Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

08.09.2003 13:46

"Відлуння Золотого Дюка" – ностальгійні посиденьки москвичів в окремо взятому місті України

Олег Мельничук, Одеса

Як виявляється, бренд одеського кінофестивалю "Золотий Дюк", що він 15 років тому зухвало прогримів на весь тодішній Радянський Союз, досі надихає кінематографістів на нові подвиги, хоча перший "Золотий Дюк" 1988 року, по суті, став і останнім. Наступна спроба кінематографістів провести фестиваль 1990-го виявилася слабкою і малоцікавою. Ще одна спроба реанімувати "Дюк", зроблена Марком Рудінштейном 1994 року, також не змогла дорости до "Дюка-88", і, до того ж, наштовхнулася на хвилю спротиву місцевих кінематографістів, що вони залишилися без діла. Але ностальгія – річ серйозна. І аж нарешті через 15 років, 4 вересня 2003 року, в Одесі почалося щось під назвою "Кіносвято "Відлуння Золотого Дюка".

Для того, щоб уявити чітку картину того, що в ці дні відбувається в Одесі, слід звернутися до хроніки.

Середина червня 2003. Саме тоді на несподіваній прес-конференції і було вперше оголошено про намір провести в Одесі у вересні програму "Відлуння Золотого Дюка". Ініціаторами стали представники створеної Нікітою Міхалковим Міжнародної організації нового кіна країн СНД і Балтії (МОНК). Зокрема – керівником проекту був представлений колишній директор Одеської кіностудії, нині – москвич Юрій Коваленко, що він дістав листа Міхалкова до одеської мерії із відповідною пропозицією. Це була єдина інформація (за винятком названого журналістам бюджету в 300 тисяч долярів). Про фільми програми, гостей і кінотеатри, де проходитиме фестиваль – жодної конкретної інформації. Зате в кожному монолозі – полум'яні слова про об’єднання Росії та України в загальний кінематографічний простір...

Та історична зустріч організаторів із пресою запам'яталася тим, що одеські журналісти, спочатку поодинці, а ближче до фіналу – всі разом демонстративно залишили прес-конференцію.

Липень – мер Одеси Руслан Боделан, чи з наївности, чи під впливом "магії імени Міхалкова" у відповідь на його лист видає розпорядження, в якому зобов'язав усіх керівників підрозділів Одеського міськвиконкому всіляко допомагати і сприяти в підготовці "Відлуння Золотого Дюка".

27 серпня – за 10 днів до відкриття, оргкомітет проводить другу прес-конференцію, на якій так і не дав журналістам жодної конкретної інформації про гостей і фільми. Були названі лише декілька імен і чотири фільми, та і ті з ремаркою "планується". Зате знову – полум'яні промови про потребу існування загального кінематографічного і прокатного простору між Україною і Росією, ностальгійні спогади про минулу славу "Золотого Дюка". Та й на додачу – спрямування журналістів на критику несвідомих власників сучасних одеських кінотеатрів, що відмовляються приймати у себе кіносвято без сплати оренди кінозалів.

Ранок 4 вересня – в день відкриття кіносвята його прес-аташе не може дати чіткої інформації про програму, пояснюючи це тим, що в організації багато неузгоджень і все змінюється.

Вечір 4 вересня, 19.00. Зала Одеського російського драмтеатру. Відкриття кіносвята "Відлуння Золотого Дюка"...

Церемонія відкриття все ж відбулася. Хоча за неофіційною інформацією за день до цього все було під питанням через те, що до Одеси так і не приїхала переважна більшість артистів (чиї імена, до речі, вже були включені в розклеєні містом афіші). З тих, хто був заявлений на афішах, але так і не приїхав (а може, і не збирався): Нікіта Міхалков, Вячеслав Тіхонов, Карен Шахназаров, Єлєна Циплакова, Микола Мащенко, Анна Тіхонова, Микола Олялін, Владімір Басов-молодший і багато інших. На афішах значилося і ім'я Кіри Муратової, хоча не зрозуміло, чи знала про це сама Муратова, котра нині повністю занурена до знімального процесу свого нового фільму.

З тих, хто все ж таки вийшов 4 вересня на сцену Російського театру: Петро Тодоровській, Боріс Хмельницький, Олєґ Стріженов, Аркадій Інін зі своїм "Кінокапустником", Юрій Назаров, Ліонелла Пир’єва, Нуцца...

Сама церемонія відкриття швидше нагадувала забутий жанр провінційних зустрічей із глядачами в клубі селища міського типу. Ностальгійні ноти плавно відносили з атмосфери 21 століття кудись в сімдесяті роки. Хтось співав, хтось читав вірші, хтось грав на гітарі, хтось просто згадував минуле. Не обійшлося і без великих неузгоджень. На самому початку ведучий запросив на сцену всіх організаторів і пішов за лаштунки, після чого розгублені оргкомітет і гості довго стояли перед глядачами, не знаючи, що робити і з чого почати. Ще одне жахливе неузгодження – відеозапис виступу Владіміра Висоцького демонструвався на екрані без звуку.

Що ж стосується головного – майбутньої кінопрограми, то й тут суцільні непорозуміння. Судячи з усього, вона відбудеться лише в двох кінозалах: "розбитому радянському" кінотеатрі "Серп і Молот" у приміському одеському районі Молдованка, і в залі Дому офіцерів. З фільмів – єдиною подією стане прем'єрний показ нового фільму Петра Тодоровського "Сузір'я бика". В іншому – одеситам, услід за киянами, належить нарешті дати оцінку фільмові "Богдан Хмельницький" Миколи Мащенка і білоруській роботі "Свіжина салютів" (реж. І. Павлов). Плюс – "Єралаш" дітям. Втім, і це ще може змінитися. Вже після церемонії відкриття на численні уточнення журналістів щодо програми в оргкомітеті відповідали: "Дізнаємося завтра".

А й справді, чого чіплятися до серйозних людей зі своїми питаннями. Завтра дізнаємося. Можливо. Правда, в цьому випадкові досі не зрозуміло, для чого все проводиться? Для глядача, який про програму вже і так не довідається?

За відсутности відповідей залишається лише вибудовувати припущення. В зачитаному на церемонії відкриття вітальному листі Нікіти Міхалкова сказано відверто: "Сподіваюся, що загальними зусиллями ми проведемо не один фестиваль "Золотий Дюк", зміцнюючи зв'язки між кінематографістами країн СНД і Балтії...". Отже – Нікіта Міхалков, очевидно, не має нічого проти, щоб узяти кінофестиваль "Золотий дюк" в Одесі під свою опіку. Понад те – на Одеській кіностудії вже давно ходять фантастичні чутки, ніби Міхалков плекає і серйозніші плани щодо придбання (або участи в придбанні) Одеської кіностудії.

На цьому тлі просто дитячою наївністю віяло від слів першого секретаря Одеської організації Спілки кінематографістів України Рудольфа Отколенка, що він заявив зі сцени: "З’яві ідеї проведення цього кіносвята завдячуємо російським кінематографістам, а ми її з меркантильних міркувань підтримали..." І тут же звернувся до президентів двох країн – України і Росії – із закликом врятувати Одеську кіностудію як "колиску нашої загальної кінематографії" і надати найстарішій студії Європи статусу національної. Звернення до президента України – це зрозуміло. Але при чому тут ґарант конституції сусідньої держави? Обережніше треба бути з висловами. А то, адіт, Владімір Владімірович візьме, та й почує прохання одеських товаришів, і таки посприяє в наданні Одеській кіностудії статусу національної. А може – навіть доручить вирішити це питання тому ж Нікіті Сєрґєєвичу.

Судячи з нинішньої "активности" в Одесі функціонерів МОНКа – такий фантасмагорійний варіант може виявитися і не таким уже абсурдним. Ось тільки, чи буде після цього наша студія національною (і якої країни). Або ж буде після цього наш фестиваль "Золотий Дюк" – одеським?



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com