Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

04.06.2003 12:35

Момент істини Костянтина Степанкова(3 червня – 75 років)

Тетяна ПОЛІЩУК, «День»

Ювілейний вечір Костянтина Степанкова пройшов саме вчора, 3 червня, в Домі кіна. Свято для Костянтина Петровича Степанкова підготували його близькі і друзі. Іменинник — людина не тусовочна, журналістів не полюбляє. Рідко дає інтерв’ю. Вважає за краще жити на свіжому повітрі, а не в міській задусі. Не любить метушні. Застати його у київській квартирі практично неможливо, оскільки більшу частину часу Костянтин Петрович живе у селі під Борисполем.

Степанков — це ціла епоха українського кінематографа. Не кожен актор може похвалитися такою фільмографією: «Камінний хрест», «Комісари», «Вавилон ХХ», «Захар Беркут», «Дума про Ковпака», «Високий перевал», «Легенда про княгиню Ольгу», «Як гартувалася сталь», «Дорогою ціною», «Пастка» й ін. Чимало картин було на соціальну й історичну тематику. Не всі роботи можна назвати однозначними, але те, що зіграно їх завжди блискуче, — цього не забереш. Актор — прекрасний педагог, серед його учнів Аверченко, Роговцева, Матковський та ін.

— Колег, які бажають прийти у Будинок кінематографістів, виступити, розповісти про спільні роботи з Костем Петровичем у кіно, театрі, дуже багато. І мені їхня увага дуже приємна, — сказала Ада Роговцева, прима театральних підмостків, дружина іменинника. — Нині у нас гаряча пора. Багато організаційних питань слід вирішити. Є сценарій, але я впевнена, що доведеться імпровізувати і за ходом вечора. Як правило, до останнього не знаєш, чи будуть усі, заявлені у програмі. Кость Петрович заслужив почути привітання не тільки від рідних і близьких, а й від тих людей, із якими він створював картини, брав участь у театральних постановках, від своїх учнів. Вечір дасть можливість зустрітися з тими, кого він давно не бачив. І я впевнена — програма буде цікавою для глядачів, які знають Костянтина Петровича тільки за його роботами у кіно. Хоч сьогодні український кінематограф переживає свої не найкращі дні: мало картин знімають, багато акторів не запитані. Сподіваюся, що в недалекому майбутньому студія ім. О. Довженка, на якій створено кращі фільми з участю Степанкова, знову запрацює на повну потужність. А поки не можна забувати тих, хто своїм мистецтвом прославив нашу країну. Як дружина, я наполягла на проведенні ювілейного вечора. Хоч Кость Петрович дуже опирався.

Він — людина невгамовна, мудра, могутня і, звичайно, його талант повністю не вичерпаний. Упродовж останніх років у Костя Петровича не було великих робіт у кіно. Але те, що він зробив раніше, а це понад сто ролей, — дуже багато.

До програми вечора ми включимо перегляд уривків із його картин. Хочу, щоб було якнайменше офіціозу, хтось станцює, а хтось заспіває, вірші прочитає. Дочка Катя готує сюрприз, і я сподіваюся, що ювіляру він сподобається. Так, роки минають, у чоловіка є проблеми зі здоров’ям, але не все так погано у нашому сьогоднішньому житті.

Сімейна пара Степанков-Роговцева незабаром святкуватиме «золоте» весілля. Їхній роман — педагог і студентка — знаходився під пильною увагою «громадськості». Зі слів Костянтина Петровича, знайомство відбулося 17 серпня 1958 року. Тоді Степанков працював на курсі Петра Трохимовича Сергієнка в Київському театральному інституті. Був іспит із літератури, і викладач попросив його підмінити. Відповідала Ада жваво, і її не збентежило його додаткове запитання про принципи соцреалізму, а на іспитах із майстерності яскраво блиснула талантом. Потім почалося її навчання, і поступово до них прийшло кохання. До речі, за роман зі студенткою Костянтина Петровича «проробляли». Старші товариші радили розірвати стосунки, а коли Степанков не прислухався до мудрих слів, то покарали — не прийняли до партії. Актор сміється: «Називали аморальником, а я знайшов кохання на все життя».

Коли Костянтина Петровича просять описати жіночий ідеал, то він говорить: «Добра, лірична, м’яка, чудова мати. Жінка з відкритою душею. Відверта, натхненна й обов’язково вміє пекти чудові пироги…»

Роговцева — Степанков — дві творчі, дуже відомі і популярні особистості — виявилися міцною сімейною парою. Їхній союз викликає захоплення. Хоч не все добре і безхмарно було на їхньому шляху. Але всі труднощі, що випали на їхню долю, актори переносять дуже стійко, йдучи плiч-о-плiч. Зі слів Ади Миколаївни, головна таємниця їхнього сімейного щастя — діти (син Костянтин, кінорежисер, дочка Катерина — актриса. — Т.П. ). «Якщо є діти, то сім’я повинна бути збережена, — продовжує актриса. — Це розуміли і Кость Петрович, і я. Ми не здійснили жодного подвигу. Не з’ясовували, хто з нас лідер. Я учениця Степанкова, і так і залишилася нею досі. Із різних питань завжди раджуся з ним. Чоловік — суддя в останній інстанції. Адже він старший, мудріший. До його слів варто прислухатися. Хоч главою сім’ї є я».

Дуже шкода, що їхні сценічні долі не співпали. Вони ніколи не виступали разом у театрі. У них лише дві спільні кінороботи. Знялися в картині «Море» Леоніда Осики (у ньому в Костянтина Петровича головна роль, а в Ади Миколаївни епізод) і в телефільмі «Ув’язнений другої авеню» — зіграли пару. «Акторська професія вельми залежить від того, чи бачить тебе в тому чи іншому образі режисер, чи ні. Нас разом не запрошували. А крім того, ми зі Степанковим дуже різні. Кость Петрович багато знімався в кіно, а я більше грала у театрі, — говорить актриса. — Чоловік для мене — найсуворіший критик. Він завжди робить аналіз моїх ролей, вказує, на що варто звернути увагу, що вдалося, а що ні».

Одного разу Костянтина Петровича запитали: «Від чого залежить успіх актора в ролі?», і він відповів:

— На 50% — від режисера й оператора, на 25 — від різних служб: освітлювача, бутафора, навіть музики. Інше від того, який у тебе партнер. На зйомках бувають дивовижні миті, певний момент істини. Мені дуже важливо бачити очі партнера — тоді легко грати. Раніше на кіностудії ім. О. Довженка вивішували графіки зайнятості за категоріями. У мене показники були вищими за 100%. Я свої роботи поділяю на ті, які мені не соромно дивитися, й інші. До перших зараховую роль Ковпака з «Думи про Ковпака», Лобачова («Комісари»), Михайла з «Камінного хреста». Іноді епізод запам’ятовується більше, ніж головна роль…

Сьогодні важко повірити, що Степанков міг стати, наприклад… агрономом чи садівником, а зовсім не актором. Після війни він вступив до Уманського сільськогосподарського інституту (факультет плодово-ягідної технології). Чудово вчився, займався самодіяльністю, організував драмгурток. Як згадує Костянтин Петрович, поворот на 180 градусів стався 1948 року. До Умані на гастролі приїхав Театр ім. І. Франка. На зустрічі з акторами, а це був цвіт українських підмостків: Бучма, Ужвій, Добровольський, Яковченко, Мілютенко, студенти показали капусник. З усіх Амвросій Максиміліанович Бучма виділив темпераментного юнака — Костю Степанкова, запропонувавши займатися на його курсі. Ставився до нього по-батьківськи, всіляко опікаючи, очевидно, відразу розпізнав майбутній талант.

Знаковою у долі актор вважає зустріч із великим Сергієм Параджановим:

— Я знімався в його «Українській рапсодії» — найпершій, ще дипломній, і в одній із останніх стрічок — «Ашик-Керіб». Це була неординарна людина, майстер. Режисер мислив кожним кадром. Робив приголомшуючі колажі. Сергій Йосипович сприймав життя одночасно у всіх іпостасях: пластиці, архітектурі, живописі, скульптурі, фотографії, кіно.

Я вдячний своїй професії за цікаві зустрічі з чудовими людьми. Не тільки кінематографістами: Іваном Миколайчуком, Леонідом Осикою, Романом Балаяном, братами Юрієм, Вадимом і Михайлом Іллєнками, Ролланом Сергієнком, Леонідом Биковим, а й письменниками, поетами: Ліною Костенко, Іваном Дзюбою, Дмитром Павличком, Іваном Драчем.

З актором Лесем Сердюком ювіляра пов’язує багаторічна дружба. Вони були партнерами у багатьох картинах.

— Наше знайомство відбулося в 1966 році, — згадує Лесь Олександрович. — Я переїхав до Києва з Риги, тільки вступив до трупи театру Російської драми. Нікого практично не знав. Єдина знайома — Світлана Коркошко. Вона в ті роки працювала в театрі ім. І. Франка. Зайшов до театру з нею зустрітися. Разом зі Світланою вийшли її колеги. Серед них був Степанков. Ми познайомилися. Я звернув увагу, що цей невисокий чоловік має дуже добрі очі. Обговорювали якусь виставу. Костя запропонував приєднатися до їхньої компанії. Зайшли до невеликого кафе «Академбочка», яке знаходилося поряд із театром, і там любили вихилити по чарочці всі франківці. Поступово розмова перейшла на загальні теми. Дивлячись на Степанкова, чомусь подумав, що у нього добра душа, але людина він сильна, з міцним життєвим стержнем, і на його плече можна спиратися у важку хвилину. Тривалий час наші шляхи рідко перетиналися. Але я відчував, що у важку хвилину Костя в біді не залишить. І виявився правий. Я б назвав його укрiпленням, окопом, дуже вірним другом. Коли мене з тріском вигнали з театру і я був без роботи, то потрапити у штат кіностудії ім. О. Довженка допоміг Степанков. Він закидав проханнями Цвіркунова, а одного разу сказав: «Якщо не візьмете Сердюка до штату, то я заплачу і стану перед вами на коліна». І Василь Васильович здався — я став довженківцем.

Потім ми часто знімалися разом. Наприклад, у «Думі про Ковпака» Степанков грав головну роль, а я епізодичну, але зйомки тривали довго, і нам доводилося часто зустрічатися не тільки у кадрі, а й поза роботою. Наші товариські стосунки поступово переросли у дружні. Особливо запам’яталися зйомки в миколайчуківському «Вавилоні ХХ». Саме там ми відчули, що однієї групи крові — Гаврилюк, Степанков, Брондуков, Миколайчук, ставши однією командою. Після цього фільму мене прийняли до творчої групи, зібраної Параджановим, Іллєнком, Осикою. Цікаво було працювати з Костею в іллєнківській «Легенді про княгиню Ольгу» і осиківському «Камінному хресті». Це були такі радісні дні у моїй творчій долі. Потім ми зі Степанковим знімалися у десятках фільмів, і якщо я знав, що там буде Костя, — відразу погоджувався працювати.

Степанков — великий артист, чудовий партнер. Подібного партнера важко знайти. Тільки своєю присутністю, часом одними очима, він дає такий імпульс, що навіть найскладніша психологічна роль тобі обов’язково вдасться. Ви знаєте, хороших акторів багато, а мати талант партнера дано не кожному. Це дорогого варте: відчувати партнера, який «не тягне ковдру на себе», а дає можливість виявити свої можливості. Він завжди зібраний у роботі і націлений на цікавий результат.

Для телебачення я зробив телесеріал діалогів «Із тими, кого люблю». Одну із серій знімали на дачі Кості й Ади, і вона була присвячена їхнім долям. Це була відверта розмова про життя, кіно, театр, про ті проблеми, які хвилюють акторів сьогодні. Здавалося, ми стільки років знайомі, товаришуємо, ну, що нового я можу про них дізнатися? Коли сам почав дивитися запис, то був вражений, наскільки вони тонкі особистості, скільки незгод і ударів витримали, не зламалися...

№94 03.06.2003 «День»



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com