Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

09.09.2003 14:49

Коректне золото(на 60-му Венеційському МКФ)

Дмитро Десятерик, «День»

Сенсація — явище суперечливе; зовні несподівана, приголомшлива подія часто приховує передбачувану підоснову. Так і з результатами ювілейного Венеційського кінофестивалю. З одного боку, ніби феєрверк відкриттів; з іншого — щось у цьому роді багато хто передбачав. Принаймні російських критиків і продюсерів, які були присутні на Мострі-60, не дуже приголомшив золотий дощ, що пролився на їхнього 40-літнього співвітчизника Андрєя Звяґінцева. Перша повнометражна картина московського режисера отримала відразу і головного “Золотого лева” за найкращий повнометражний фільм, і “Лева майбутнього” укупі зі стотисячною премією імені Діно де Лаурентіса за найкращий дебют.

Те, що щось в подібне намічається, було ясно ще до фестивальної прем’єри картини. Дуже великий шум супроводжував роботу Звяґінцева ледве чи не на стадії зйомок. Коли ж у боротьбу за картину вступили головні світові кінодистриб’ютори калібру «Соні», а вже на фестивалі оглядач міланської «Коррера делла Серра» розсипався в компліментах, стало ясно, що без призу росіяни не поїдуть. Як водиться, дійсність перевершила очікування. Золотий дубль «Повернення» доповнив успіх випускника ВДІКу Мурада Ібраґімбекова — його п’ятихвилинна «Нафта» отримала “Срібного лева” як найкраща короткометражка.

Цікава, однак, складається тенденція. На минулому фестивалі сталося щось схоже: російський повний метр («Дім дурнів» Андрєя Кончаловського) і короткометражка («Клоун» Іріни Євтєєвої) отримали Ґран-прі журі та “Срібного лева” відповідно. Нині все набагато серйозніше, справ жній прорив. І було б дуже просто все списати на політичну кон’юнктуру, що змінилася — мовляв, Росія тепер найкращий друг Заходу, а директор Мостри Моріц де Гадельн — давній друг Росії. Проблема, швидше, в тому, що кон’юнктура якраз не змінилася, а залишилася колишньою. Як і раніше, потрібні фільми прогресивно наповнені, зі зрозумілим гуманістичним посилом і легкою екзотикою, на щастя, ще й мальовничо (саме мальовничо) зняті. «Повернення» саме і відповідало всім цим критеріям. Звяґінцев скроїв свій дебют за ретельно випробуваним, перевіреним лекалами європейського арт-гаузу. За сюжетом — роман виховання про батька, який невідомо звідки з’явився і відразу взявся робити з синів справжніх чоловіків. За виконанням — дуже серйозна драма, без тіні усмішки, що розгортається на тлі середньоросійських озер і лісів. Знято все (див. вище) мальовничо. Грамотний фільм. Грамотний режисер. Коректне кіно. Очевидно, саме таке і потрібне сьогодні західній людині, втомленій боротися з примарними загрозами.

Проте й історії про причини реального нещастя також котуються. Про це «Нафта» — документальна монтажна картина на основі кінохроніки, що зафіксувала народження і розвиток нафтовидобутку в Азербайджані 1900 – 1930-х років. Зв’язок між нафтою і війною, нафтою і революцією у фільмі вибудовується явний і чіткий. Звичайно, у світлі подій останнього десятиріччя робота Ібраґімбекова виглядає надто актуально.

Політкоректний (на жаль, без цього слова не обійдешся) підхід проглядається і в інших рішеннях. Нічим не видатна картина ліванського режисера Ранди Чахал Саббаґ «Повітряний змій» отримала вагомий Ґран-прі журі, бо розповідає про кохання на лінії вогню, на ізраїльсько-ліванському кордоні, між дівчиною і солдатом із протиборчих таборів. І вже зовсім провальну «Розенштрассе» Марґарет фон Тротта було відмічено призом, щоправда, акторським: кубок Вольпі за кращу жіночу роль дістався Каті Ріманн. Акторські роботи у фільмі мало відрізняються, оскільки тонуть серед натужного пафосу і розірваних на клапті пристрастей. Але, знову-таки, сюжет: реальна історія часів Голокосту. Образливо з року в рік спостерігати, як дійсно трагічна тема Катастрофи втілюється бездарно, безлико і кон’юнктурно. Але це вже окреме питання.

Головна нагорода паралельного конкурсу «Проти течії» — приз Сан-Марко — відійшла до ще одного актуального фільму «Горілка з лимоном», знятого Гінером Салемом, іракським курдом за походженням, про життя немолодого курда в пострадянській Вірменії.

«Проти течії», на загальну думку, вийшов ледве чи не більш цікавим, ніж основний конкурс. Принаймні, талановитих або хоча б неоднозначних робіт, у тому числі акторських, вистачало. Іноді таке спостерігалося навіть у відверто нудних картинах, як, наприклад, таїландське «Останнє життя у Всесвіті», яке врятував від повного забуття Асано Таданобу, що точно зіграв роль закоханого самовбивці, — його і нагородили як найкращого актора «Проти течії». До речі, акторські призи в паралельному конкурсі — одна з новацій фестивалю. Найкращою актрисою тут визнано Скарлетт Джонанссон — вона зіграла юну красуню у фільмі Софії Копполи «Загублені в перекладі». Тут, на щастя, ніякої політики та міжнаціональної ворожнечі немає й близько; усього лише історія роману, що не відбувається між Шарлоттою-Джонассон і Бобом Гаррісом-Біллом Мюрреєм. Історію розказано смішно, знято професійно, такий ненав’язливий ґламур — а що ще потрібно глядачеві?

Глядачеві потрібні самураї з гострими мечами, що поодинці відправляють на той світ легіони лиходіїв. Такеші Кітано злегка спантеличив знавців його творчості, знявши новий фільм «Затоїчі» в стилі класичних японських батальних фільмів. Але Кітано не був би собою, якби не перетворив абсолютно новий для нього жанр ледве чи не в комедію, розсипавши по всьому фільму масу дотепних трюків і немислимих ситуацій. У результаті ареопаг основного конкурсу сподобився присудити фільму спеціального “Срібного лева”. Іншими словами, сталося те, що мало статися ще на торішній Мострі, коли Кітано представив справжній шедевр «Ляльки».

“День”, №158, 09.09.2003


Також читайте:

Переможці 60 Венеційського міжнародного кінофестивалю


Проти течії (Венеційський МКФ перетнув екватор)



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com