Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

13.07.2020 21:19

Нестор Махно. Легенди та образ у кінематографі

Олег Чорний, кінорежисер та медіа-художник, член НСКУ та Української Кіноакадемії, matrix-info

2014 року під час другої подорожі до Парижа я нарешті мав вдосталь часу, щоб оглянути пам’ятки та визначні місця міста, серед них і знаменитий цвинтар Пер-Лашез. Планував знайти там місце спочинку Нестора Івановича Махна, легендарного повстанського ватажка часів Громадянської війни. У будиночку адміністрації мені люб’язно надали ксерокопію карти із позначками поховань відомих людей. На мій подив, імені Махна на мапі не було.

Я спробував розпитати працівників. Вони перепитували кілька разів, бо, здається, ім’я та прізвище Нестора Махна їм нічого не говорило, потім доволі довго шукали в комп’ютерах та великих книгах, але зрештою розвели руками. Я був геть розчарований: шукати поховання самотужки – справа безнадійна. Тож склав маршрут місць, які хотів відвідати, та рушив. Десь через дві години зупинився біля останньої запланованої точки – могил кінозірок Іва Монтана та його дружини Симони Синьйоре. Почав накрапати дощик, а парасолі я не мав, тож вирішив сховатися від дощу неподалік, у колумбарії. Крім мене, там були тільки мати та донька. Почув розмову – росіянки, які теж безуспішно шукали чиєсь поховання.

Несподівано, немов з-під землі, вигулькнув чоловік із парасолькою. Зовні – типовий француз: приязний, кучерявий, в окулярах. Росіянки запитали його, чи він, бува, не знає, де похована Айседора Дункан. Чоловік, на диво, одразу вказав їм на місце її поховання й раптом, блиснувши до мене скельцями окулярів, показав на табличку поряд: “Нестор Махно!”. Неподалік від поховання балерини та дружини поета Сергія Єсеніна я побачив табличку №6686 із зображенням Нестора Махна та роками 1889-1934.

Моя цікавість до Махна не була випадковою, адже він є одним з образів мого радянського дитинства. Із його іменем пов’язані різні чутки та легенди, які діти охоче переповідали. Офіційна радянська історія змальовувала його небезпечним “ворогом радянської влади” та “бандитом”. В уяві підлітків склався образ невисокого на зріст чоловіка з густою шевелюрою, великою папахою на голові та маузером у руці.

Проте, на диво, Махно чомусь не сприймався цілковито негативним персонажем. Він мав поважний титул “батьки”, а поняття “махновщина” свідчило про неймовірну, безмежну свободу. Чорний прапор із черепом і кістками та гасло “Воля або смерть” асоціювались із популярними у підлітків романтичними та благородними героями-піратами із романів Рафаеля Сабатіні. Усі знали: Махно – анархіст, а “анархія – мать порядка”; під орудою “батьки” була багатотисячна армія, яка воювала в Громадянській війні проти всіх; столиця анархістів – Гуляйполе; махновці були вправними та безстрашними бійцями і саме вони, а ніякі не “будьонівці”, винайшли тачанку; вони склали версію народної пісні “Розпрягайте хлопці коней…” із приспівом “Маруся раз, два три…” та співали її у походах; певний час Махно був союзником червоних і його навіть нагородили одним з перших орденів Бойового Червоного Прапора; Червона армія без допомоги махновців не взяла би добре укріплений білими Крим. Говорили, що Махно викладав тактику партизанської війни у французькій військовій академії і загинув при спробі перейти радянський кордон, коли збирався підняти в Україні нове велике повстання проти радянської влади. Ходять про Махна й зовсім неймовірні чутки: коли 1941-го німці перетнули кордон СРСР, Махно начебто надіслав листа Сталіну із пропозицією очолити армію та воювати із німцями. Зрозуміло, то вже цілковиті вигадки, бо Нестор Махно помер від сухот у Парижі 6 липня (за старим стилем – 25-го) 1934 року.

Звичайно, на формування його образу вплинув і кінематограф. Тема Громадянської війни та подвигів Червоної армії була однією із стрижневих у радянській ідеології, про ці події знімали багато фільмів. З огляду на масштаб постаті та географію території, де діяв Нестор Махно, ігнорувати його було неможливо.

Уперше образ Махна з’явився у німому радянському бойовику “Червоні дияволята” (1923 р.) Івана Перестіані, знятому кіносекцією Наркомату освіти Грузії на базі Одеської кінофабрики. У фіналі картини троє молодих будьонівців, серед яких навіть є чорношкірий, беруть в полон бандита Махна (актор Володимир Сутирін) і отримують за це ордени. Попри популярність стрічки, сучасники стверджували про псевдоісторичність сюжету.

Вдруге постать Махна бачимо у фільмі режисера Леоніда Лукова “Олександр Пархоменко” (1942 р.), знятому на Київській кіностудії, яка під час війни працювала у Ташкенті. Порівняно невелику роль Нестора Махна зіграв Борис Чирков. У його виконанні Махно вже не був пласким чи шаржованим образом ворога – він постав сумним, бо його гнали червоні війська, співав під гармошку пісню “Любо, братці любо…”. Фільм часто демонструвався на телебаченні, тому народилася чутка, начебто це улюблена пісня “батьки”.

У 1957-1959 роках на кіностудії “Мосфільм” Григорій Рошаль зняв кінотрилогію за романом Олексія Толстого “Ходіння по муках”. У третій частині “Похмурий ранок” з’являється Махно (актор Віталій Матвєєв) – злий неврастенік і типовий бандит. Один із показових епізодів: Нестор Махно катається на каруселі і розважається, стріляючи у перехожих.

1977 року на тому ж “Мосфільмі” режисер Василь Ординський ще раз екранізував роман Толстого, тепер – у форматі 13-серійного телевізійного фільму. Тут образ Нестора Махна (актор Олексій Криченков) цілком відповідав канонам радянської пропаганди.

Найбільш повно і без звичних ідеологічних штампів про Махна розповідає 12-серійний телевізійний фільм “Дев’ять життів Нестора Махна” (2006 р.).

Серіал створений російською студією, тому в усіх джерелах він означений як “російський”. Проте стрічку зняв український режисер Микола Каптан, зйомки проходили лише в Україні, над проєктом працювала українська знімальна група, актори, окрім Павла Дерев’янка, який зіграв Нестора Махна, також здебільшого українські. Сценарій написали Ігор Болгарин та Віктор Смирнов (знані за радянським серіалом “Ад’ютант його величності”). Павло Дерев’янко грає доволі органічно, до того ж актор схожий зовні на Махна. Події на екрані загалом відповідають історії й реальним фактам із життя легендарного отамана, проте серіал, на жаль, має усі вади продукції, яку знімали швидко, із невеликим для історичного фільму бюджетом. Також у стрічці не обійшлося без певних стереотипів: надмірно критичне ставлення до Гетьманату та Центральної Ради; любов українців до самогонки у неодмінно великих бутлях; надмір пророцтв та суму за “тяжкою долею Росії”. Усе ж очевидною є симпатія авторів до “батьки”, вони навіть зробили спробу зруйнувати усталений стереотип про його антисемітизм.

 1996 року французька режисерка Елен Шателен зняла документальний фільм “Нестор Махно, селянин з України”. За відгуками критиків, режисерка спробувала зруйнувати радянські шаблони щодо махновського руху та його лідера. У нас картину не демонстрували.

Образ Нестора Махна продовжує цікавити та хвилювати. Нестор Іванович був харизматичним лідером, мав неабиякі організаторські здібності. Безперечно, на його руках була кров, зрештою, як і на руках усіх учасників Громадянської війни по різні боки барикад. Однак діяльність Махна – єдиний в історії приклад втілення ідей анархізму про побудову селянської республіки, який реалізувався саме на теренах України, хоч й існувала та республіка недовго.




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com