Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

23.07.2003 17:03

15 ½(“Без сну” Даріо Ардженто)

Олег Сидор-Гібелинда

БЕЗ СНУ/NON HO SONNO (117’, Італія, 2001), сценаристи: Даріо Ардженто, Франко Ферріні, Карло Лукареллі, режисер: Даріо Ардженто, оператор: Ронні Тейлор, актори: Макс фон Сюдов, Стефано Діонізі, Кіара Казеллі.

Маестро одужує. Після чергового депресняка – цього разу не семи-, а лише трирічної витримки, він створює новий кінотвір, гідний іменного бренду “Ардженто”. Маестро виправляється: у його останньому, 15,5-му фільмі помітно більше логіки, аніж у всіх попередніх – крім, звісно, “Привида опери”, де сюжетною стрункістю “за нього” опікувався Ґастон Леру. От тільки “Привид...” багатьох розчарував, як і власне “Опера” 1987 року, що й стало свого часу причиною затяжного мовчання автора. А “Без сну” запросто позбавляє глядача сну (і апетиту), що для горора означає безумовний успіх.

Вперше – у творчості Ардженто – мають рацію раціоналісти: зануди-поліціянти, які організували прослуховування 17 тисяч туринських телефонів. А суґестик Марчелло і вмирає від інфаркту, спричиненого з’явою привида, не вразливого до куль. Підказка: вирішальним тут буде звук, не візія (стрічці, окрім усього іншого, бракує творів класичного малярства і скульптури, натомість з’являється міні-копія статуї Свободи – в італійському барі, там де їй і місце). Більше нічого мене не питайте; маятник підозри гойднеться як мінімум п’ять разів за дві години фільмового перегляду.

Своєрідности цій стрічці надає присмак англофілії (до якої італійським кінематографістам, а особливо Ардженто, поплічнику Леоне, не звикати). То письменник-горбань користає британським псевдо, то важливу цидулку ховають між сторінки “Звіроферми” Орвелла. Навіть комісар Моретті, і той обрав собі прізвисько Улісс, що наштовхує на згадку про найславетнішу книгу минулого століття, написану уродженцем Дубліна, який (Дублін, а не Джеймс) тоді належав Імперії. А горезвісна лічилка, яку нібито підказала татові-Європі його донька-Азія (чергове “викрадення”, лише зі зворотним знаком) кореспондує швидше до усяких там “поросят-негренят”, за вибриками яких збудувала не один свій детектив Аґата Крісті. (Інша асоціація не настільки шляхетна, хоча і ближча нам за часом: популярна мелодія 1950-х, проексплуатована у недавному трилері “Джиперз-кріперз” – до того ж, “за океаном”).

Але від опери і музики не втечеш. Мабуть, найвдаліший епізод твору – епізод антракту, знятого у фойє з нижньої точки: болючо-довга панорама лакованих черевиків, туфель, пантофлемештів, пуантів, знову пуантів – завислих над землею у смертельному здриґові. Доказ “усікновення глави” тут-таки додається, ставлячи товсту крапку на килимовій доріжці театрального променаду. Між іншим, дія відбувається на виставі “Лебединого озера” (яке, судячи і з інших західних фільмів, користується незгасною популярністю серед західних людей: тричі ходить на нього сивоголове подружжя із “Салону краси “Венера”).

Утім, не поменшало естет-садизму. Цього разу танок смерти шикується не на profondo-rosso-вому тлі ренесансових палаццо, а в обстановці, максимально десакралізованій, сьогоденно затишній, малопридатній для вурдалаків. На автостоянці; у передпокої модерного помешкання; у коридорі швидкісного потяга, заллятому сліпучим і немістичним світлом. Ардженто не зраджує знайденому репертуару, акцентуючи бризки крови зі скаліченого рота, вибиті зуби, ручку, увіткнуту до скроні жертви... Нігті, обстрижені на руках мертвяка, де ми їх уже бачили?

Ніщо не нове в підмісячному світі. Балет Ардженто знімав у “Суспірії”, звертався і до осіб письменницького фаху (Tenebre, іншого ж разу виніс у назву прізвище літератора, пов’язане з маловідомим перверсійним терміном: “Синдром Стендаля”), а червону юшку щедро лив чи не в кожному зі своїх творів. Знаковою є і участь актора-зірки у ролі другого плану: Дональда Плезенса (“Феномени”), Маріо Адорфа (“Птах з кришталевим оперенням”), Саші Пітоєва і Аліди Валлі (“Пекло”). Наразі це – Макс фон Зюдов, “людина-щелепи” (як правило, драпіровані бородою) і актор-леґенда, якому можна тут грати впівсили: за нього промовляє його біографія і Берґман.

Ще одна “фішка” для зацікавлених: рік 1983-й, початок фільмової дії, який позначає нетривалий перепочинок Даріо Ардженто між “Tenebre” та “Феноменами”. Фільм “Без сну” гідно продовжує славні традиції мурашкозашкірництва та серцетьохкання. І нині, і прісно. Не спати, не спати!



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com