Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

21.07.2003 16:13

Повз ноти(“Піаніст”. Від фільму жахів до жаху фільму)

Олександр Виноградов

ПІАНІСТ/THE PIANIST (148', Франція – Німеччина – Нідерланди – Польща – Велика Британія, 2002), сценарист: Рональд Гарвуд за романом Владіслава Шпільмана, режисер: Роман Полянський, оператор: Павел Едельман, актори: Адрієн Броди, Томас Кретчманн, Франк Фінлей, Морін Ліпман, Еміліа Фокс.

«Піаніст» приніс Роману Полянському «Золоту пальму» Каннського фестивалю 2002 року і «Оскар» за режисуру. Фільм став мимовільним доказом на користь того, що проза – так само важкий за формою літературний жанр, як і поезія, і далеко не кожен поет у змозі написати гарну розповідь, а тим більше роман. Ткати з вигадки і розпускати по нитках реальність – це різні види діяльности.

Глядачів «Піаніста» переймають відчуття апатії від мешканців ґетта, які покірно лягають на землю і терпляче чекають, коли кат перезарядить револьвера.

Безвілля переповнює фільм; режисура нагадує маніпуляції з хірургійним інструментом над муляжем людського серця. Режисер витримує дистанцію щодо свого фільму і дотримується політики невтручання настільки послідовно, що і не повіриш імені в титрах: Роман Полянський.

Зрозуміло, що його найкращі картини створені за 1960-70-і роки, але навіщо далеко ходити: достатньо пригадати перші десять хвилин «Гіркого місяця», в які він вміщав стільки пристрасти, інформації і розвісив стільки гачків, на які насаджував приманку подальшої дії. Починати «Піаністом» знайомство з творчістю Полянського – остання справа, доля нещасних.

«Піаніст» заснований на фактах, що вони насправді мали місце: Владіслав Шпільман (Адрієн Броди) виконував Шопена в радіостудії, коли Варшава зазнала бомбардування. Новини про оголошення Великою Британією і Францією війни нацистській Німеччині стали причиною того, що сім'я Шпільманів до останнього чекала участи в своїй долі зі сторони, поки війська не увійшли до міста 1 жовтня. Чудовий, алогічний порятунок від концтабору став для Владіслава Шпільмана початком його трирічної одіссеї – він поневірявся мертвим містом з місця на місце, різні люди надавали йому допомогу – хто з дружби, хто з пошани до його популярности. Німецький офіцер (Томас Кретчманн), що він застав утікача зненацька, підвів музиканта до рояля в кущах, вірніше, в руїнах, чим і врятував йому життя.

Кожен помітний фільм або книжка про голокост позначені авторським поглядом, але це якраз те, чого якнайбільше боїться режисер – знайти себе, свою інтонацію, свій голос. Роман Полянський не зміг передати особисте ставлення до матеріалу, за який узявся. Поклавшись на те, що сюжет з реальної історії уже слугує ґарантією глядацького інтересу, він знехтував законами видовища. Впав до спокуси оповідної, але дуже простої розповіді, дуже мало подій – режисер немов сподівається на обізнаність публіки.

Епічний вдих, про глибину якого можна висновувати з декорацій, побудованих у Берліні на студії Babelsberg, обернувся слабким видихом камерної драми. Людина, яку крім його волі і бажання шуцман виштовхнув з лави геть, за інерцією ховається, біжить від переслідувань, знову ховається, знову біжить. Її приналежність до славного музичного стану не грає жодної ролі в історії виживання, поки не виникає нізвідки фігура армійського офіцера.

Багато що, якщо не все, наявне в кадрах фільму тільки тому, що існує в природі – жінка, наприклад, до якої Шпільман мав симпатію у мирному житті. Ні логіки, ні мотивації її екранного існування просто немає – і не можна сказати, що в режисера не було часу на це: фільм триває 148 хвилин, і його дія не просто не рясніє подіями, воно зяє дірками.

Оскільки весь фільм зав'язаний на персоні Шпільмана, практично в кожному кадрові є виконавець головної ролі Адрієн Броди, котрий вселяє які завгодно відчуття, але не симпатію. Казати всерйоз про чудеса акторської майстерности, що він її продемонстрував, можуть тільки зацікавлені в цьому особи, його однокласники, друзі та близькі родичі. Відразливий зовнішній вигляд, малосимпатична фізіономія, повна відсутність харизми – так нині виглядає найкраще виконання чоловічої ролі за версією членів Американської кіноакадемії. Навіть більше, провівши в його компанії понад дві години, глядачі так і не дізнаються про його героя нічого, що повинне б викликати до нього якщо не співчуття, то хоча б елементарний інтерес: що ним рухає, в чому він знаходить сили, де черпає терпіння? Не людина, а шифр, комбінація цифр в якому складається із суцільних нулів.

“Понедельник”, 21 липня 2003 року, № 23




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com