Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

09.02.2020 16:27

Без котиків не обійтися: ексцентрична і водночас героїчна комедія про російсько-українську війну на Донбасі

Ігор Грабович, Укрінформ

Вийшов у прокат ігровий фільм режисера Володимира Тихого «Наші котики» – свого роду повнометражна версія однойменного вебсеріалу, який був створений ще 2016 року мистецьким об’єднанням «Вавилон 13». Крім Тихого, сценаристом фільму став ще й письменник Валерій Пузік. Серед продюсерів стрічки – Марко та Уляна Супрун, Ігор Савиченко, Степан Бандера та інші.

Перед нами – ексцентрична і водночас героїчна комедія про російсько-українську війну на Донбасі, дія якої відбувається 2014 та 2019 роках. Головним героєм фільму є воєнний підрозділ із трьох чоловіків, який утримує одну доволі тиху ділянку фронту. Їхній пост називається «Туалет» або «Капустинка». Якось на цей пост приходить нова зміна – «Професор», «Літо» та «Грін» – добровольці, кожен із яких має свої прагнення й амбіції.

Одного дня їм цілком випадково вдається відбити масовану ворожу атаку. Хлопці стають героями і до них прибуває українська тележурналістка – юна випускниця вишу, прихильниця певних західних стандартів журналістики, яка й у ворогах бачить людей, яким треба також дати слово.

Крім цих персонажів, у картині є ще Путін, Сурков, сепаратисти та російські військові підрозділи. Й усе це подано під сатиричним або максимально ексцентричним кутом зору. Сутички, бої, так само, як і фантазії персонажів, подаються тут максимально умовно й водночас з усією можливою іронією чи навіть сарказмом.

Якщо дивитися на стрічку загалом, то вона досить нерівна і навіть безформна – наскрізний сюжет тут ледь відчутний, а сам її простір, попри ведення бойових дій, – камерний, бо все у картині обертається довкола бліндажа, у якому перебувають бійці. Й навіть коли дія переноситься у ворожий табір, то і там вона обмежується закритим простором.

Перед нами – фільм на любителя – і не тільки такого типу кіно, а й такого типу сприймання реальності. Останнє важливіше за перше, бо стрічка тримається не тільки на фантазії творців, а передає й певний досвід реальних бійців, які пройшли справжню війну і знають атмосферу на фронті не з чужих вуст – саме таким і є співавтор сценарію Валерій Пузік. Гумор, самоіронія, дегуманізація ворога, вочевидь, добре допомагають людям, які щохвилини перебувають у смертельні небезпеці, не тільки подолати страх, вижити, а й перемагати. Очевидно також, що стороннім людям такий підхід може не дуже подобатися, як не подобається він і молодій журналістці, котра прикладає до надзвичайної ситуації певні ідеологічні стандарти звичайного світу та мирного життя.

Тобто перед нами стрічка, що у першу чергу зроблена для ветеранів війни, бо відображає їхнє бачення світу, й їхній погляд не просто має право на життя, а й видається багато в чому безальтернативним. Вписується цей погляд і до кінематографічного світу Володимира Тихого, чия режисерська та продюсерська діяльність також багато в чому дотримується таких самих світоглядних та естетичних критеріїв.

Від альманахів «Мудаки» (2010) та «Україно, goodbye!» (2012) його діяльність обертається довкола саркастичного погляду на світ. Цей сарказм обумовлений не тільки й не стільки соціальною реальністю, скільки особливостями людської природи, яка часто перебуває у полоні розмаїтих ілюзій та фантазій. Низка зафільмованих цим режисером картин підтверджує це. Наприклад, стрічка «По дорозі» (інша назва «Це ж гі..но!» ) із альманаху «Мудаки» веде мову про головну субстанцію тодішнього національного життя, від якого не відтертися й не відмитися нікому, бо воно скрізь, й у нього можна тільки безкінечно вступати. Схожими є і «Рекреації» та «Пам’яті Пітера», у яких українська вулиця становить повсякчасну загрозу – якщо не фізичного, то морального насилля.

У альманаху «Україно, goodbye!» у новелі «Гамбург» герой, який мріяв мандрувати світом, нарешті частково може зреалізувати свої мрії, коли віддає свою нирку закордонному пацієнтові. А вже стрічка «Янгол смерті» сповнена не просто чорного гумору, а й апокаліптичних передчуттів вселенського масштабу. Ці стрічки не тільки відображають тодішню дореволюційну епоху, а й є певними універсальними висловлюваннями, адже оперують упізнаваним соціальним та антропологічним матеріалом, який нікуди не подівся. У тих стрічках сарказм, як сіль, роз’їдає будь-який ідеалізм.

Варто сказати, що у популярній культурі такий погляд, хоч і нечасто, проте все ж трапляється. Наприклад, таким підходом до реальності відзначається британський комік Рікі Джервейс, який запам’ятався багатьом своїм веденням нещодавньої церемонії «Золотого глобуса». Запам’ятався, власне, своїми жартами, які згодом широко обговорювалися, оскільки багато кому видалися скандальними та навіть неприпустимими. Для Джервейса не існує заборонених тем та авторитетів – він жартує про кого хоче і як хоче. Багатьом така позиція не дуже подобається, і зрозуміти критиків можна, бо в основі його жартів – руйнування багатьох вірувань (у тому числі релігійних), а також позитивних міфів, які чималій кількості людей допомагають жити.

Однак така позиція не переконує Рікі Джервейса. Про це свідчать його виступи, а також написані та спродюсовані ним серіали «Офіс», «Масовка», «Життя надто коротке», що ведуть мову про звичайних людей, які одержимі дуже амбітними планами та відчуттям власної значущості. Звісно, що їхні амбіції та завищені очікування постійно ставлять їх у не дуже зручне, точніше кажучи, комічне становище. Разом із тим, мішенню Джервейса стають і суспільні умовності та правила гри, у яких найбільше цінується показний успіх. Британський комік висміює цей успіх, бо по дорозі до слави люди фактично втрачають людську подобу.

«Наші котики» також свій сюжет будують довкола серйозних амбіцій його персонажів, які у довоєнному житті були лузерами, і зараз прагнуть реваншу. У певному фантазійному світі живуть також і вороги, чиї карикатурні марення приводять до серйозних наслідків.

Себто перед нами фільм, який тримає під прицілом усіх, чиї фантазії про власне возвеличення підіймаються надто високо. І війна тут виявляється доволі дивним місцем, де ґротеск зростає у якійсь невідомій прогресії, проте також може проявитися і правдива мужність.

Важливо сказати кілька слів і про кінематографічний контекст такого кіно. Саркастичний погляд на війну наявний у багатьох фільмах, а деякі з них мали істотний вплив на популярну культуру, наприклад, «Військово-польовий госпіталь» / «M.A.S.H» (1970) Роберта Олтмана, який веде мову про роботу воєнних хірургів під час корейської війни. Тут також послідовно витісняються усі фантазії про героїзм, пафос, моральність чи щось духовне, що начебто може проявитися під час війни. На війні людина цілком опиняється у руках численних випадковостей, і може вижити, чи навіть стати переможцем, проте війна – це не той стан, якого варто прагнути.

Фільм Володимира Тихого чітко розставляє акценти. Не Україна розпочала ту війну, проте вона буде захищатися усіма способами. Так, українські добровольці часто не дуже підготовлені та наївні люди, проте вони здатні навчитися бити ворога. Справді, воєнні жарти – не для слабкодухих, проте й війна – також.

Підсумовуючи: «Наші котики» – доволі своєрідне видовище, яке не всім може припасти до смаку – комусь воно може видатися навіть цинічним, проте позиція, викладена у фільмі, ймовірно, зможе нас усіх порятувати, бо війна все ще триває. 




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com