Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

07.05.2003 17:29

Молитва за успіх(ще про фільм Юрія Іллєнка)

Дмитро Десятерик

Соняшний літній день. Ви йдете уривистим берегом мальовничої річки. Ви безтурботні, щось наспівуєте і жуєте соломинку. Потім ваш погляд випадково ковзає вниз, і соломинка випадає з рота.

По річці пливуть закривавлені тіла. Окремо. Групами. Деякі вбиті пливуть разом за накритим столом, майже в обіймах одне одного, змішуючи кров з відбірним перваком, а випущені бебехи – з жирною ковбасою. Жінки. Діди й бабусі. Здорові парубки. Діти. Голі. Напіводягнені. У вишиванках. Деякі моменти й зовсім незрозумілі – ось декілька мерців згуртувалися довкола дивного плотика, над яким стирчить плаский картонний чоловік з виряченими очима. Ось ціле сімейство – мати, батько і дитина – тихенько, впритул, стікає вниз за течією.

Ви тікаєте чимшвидше від цього жахливого місця геть. Далеко, на пишному зеленому лузі, ви, нарешті, зможете звести дух. Тут вас точно ніщо не збентежить. Лише тупіт копит. Лише білий, чудовий, мов сновидіння, кінь. А на коні – висохла сіро-коричнева мумія чоловіка, з копицею сивого волосся, що розвівається за вітром. З гіпертрофованими мертвецькими геніталіями. І скаче вона прямо на вас, крізь вас, і бігти вже нема куди…

Прем’єра фільму “Молитва за гетьмана Мазепу” відбулася аж на порозі зими, увінчавши собою низку скандалів, взаємних обвинувачень, емоційних прес-конференцій і зловісних пліток. Втім, все це і так добре відомо, і не про це мова. Понад те, в автора цих рядків немає ані найменшого бажання брати участь у так званому обговоренні останнього фільму Юрія Іллєнка, в цьому оскаженілому танку, де змішалися чиновники й патріоти, фінансисти і кінематографісти, преса і кінокритика, Росія і Україна. Оскільки вся ця свистопляска корінням своїм має одне простеньке, але ґрандіозне, непорозуміння. Не маючи за мету надто інтриґувати можливого читача, одразу поясню, що мається на увазі.

Отже, вся колотнеча довкола “Мазепи” ґрунтується на єдиній загальній помилці, що зроблене Іллєнком – це кіно.

Одразу поясню, що це судження не є оціночним (тобто, жодним чином не дотичне до бінарних опозицій “це кіно – це не кіно”). Йдеться про, так би мовити, жанрову, або, краще, видову належність.

Мазепа, як відомо, є одним з найбільш дражливих і таємничих героїв нової східноєвропейської історії. Про нього писали Вольтер, Байрон, Пушкін. Саме запотребованість і водночас нерозробленість персонажа на вітчизняних теренах використали автори фільму. Основний інвестор проекту – держава – має вельми традиційні уподобання. Можливо, вітчизняні бюрократи сподівалися, що витрачене дасть моральні дивіденди в подобі чергової шароварної епопеї на кшталт “Богдана Хмельницького” або “Вогнем та мечем”.

Проте розробники “Мазепи” використали кошти найпарадоксальнішим, найнесподіванішим чином. Вони зорганізували, переважно на лоні природи, цілу серію масштабних, психоделійних, абсолютно неформатних, часто-густо просто-таки приголомшливих перформенсів. Кожна така акція мала своїм підґрунтям якусь більш-менш реальну історичну подію, проте в момент виконання, за допомогою видовищних засобів історичні сюжети спотворювалися до невпізнаваности, набуваючи певної самодостатности. За принципом проведення це трохи нагадувало леґендарні заміські перформенси московської аванґардової групи “Коллективные действия”, з дуже суттєвою, втім, поправкою на масштабність та ідеологію проведення. В складних діях “Мазепи” брали участь сотні статистів, будувалися і руйнувалися колосальні декорації, чи, певніше, інсталяції. Епізоди, зображені на початку статті, – з найменш складних. У ході “Мазепа”-перформенсів імітувалися військові дії, еротичні оргії, шамансько-магічні ритуали, публічні страти, поєднувалася зброя, реальні й намальовані люди та тварини, вогонь, вода, золото, музика... Причому ще раз не зайвим буде нагадати, що все це треба аналізувати не в контексті кіна, не в рамцях екрана – а саме як самодостатні арт-акції. Тому й, наприклад, перформенс, який умовно можна назвати “руйнування Батурина”, є одним з найцікавіших у короткій історії українського актуального мистецтва. Адже в ньому поєдналися складні пласкі декорації, реальний вогонь, вода (дія відбувалася на березі річки), живі виконавці і симулякри – тобто манекени. Фактично, “Мазепа” був цариною симулякрів – тому і його “кінематографічність” є такою ж симуляцією.

Отже, всі вищезгадані дії позбавлені будь-якого звично театрального або кінематографічного сенсу. Адже перформенс – це специфічний художній жест з приводу певної ідеї, події чи персони, проте, в жодному разі, не зображення персони або події засобами мистецтва. Іншими словами – він підкреслює дистанцію між мовою мистецтва і реальністю, між дискурсами мистецтва актуального й мистецтва традиційного. Фактично, перформенс – це і є дистанція як така, відсторонення у чистому вигляді. До речі, це яскраво демонструє сам Іллєнко, коли з’являється наприкінці фільму просто в кадрі з кінокамерою, зі знімальною групою за спиною й іронійним коментарем щодо самого фільму на вустах – тим самим узаконюючи жест глобального відсторонення під назвою “Молитва за гетьмана Мазепу”. І така нарцистична поява недвозначно вказує на те, щó таки є той “фільм”.

Бо “Мазепа” не лише перформенс, але й візуальна документація перформенсу як такого. А назву такому документуванню вже давно знайдено: відео-арт. І твір Іллєнка повністю відповідає основним вимогам цього молодого, але надзвичайно цікавого жанру. Базових якостей – дві: по-перше, демократизм виконання, підкреслене аматорство (грубо кажучи, “кожний так зможе”); по-друге, незвична структура, що повністю заперечує сюжет, фабулу, та інші “атракціони” для глядача – головне не розвага, а певна ідеологема. Як наслідок, зокрема – час перегляду виходить за рамці так званого споживного часу картини, тобто, споживач кіна втомлюється у перші півгодини, на відміну від тієї частини авдиторії, що сприймає зображення “Мазепи” саме як відео-феномен.

Отже, фактично на наших очах – але абсолютно непомітно – відбувся справжній прорив вітчизняного актуального мистецтва до царини світових технологій. На жаль, авторам “Молитви за гетьмана Мазепу” не пощастило з продюсерами: інакше на світовому ринку цей проект давно вже розкручувався би як найдорожчий та наймасштабніший витвір відео-арту в історії людства. Дійсно, бюджети картин найбільш амбітного медія-мистця Метью Барні сягають ледь $ 1 500 000 – що все ж не “дотягує” до витрат на “Молитву”.

Втім, ще не пізно все переграти. Насправді можна спробувати просто зняти “Молитву” з прокату, паралельно запустивши інформацію, що є, допоки ніким не бачений, справжній, неспотворений варіант фільму – на відміну від піратського, який іде в прокаті. Розігрівши таким чином очікування ЗМІ, знову використати вже випробувану методику затягування прем’єри. А потім – влаштувати прем’єру, але не в кінозалі, в елітній арт-ґалереї, куди запросити політичний, дипломатичний та художній істеблішмент. Утім, найкращим ходом буде або побудувати для цього спеціальне приміщення, або облаштувати все дійство на пленері, у сакральній місцині – на тій же Хортиці, в Чигирині чи під Каневом. Всю прем’єру можна перетворити на велетенський перформенс – наприклад, на відтворення певних “мазепинських ритуалів” із закривавленими статистами, переконливими імітаціями смертельного насильства, живим музичним супроводом тощо. Паралельно на кількох екранах крутити у взаємно незалежному режимові сам фільм, ну і, звичайно, антураж – все це має проходити у лабіринті химерних декорацій. А після закінчення дійства влаштувати аукціон, на якому розпродати ті ж таки декорації, костюми, та й саму споруду, де все відбувалося. Прибутки від таких екстраординарних торгів, стовідсотково, покриють усі витрати і на фільм, і на прем’єру. Слава про дійство піде далеко за кордони України. Касети ж із фільмом, випущені вельми обмеженим накладом, стануть бажаною здобиччю у всіх сучасних колекціонерів мистецтва – і ціну на таку касету можна буде сміливо призначати на рівні високого живопису – від 5 000 до 20 000 долярів.

Все це дозволить зробити “Молитву за гетьмана Мазепу” справді непересічним культурним явищем. Сподіваюся, що Юрій Герасимович візьме до уваги мої міркування.

Боже, пошли нам успіху. Амінь.



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com