Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

19.06.2003 17:04

Жодного весілля, один похорон(“Китайський похорон”)

Олег Сидор-Гібелинда

КИТАЙСЬКИЙ ПОХОРОН/ДА ВАН/BIG SHOT’S FUNERAL (100’, Китай - Гонконґ, 2001), сценаристи: Фен Сяоґан, Лі Сяомін, Ші Кан, режисер: Фен Сяоґан, оператор: Лі Чжан, актори: Ю Ґе, Розамунд Кван, Дональд Сатерленд, Да Їн, Пол Мазурскі.

Мультикультурні проблеми наразі у фаворі серед мистців. Етнічна тематика котиться як на олії, а вихідці зі східних реґіонів, якщо вони вписалися до голлівудського формату, як-то Ан Лі чи Джон Ву, переможно тіснять своїх блідочолих та широкооких колеґ. “Жовтий струмінь” не стихає і не виснажується – всупереч нищівним прогнозам з боку арт-критики, одержимої гарячкою оновлення та схильної мало рахуватися з буденною реальністю. Нащадки Конфуція прийшли до чужих світів усерйоз та надовго. Рахуймося з ними, бо вони того варті!

Що ідилією тут і не пахне, доводить епізод з шумахерівського “Падіння”, в якому герой Майкла Даґлеса з насолодою трощить крамничку, утримувану чи то лаосцем, чи в’єтнамцем. Фільм цей було знято десять років тому, та чи так багато змінилося з того часу? Одне з останніх чисел “Иностранной литературы” за цей рік усе заповнено творами письменників США, батьки яких не так давно еміґрували з Китаю, Індії, Мексики... (Деякі з них, як дуже успішний та творчо запотребований Ха Цзінь, так і не навчилися добре спікати, зловтішно мовиться в коментарі). А також – анкетою, на яку відповіли зовсім юні азоамериканці. І в кожній з них – скарги на расизм, побутові негаразди, складнощі з національною самоідентифікацією – скажімо, не всі з опитаних володіють мовою предків.

Ім’я автора “Китайського похорону” і не вимовиш одразу: Фен, а далі – латинкою: Xiaogang. Може, через це він і дарує своєму екранному alter ego прізвище легке, як назва танцю: Йо Йо. Не виключено, що і сам режисер починав колись таким собі метушливим жевжиком, хлопчиком на побіганках, та не без амбіцій. І міг би так і вгрузнути у своїй ролі асистента “для шмагання” (у кінотворі він – оператор) до кінця своїх днів, якби не випадок (далі – за фільмом). Бо, на відміну від своїх заокеанських співвітчизників, він слабенько знає English...

Його шеф, метр, монстр, маестро Дон Тайлер – поєднує у собі риси Веллса та Бертолуччі: як і останній знімкує в Забороненому Місті. Згадаємо до того ж і “Новеченто”, яке майже передувало “Останньому імператору” – і в якому зблиснув виконавець нинішньої ролі Дональд Сатерленд. Вигадник, банкрут, геній, охоплений творчою кризою. А згодом – і тілесною кволістю, яка призводить його до коматозного стану. Напередодні він устигає повідомити присутнім “останню волю” – облаштувати йому “ веселий похорон” по-китайському... У пригоді стався юний китайський друг, знайомий із нюансами національного церемоніалу, до того ж роздрочений немалими авторськими амбіціями.

На тому процес кінотворчости тимчасово уривається, бо всі ресурси спрямовують у дещо інше річище: шоу-фунебре, якому неповторного відтінку надає участь численних спонсорів. Уже незабаром їхня воля стає визначальною, і сердега Йо Йо ледь устигає відбиватися од найнахабніших пропозицій (скоробагатько Зан за $ 5 мільйонів просуває свою подругу як акторку). Та основне він уже не в силах відстояти: так чи так, а змістом старовинного обряду стає клаптикова ковдра товарних реклам – шампуню, мінералки, цигарок, тощо. Урочистий трагізм Піднебесної розвіюється, як дівочі літа. (Про що може йти мова, коли Імператор позує з пляшечкою кока-коли?! Тої самої коки, яка так дорого коштувала у східній крамниці героєві Майкла Даґлеса...). Тим паче, що і Тайлерові доля велить воскреснути, аби далі керувати розвитком дій, а вони стають і зовсім непередбачуваними. І орієнтальний фрейм не страхує від профанації та проституції – у даному випадкові, духовної, що ніяк не краще.

Зате – на іншому виткові діалектичної спіралі – дещо повертається до джерел, себто, на люм’єрівські позиції, а не до вшанування пам’яти одного з класиків нової музи. (За іронією долі, в ролі продюсера знявся справдешній режисер-класик Пол Мазурскі). Це можна витлумачити і метафорично: “веселий похорон” – без апарату і плівки – у видовищному сенсі розвивав традиції феєрій Мельєса, тоді як Дон Тайлер наприкінці готує фільм “про це”, треба гадати, у квазідокументальному стилі. На що ми згодні заплющити очі, аби б тільки не маячили на екрані китайські братки – як ми переконалися, вони нічим не відрізняються від “братів по класу” на території північного сусіда: заплативши гроші, вимагають грати “веселіше”, а емоційна доцільність того їх хвилює менш за все. Ситуація, знайома до болю.

І сам сюжет – сюрреалістично-вибуховий, несподіваний для кіна останніх літ, – і всі його деталі нескладно списати на рахунок постмодерну, яким у нас звикли виправдовувати все і вся, від Поплавського до “Мазепи”. Відмовимося од цієї звички, бо тут справа серйозніша. Кіно все-таки не шоу, дарма що багато чим йому завдячує. У нього свої закони. Як сказав один із персонажів фільму: “Це відомо лише Богу та Гічкоку”. Краще було б сказати: Чжану Імоу – та з пісні слова не викинеш.



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com