Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

06.06.2020 23:23

До 125-річчя Михайла Ялового

Олег Чорний, кінорежисер та медіа-художник, член НСКУ та Української Кіноакадемії, matrix-info 

Михайло Яловий народився 5 червня 1895 року у селі Дар-Надежда Полтавської губернії, тепер – Харківської області. В українську літературу 1920-х він увійшов під псевдонімом Юліан Шпол.

1921 року Юліан Шпол разом із Михайлем Семенком та Василем Олешком засновують “Ударну групу поетів-футуристів”. У 1925-му Михайло Яловий переходить до об’єднання “Гарт”, а вже наприкінці року разом із своїм другом, письменником Миколою Хвильовим, а також іншими авторами створює ВАПЛІТЕ (Вільну Академію Пролетарської Літератури). Юліана Шпола обирають її першим президентом.

1929 року виходить його найвідоміший твір, роман “Золоті лисенята” (вдруге друкувався 1930-го). Юліан Шпол отримав статус “автора першого українського формалістичного роману”. Цьому сприяла форма твору – метафорична та екстравагантна, із вигадкою на межі пародії.

Поет та публіцист Олег Коцарев у статті “Ще одна проба формалізму” про роман написав так: “Цей твір присвячено подіям громадянської війни, боротьбі лівого, але не більшовицького, антиденікінського підпілля та амурним інтригам у цьому підпіллі. У чому ж проявляється формалістичність? Передусім, у тому, що “Золоті лисенята”, з одного боку, підкреслено сюжетний і навіть гостросюжетний роман з погонями, коханням, арештами, замахами й перестрілками, а з другого боку, ця сюжетність підважує сама себе. Класична інтрига накручується – і раптом сходить нанівець. Наприклад через коротке зауваження, що дає змогу ідентифікувати майбутнього зрадника. Позбавлені хрестоматійних, “таких, як треба” фіналів-консонансів і любовні лінії твору. Шпол просто грався зі своїм сюжетом, вдаючись як до конструктивістського “оголення прийому”, так і до інших подібних практик”.

1922 року було створено ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління), яке об’єднало в одну галузь виробництво та прокат фільмів, кіноосвіту, а також пресу, що писала про кіно в Україні та Криму. ВУФКУ працювало автономно від Москви. Михайло Яловий, як і багато інших українських письменників та митців, долучився до роботи у новому мистецтві кінематографу.

1927 року на кінофабриці ВУФКУ в Одесі розпочалася робота над повнометражним художнім фільмом “Василина” за І. Нечуєм-Левицьким, автором сценарію якого був Юліан Шпол. Картину знімав учень Леся Курбаса, молодий талановитий режисер Фавст Лопатинський. Художник-постановник фільму – архітектор та художник-модерніст Василь Кричевський.

Прем’єра “Василини” (інша назва – “Бурлачка”) відбулася 3 квітня 1928 року. Московські видання одразу відгукнулись на вихід стрічки не надто схвальними рецензіями, зокрема у газеті “Вечерняя Москва” від 13 квітня того ж року йшлося: “Технічні досягнення української кінематографії достатньо значні. Але, чим краща техніка, тим різкіше та яскравіше виступають внутрішні недоліки фільму. […] Режисер Лопатинський дивиться на життя, як естет. Його село – надзвичайно живописне, трудовий побут села – живописний, умови роботи на ткацькій фабриці минулого століття – живописні і навіть загибель дитини у річці – теж живописна. Ця суцільна живописність зрештою вкінець вбиває соціальний смисл драми”.

Отже, все доволі однозначно – закид формалізму та естетства, а також відсутності справжнього “класового підходу”, читай – відхід від головного і найбільш правильного методу соціалістичного реалізму. Щоправда, тоді більш вживаним був термін “пролетарський реалізм”, офіційно “соціалістичним” він стане через кілька років.

Ще з середини 1920-х стосунки української літератури та кінематографу із центральною владою у Москві почали ускладнюватись. У квітні 1926 року Сталін звернувся до Генерального секретаря ЦК КП(б)У Лазаря Кагановича із критикою та осудом національних тенденцій у лавах українських комуністів, зокрема згадувалися голова Народного комісаріату освіти УСРР Олександр Шумський (який був одним із головних ініціаторів створення ВУФКУ) та письменник Микола Хвильовий. А вже 1928-го почався активний наступ на автономію ВУФКУ та повне його підпорядкування центральним органам управління у Москві: відбулась реорганізація та зміна керівництва; із Москви приходили накази першочергово звертати увагу на необхідність дотримання ідеологічної чіткості; дореволюційних працівників кіно, які здійснювали підйом ВУФКУ, визнали “реакційними”, а нових – звинувачували у націоналізмі. До переліку картин, у яких “уважне око” помітило націоналізм, потрапила й “Василина” Лопатинського та Шпола. Проте за ще одним сценарієм Ялового 1929 року таки встигли зняти стрічку “Пух і прах”.


фільм "Василина"

У березні-квітні у Харкові відбувся сумнозвісний судовий процес над так званими членами СВУ (Спілки визволення України), який завершився низкою вироків і фактично розпочав хвилю репресій проти українських інтелектуалів, діячів науки та культури.

фільм "Василина"

Навесні 1933 року Михайла Ялового заарештували, виключили із КП(б)У, звинуватили у шпигунській діяльності, організації замаху на присланого із Москви другого секретаря КП(б)У Павла Постишева. Вирок – 10 років виправно-трудових таборів. Арешт друга став останньою краплею для Миколи Хвильового, який 13 травня 1933 року на знак протесту вчинив демонстративне самогубство у харківському будинку письменників “Слово”, де він мешкав разом із Яловим.

Того ж року вперше заарештували й режисера “Василини” Фавста Лопатинського. Його звинуватили у контрреволюційній діяльності, але через чотири місяці все ж відпустили. 1937 року його заарештували вдруге і 3 вересня того ж року розстріляли у Харкові.

Справу Юліана Шпола переглянули повторно. За рішенням особливої трійки УНКВД Ленінградської області його засудили до розстрілу. Вирок було виконано 9 жовтня 1937 року в урочищі Сандармох у Карелії, де його стратили разом із іншими відомими українськими діячами.

Твори Юліана Шпола та фільми Фавста Лопатинського потрапили під заборону. Їхні імена, як і інших представників знищеної української еліти, увійшли до трагічного списку діячів “Розстріляного відродження”. Михайла Ялового офіційно реабілітували 19 червня 1957 року, скасувавши вирок “за відсутності складу злочину”. 4 жовтня 1962 із таким самим формулюванням реабілітували й Фавста Лопатинського.

Сумний факт – перші твори Ялового виходили під псевдонімом “Михайло Красний”. Омріяна та оспівана його другом Миколою Хвильовим “загірна комуна” не лише власноруч та безжально знищила своїх натхненних ідеологів та фундаторів, а ще й доклала багато зусиль, аби стерти пам’ять про них.

Роман “Золоті лисенята” та інші вибрані твори Юліана Шпола вийшли друком у видавництві “Смолоскип” 2007 року. 2017 року про будинок “Слово” у Харкові, де мешкали Михайло Яловий та Микола Хвильовий, Тарас Томенко зняв документальний фільм. Стрічку Фавста Лопатинського за сценарієм Юліана Шпола “Василина” віднайшов та відновив Національний центр Олександра Довженка. Фрагмент фільму, постери та матеріали про нього увійшли до експозиції виставки “ВУФКУ. Lost & Found”, яку Центр організував минулого року.




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com