Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

17.08.2020 20:30

«Весілля в Малинівці» було українським

Станіслав Цаликписьменник, історик, сценарист, matrix-info.com

Музична кінокомедія «Весілля в Малинівці», з’явившись на екранах восени 1967-го, справляла враження суто російського продукту: творча група й майже всі актори – з Росії, та ще й виробництво кіностудії “Ленфільм”. Але уважного глядача мала би зацікавити згадка в титрах стрічки про те, що вірші перекладені з української.

Річ у тім, що власне віршів у фільмі нема. Ідеться, отже, про написані для героїв фільму вокальні номери. Виходить, вони спочатку були українською мовою?

Ця історія почалася навесні 1936-го в Харкові. Місцевий драматург Леонід Юхвід задумав героїчну комедію про часи Громадянської війни. Він співпрацював із Харківським театром музкомедії, де вже вийшли дві вистави за його лібрето за творами Гоголя. Нову п’єсу – тепер оригінальну – теж писав для цього театру.

Ішлося про класичний для подібного жанру водевіль: бідну дівчину, яка має нареченого-пастуха, сватає заможний, але нелюбий. Неабияка новація полягала в тому, що цю нехитру фабулу драматург занурив у події Громадянської війни.

Лібрето майбутньої вистави – звичайно, українською мовою – Юхвід створював у співпраці з режисером Харківської музкомедії Михайлом Авахом, а музику писав диригент цього театру Олексій Рябов, молодий, але вже відомий композитор. Першу в СРСР героїчну оперету “Весілля в Малинівці” (є таке село неподалік Харкова) готували до 20-річчя перебування більшовиків при владі, яке мали широко відсвяткувати в листопаді 1937-го.

Влітку 1936-го драматург приїхав до Москви, де місцевий театр оперети ставив на своїй сцені харківський “Сорочинський ярмарок”. Юхвід консультував режисера Григорія Ярона, який переробив його лібрето, орієнтуючись на твердження критика-класика Віссаріона Бєлінського, що “юмор Гоголя… это юмор чисто русский”. Москвич поцікавився, над чим новим працює харків’янин, а почувши про “Весілля в Малинівці” – драматург розповів про сюжет і навіть прочитав кілька вже написаних сцен, – був у захваті й захотів поставити також і в Москві.

Г. Ярон доручив московському драматургові Віктору Тіпоту перекласти п’єсу російською (той родом з Одеси, знав українську), а водночас і трохи переробити її. Як наслідок, деякі сцени зникли – наприклад, у фіналі другого акту, коли Назар Забара (командир загону червоних) проникає під виглядом солдата на весілля отамана, а тоді скидає шинель і, залишившись у білогвардійському мундирі, заявляє: “Ви чекали на ад’ютанта пана Чечеля – це я!”. Ярон пояснив у спогадах: “Ми вважали це перевдягання зайвим”. Кілька сцен Тіпот, навпаки, додав, трохи змінив склад діючих осіб (з’явився, наприклад, Ведучий), а деяких персонажів перейменував, зокрема, Назар Забара став Назаром Думою. Режисер запросив московського композитора Бориса Александрова адаптувати музику Рябова з урахуванням сюжетних змін, а заодно прибрати з партитури українські мотиви, яких там “надміру”.

Прем’єра відбулася 4 листопада 1937-го в Харкові – мова українська, музика Рябова. Публіка шаленіла: ніколи раніше на оперетковій сцені не бачили персонажів у солдатських шинелях, з гвинтівками та шаблями в руках. 26 листопада газета “Соціалістична Харківщина” схвально відгукнулася, мовляв, театр “бажає перемогти заскнілі опереточні штампи”.

Олексій Рябов

Після премєри оперети в Московському театрі оперети 1937 року. В першому ряді Г. Ярон та А. Алєксандров, у другому ряді в центрі Б. Алєксандров

Московська прем’єра відбулася на тиждень пізніше – 10 листопада. Ярон став режисером і виконавцем ролі Попандопуло. На афіші вказали як композитора тільки Александрова. Юхвіда подали як автора лібрето (з позначкою “на украинском языке”), а Тіпота – як автора російського тексту.

До 1941 року паралельно були дві вистави – українська (тільки в межах УРСР) та російська. Українську, зокрема, блискуче поставили в Києві 1938 року. П’єсу Юхвіда українською мовою тричі видавали до початку радянсько-німецької війни – в 1937-му, 1938-му, 1941-му.

Ситуація змінилася 1944 року, коли Червона армія вибила німців з України. Нова політика Кремля щодо УРСР відобразилася на долі “Весілля в Малинівці”: виконувати дозволили тільки російську переробку. Київський театр оперети мусив відмовитися від своєї української вистави й репетирувати варіант Александрова – прем’єра відбулася 1944-го. Уявіть почуття, як почувався “заборонений” Олексій Рябов, який у цьому театрі працював головним диригентом…

У наступні роки у всьому СРСР – від Донецька до Ташкента й Талліна – ставили тільки російську версію. Єдиним автором музики вважався Борис Александров. Такий стан речей закріпила, зокрема, п’ятитомна “Театральная энциклопедия” (Москва, 1965): стаття про оперету “Весілля в Малинівці” не повідомляє про Рябова і харківську прем’єру 1937-го. “Відлік” ведеться від московської прем’єри.

Тим часом наближався 1967 рік, а разом із ним ювілей – 50-ліття перебування більшовиків при владі. Юхвід запропонував заявку на кіносценарій за своєю оперетою Київській кіностудії ім. Довженка. Але там вважали, що до славетної річниці треба ставити не комедію, тим більше оперетку, а щось серйозне. І запустили “Десятий крок” Віктора Івченка.

Заявку вподобали на “Ленфільмі”, де мали досвід вдалих екранізацій оперет. Юхвід написав сценарій, орієнтуючись на російський варіант, але вставив кілька сцен, викинутих Яроном 1937-го, зокрема – перевдягання Назара на весіллі отамана. Слова вокальних номерів, колись перекладені Тіпотом, теж перейшли до сценарію.

25 січня 1966-го сценарій запустили в режисерську розробку. Фільмували в липні в Лубнах на Полтавщині (зокрема, смішний танок “В ту степь”), а в серпні – в селі Хорошки (“панську садибу”). Чи знімали в Малинівці, точних відомостей нема, хоча пам’ятник героям фільму відкрили 2013-го саме там.

Фільм вийшов на екрани восени 1967-го, ставши віцечемпіоном прокату: понад 74 млн глядачів. Однак перший титр після назви фільму повідомляв: “Музика Бориса Александрова”. Про Рябова, на той час покійного, ні слова. А про українську передісторію можна було тільки здогадуватися з рядка в титрах: “Вірші в перекладі з української Л. Юхвіда, В. Тіпота”.




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com