Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

22.08.2003 10:16

Загадки “продюсерського кіна”на фестивалі "Кіно-Ялта"

Наталя Конончук

Вже третій рік в Ялті, в самий розпал курортного сезону, протягом семи днів активно крутять кіно. Але якщо раніше ця подія була суто глядацькою і називалася просто й непретензійно "Тиждень українського і російського кіна", то цього року вона наблизилася до фахових кінематографічних кіл, отримавши статус Ялтинського міжнародного фестивалю продюсерського кіна Росії і України "Кіно-Ялта". Цей перехід виявився безболісним для глядача, адже про нього, як і раніше, подбали якнайретельніше – вхід на всі кіносеанси фестивалю залишився безкоштовний, кінопокази не напружують своєю інтенсивністю і не створюють недоречної на курорті проблеми вибору "кіно чи пляж" (сеанси розпочинаються не раніше шостої вечора, коли сонце і море вже дещо втомили і саме хочеться естетичних вражень), а ось власне подія і її концепція, здається, натрапили при цьому, по-морському кажучи, на підводні рифи.

Будь-який фестиваль передбачає певне звуження, чи сказати б, конкретизацію сфери своїх кіноінтересів. Статус "фестивалю кіна взагалі" можуть собі дозволити лише найстаріші і найсолідніші кінофоруми – вони a priori передбачають участь фільмів найновіших і найкращих. Доля ж молодих і невеличких кіноподій, аби не залишитися зі стрічками не першого ґатунку й свіжости, – нехай не всеохоплююча, зате влучна і чітка конкретика. Варіантів може бути безліч, обирай, що до душі. Наприклад, фільми історичні чи детективні. Чи дебюти. Чи студентське кіно. Ялтинці, разом із москвичами та киянами (фестиваль організовується спільними зусиллями), обрали “кіно продюсерське”. Вирушаючи на "Кіно-Ялту", я не дуже-то уявляла, що воно, власне, таке, але, думалося, там видно буде.

Попередній прес-реліз намагався щось розтлумачити, а натомість ще більше насторожував: "Продюсерське кіно синонім поняттю глядацьке кіно, адже фільм має збирати повні кінозали, бути цікавим глядачеві". Ага, синонім глядацького – але ж це визначення зовсім суперечливе і, сказати б, нетермінологійне. Очевидно, відповідь слід шукати в реґламенті, де написані вимоги до пропонованих на конкурс робіт, – але там до участи в "Кіно-Ялті" запрошуються всі "ігрові художні фільми, закінчені виробництвом у період півтора року до початку поточного фестивалю". І все. Жодних інших критеріїв.

Ну, мабуть, самі за себе мають сказати фільми. Безсумнівно продюсерські, якщо вже вони демонструються на фестивалі продюсерського кіна. Їх у конкурсній програмі "Кіно-Ялти" було одинадцять – сім російських і чотири українські. Частина з них знята на приватних студіях, частина – на державних. В одному випадку (фільм "Кармен" режисера Алєксандра Хвана, виробництво кінокомпанії "Пигмалион" за участи Служби кінематографії Міністерства культури РФ) продюсером значиться Сєрґєй Чліянц, генеральний продюсер "Пигмалиона", в іншому ("Богдан-Зиновій Хмельницький" режисера Микола Мащенка, виробництво кіностудії імени Олександра Довженка на замовлення Міністерства культури і мистецтв України) – Ганна Чміль, колишній заступник Державного секретаря цього самого Міністерства, у чиїй компетенції, власне, і був розподіл державних коштів, виділених на кіновиробництво. Єдине, що вбачається спільне між усіма фільмами, – це те, що в титрах кожного з них зазначалася така посада (чи то пак професія), як продюсер (в нюанси на зразок генеральний, лінійний, виконавчий чи "просто" продюсер краще не вдаватися, аби остаточно не заплутатися). Отже, продюсерське кіно – це кіно, в якому є продюсер (про те, чи існує зараз кіно інше, – трохи згодом) . А так, здається, все виявилося дуже просто.

Продюсер – професія нова і для російського кіна, і для українського. Тому питання на кшталт "хто він і що він робить" видається тут незайвим. У цьому, здається, цілком щиро хотіли розібратися й самі організатори "Кіно-Ялти". Саме для цього під час фестивалю відбувся круглий стіл на тему "Проблеми продюсерського кіна". Тут учасники чітко поділилися на дві групи – росіяни палко з’ясовували, хто ж такий продюсер і які його функції ("чистий фінансист", як стверджувала режисер Свєтлана Дружиніна, чи "ешелон ідей, для втілення яких у життя він шукає гроші", як доводив режисер Боріс Грачевський), українці ж опинилися зовсім в іншій ваговій категорії і їм залишалося або мовчати, або говорити про проблеми не продюсерського кіна, а кіна (чи його відсутности) загалом. "Нам би їхні проблеми", – думалося. На тому й розійшлися.

Але повернімося до фестивальної концепції, що вона врешті-решт виявилася не зовсім конкретною, адже продюсерське кіно – вочевидь, все сьогоднішнє кіно. Іншого просто не існує. Отже, учасниками могли стати всі. Але найкращі й найновіші фільми бережуть себе для великих кінофорумів, тож "Кіно-Ялті" переважно дісталася продукція "не першого ґатунку". За окремими винятками. Як-то неперевершені "Чеховські мотиви" Кіри Муратової, безсумнівний мистецький лідер не лише "Кіно-Ялти", а й, мабуть, усього сучасного українського й російського кіна. Майстерно зроблена історична картина Віталія Мєльнікова "Бідний, бідний Павєл" про пристрасті, що вирували на межі XVII – XVIII століть на російському престолі. І, можливо, "Шик" Бахтієра Худойназарова про долю бідних провінційних підлітків, що прагнуть кращого життя. Все.

Але фестиваль щойно з’явився, тому йому природно шукати себе і помилятися. І в будь-якому разі це справа потрібна і благородна. І користь від неї є вже тепер – нехай не до кінця з’ясованим лишилося, хто такий продюсер і що таке продюсерське кіно, зате глядач, без сумніву важливіший за всі ці дріб’язкові неузгодженості, отримав можливість вибору – 11 конкурсних фільмів, 8 позаконкурсних (серед них "Мамай" Олеся Саніна, "Ріка" Алєксєя Балабанова, "Коктебель" Боріса Хлєбнікова і Алєксєя Попогребського), чудова ретроспективна програма "Знімальний майданчик Крим" – до 95-річчя початку кіновиробництва в Криму (тут і "Дама з собачкою" Іосіфа Хейфіца, і "Кавказька полонянка" Лєоніда Ґайдая, і "Раба кохання" Нікіти Міхалкова, і "Асса" Сєрґєя Соловйова, і багато іншого). Щоб до кінця збагнути ціну такого вибору, варто знати лише те, що сьогодні в Ялті функціонує один переобладнаний за сучасними вимогами кінотеатр. Він працював і під час фестивалю. Там демонструвалися "Черговий тато" і "Подвійний форсаж". Без коментарів.

І про переможців. Адже глядачі в будь-якому разі мали обрати найкращого. І обирали із запропонованого. Таким чином, перше місце посів російський "Бідний, бідний Павєл", і головний приз – державна підтримка Міністерством культури і мистецтв України і Міністерством культури РФ виробництва спільного україно-російського проекту – дістався його продюсеру Андрєю Зєрцалову. Щоправда, під час нагородження з’ясувалася певна неузгодженість – зі сцени було оголошено, ніби нагороджується Віталій Мєльніков, режисер картини, в реґламенті ж значиться, що на фестивалі нагороджуються продюсери стрічок. Але тут уже розбиратися переможцям. Два інші спеціальні призи (державна підтримка в російському прокаті українського фільму чи в українському прокаті російського фільму) дісталися відповідно українському "Богдану-Зиновію Хмельницькому" (1 серія. "Збараж") і російській "Другій нареченій імператора" (п’ятий фільм історичного серіалу "Таємниці палацових переворотів. Росія століття XVIII...", режисер Свєтлана Дружиніна).

Ялта – Київ


Також читайте:
«Кіно-Ялта-2003»: що за «птах» такий – продюсер?..



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com