресії якої вже ніде й ховатися. Від “Ідентифікації Борна” до “Дітей шпигунів 2” нас намагаються примусити підозрювати “гаврилівських курчат” у державній зраді, а радіоприймач, налаштований на “Промінь”, у передаванні шифрованих повідомлень. Але українці – міцна нація, і прокинутися зі столітньої сплячки їх не примусить ніщо, тим паче американське кіно, що воно, судячи з останніх телерейтинґів вже давно втратило будь-яку довіру. Зате самих американців та пропаґанда таки попсувала. Екранні та реальні пошуки зовнішнього, внутрішнього, невидимого та особистого ворога й фронту привели до тих самих наслідків, що й Чака Барріса. Країна серйозно хвора, тож порадимо їй або повертатися додому й лікуватися, або локалізувати всю свою волю для сублімації у сферу кулінарних телешоу. Надто гарно ж у них те виходить...

Власне, як і двоякий персонаж Чак Барріс, так і сама стрічка не може не викликати двоякого ставлення. З одного боку, зовсім не зайвим здається екскурс до історії телебачення, коли будь-яка дурниця, що зашарілася від власної безглуздости, робила аматорів телевиробництва мільйонерами, а домогосподарок щасливими своїм домогосподарським щастям. Та й холодна війна ще ніколи не застигала на екрані посмішкою невимовного ідіотизму. Але, на жаль, Клуні не зумів вчасно зупинитися. Його фільм, як і будь-який дебют страждає манією величі, бажанням вразити за будь-якої ціни. Подекуди монтаж видає такі піруети, що впору закохатися, а іноді провисає трихвилинною сценою у ліжку (не облизуйтеся), в якому нічого не відбувається. Зате Клуні вдалося те, що не вдавалося ще нікому. Усе дуже гарне, що є в його фільмові, пов’язане з присутністю на екрані Джулії Робертс(!). Усе погане – з Дрю Беррімор. На своїх плечах Сем Роквелл виносить середній рівень стрічки. Як для дебюту, то дуже концептуально...



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com