Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

06.05.2003 12:06

Марксизм – ну то й що?(Довженко. Полеміка)

Майкл Чепмен

Я був дуже розчарований, коли прочитав розповідь Філіпа Кеннікотта про українського кінорежисера Олександра Довженка, фільми якого демонструються у Національній ґалереї. Як свідчить історія, Довженко, марксист з юнацтва, використовував свій талант, щоби створювати пропаґандистські стрічки спочатку для Лєніна, а потім для Сталіна, двох найбільш сумнозвісних диктаторів ХХ століття, що вони несуть відповідальність за смерті понад 40 мільйонів людей.

Тільки в Україні організований владою голодомор за допомогою примусової колективізації, а також показові страти “класових ворогів”, спричинили смерть приблизно 7 мільйонів чоловік, 3 мільйони з яких – діти. Ситуація була настільки жахливою, що багато людей дійшли до канібалізму. Водночас комуністи стверджували, що ніякого голодомору не було, і “художники” на кшталт Довженка підкорялися вимогам партії.

Довженко був не меншим пропаґандистом тоталітаризму, ніж Лені Ріфеншталь була пропаґандисткою нацизму. Однак з розповіді Кеннікотта ми довідуємося про те, що Довженко був “більшовиком” тільки після декількох абзаців від початку статті. І ніде в ній ми не дізнаємося про жахи українського голодомору та моральну співучасть Довженка в цьому злочині. Він був апологетом держави – і людиною, яка жила за рахунок заступництва держави, продовжуючи створювати сталіністську пропаґанду у свої зрілі роки.

Лист до редактора

The Washington Post, Washington, D.C.

Saturday, December 14, 2002; Page A23




Відповідь Сергія Тримбача на листа Майкла Чепмена до The Washington Post

Я щиро подивований версією Майкла Чепмена стосовно ролі й місця видатного українського кінорежисера Олександра Довженка в новітній історії моєї Вітчизни. Так, насправді деякі фільми мистця були задіяні в роботі диявольської пропаґандистської машини, і почасти відповідали запитам останньої. Одначе, це той випадок, коли особистісні прагнення далеко не в усьому збігалися з цілями держави.

Довженко належав до покоління українських інтелектуалів 1920-х років, яке своїм покликанням мало відродження України. Спроба визволитися з російського колоніального ярма перших років після Жовтневого перевороту 1917 року зазнала невдачі. Абсолютна більшість українців жила в селі і була неспроможна вплинути на перебіг суспільних трансформацій. Патріархальний спосіб життя не сприяв також вихованню сильних особистостей, творенню повноцінних громадських і державницьких об’єднань. Відтак ідеологія національного Ренесансу – одним з апологетів її і був Довженко – включала в себе перетворення, зміну базових структур українського життя, аби наблизити його до сучасних змодернізованих реалій. Це і пояснює прихильність до індустріалізації та персонажів месіанського штибу, яка така помітна в Довженкових творах.

Увесь масштаб утопій свого покоління, розстріляного й замордованого, Довженко усвідомив під час Другої світової війни. Його крик відчаю й розпуки щодо трагедії українства, сценарій “Україна в огні”, був почутий Сталіном. І режисера вже до віку відлучили від Батьківщини...

Ні, не був він лакеєм режиму, не був його “ґвинтиком”. Могутня артистична природа Довженка прагнула встановити нові гармонії життя – власне українського і світового, часто опонуючи тоталітарній ідеології. Прикро, що Майкл Чепмен побачив тільки одну сторону творчої спадщини великого мистця.

Сергій Тримбач

кінокритик, заступник директора

Національного центру Олександра Довженка

Київ, Україна




P.S.

Washington Post мого листа не видрукував. Було б смішно ображатися – редакція опублікувала дві точки зору на постать Олександра Довженка, продовження дискусії, напевно, видавалося їй недоречним.

Одначе, я написав не тільки тому, що прочитав листа у газеті… У грудні, у Вашинґтоні, під час дискусії у Національній ґалереї (за участи американського кінознавця Джорджа Лібера, котрий 2002 року видав книжку Alexander Dovzhenko. A life in Soviet Film), я зіткнувся з подібним поглядом на творчість нашого кінокласика. Аґресивно і доволі винахідливо декілька моїх опонентів (а це були місцеві українці, діти тих, хто полишив Україну в часи Другої світової війни) арґументували “злочинність” Довженкової співучасти в діяннях сталінського режиму. Спрощеність такого потрактування очевидна. Втім, настільки ж очевидним є й те, що у подальшому опрацюванні спадщини режисера, письменника, громадського діяча належить враховувати наявність інших точок зору.

Це, мабуть, і добре. Бо провокує на діалог. Тривалий час Довженко був у нас іконописним персонажем, і тільки. А тепер… Тепер і в нас входить у життя покоління, для якого догматика радянських часів є річчю доволі примарною. Не хотілося б лишень, аби мистецький доробок слугував у якості матеріалу для ідеологійних чи соціологійних дискусій, залишаючи в тіні власне художні аспекти. Все інше – нормальний процес прийняття класики “на баланс” нових часів і звичаїв…

Також читайте:


Довженко і західна цивілізація, або “Прощавай, Америко”


Українець Довженко – мистець пролетаріату



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com