Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

25.09.2003 12:50

Бізнес по той бік кіноекрана

Юрій Бондар, "Украинская Инвестиционная Газета"

Кажучи про кінопрокат, майже завжди мають на увазі кінотеатри чи компанії, що випускають фільми. “За кадром” залишаються дистриб’ютори кінопродукції. Але ж ці компанії обіймають свій, досить прибутковий сеґмент кінопрокатного бізнесу. Саме дистриб’ютори формують загальну динаміку розвитку кіноіндустрії в нашій країні й відбирають фільми, які ми дивимося в кінотеатрах.

На сьогодні ланцюжок кінопрокату складається з трьох частин. Це іноземні прокатники, які самі фінансують виробництво кінопродукції, українські фірми, що представляють цю продукцію на вітчизняному ринкові, й кінотеатри. Інколи додається ще одна ланка – коли українські фірми працюють не безпосередньо з виробниками, а через російських дистриб’юторів.

Нині на ринкові дистриб’юції кіна наявні близько півтора десятка компаній. Однак майже весь обсяг ринку припадає на 7-8 фірм, серед них “1+1 Сінема”, “Альфа”, “Він”, “Геміні Фільм Україна”, Київоблкіно, “Сінерґія” тощо.

Схеми роботи

Наразі для українських дистриб’юторів існують лише три варіанти роботи з іноземними постачальниками. В першому випадкові компанія-дистриб’ютор може укладати ексклюзивну угоду з провідним західним прокатником. Як правило, вона укладається на півтора року з можливістю продовження. Згідно з умовами подібних угод, дистриб’ютор отримує 15% від касових зборів фільму на території країни. Кінотеатрам залишається 50% зборів. Решта грошей, з вирахуванням податків, надходять на рахунки зарубіжних постачальників. За такою схемою працюють чотири українські компанії, які охоплюють коло 80% всього ринку. Її перевага – в стабільності і в доступі до багатьох уже розкручених фільмів, які ґарантовано зберуть велику авдиторію.

Другий варіант полягає в тому, що компанія за певну суму купляє право прокату на конкретний фільм в Україні. Він застосовується незалежними дистриб’юторами в роботі з невеликими виробниками. Варіант доволі ризикований, тому що більшість фільмів невідомі широкому колові глядачів і важко передбачити їхній комерційний успіх. В цьому випадку велику роль грає фаховість і вдале проведення рекламної кампанії. Ситуація ускладнюється тим, що фільми невеликих виробників не вписуються до сучасного мейнстриму кінопродукції і кінотеатри бояться їх брати. Однак якщо на фільм буде непоганий попит, у дистриб’ютора є шанс заробити великі гроші, бо не потрібно ні з ким ділитися прибутком.

У третьому варіанті компанії прокатують фільми, які беруть під певний відсоток у російських посередників.

Дублювання фільмів в Україні не робить жоден прокатник, оскільки ця процедура вимагає досить значних фінансових витрат. У випадку ексклюзивної угоди фільми дублюються на Заході за рахунок постачальника, за інших варіантів – у Росії.

Свої нюанси наявні й у роботі з кінотеатрами. Звичайно, якщо в прокаті з’являється гітовий фільм на кшталт “Володаря каблучок” чи “Матриці”, він демонструватиметься першим екраном по всіх провідних кінотеатрах, незалежно від того, хто є його дистриб’ютором. У боротьбі за другий екран, або коли на ринкові є декілька рівноцінних фільмів, кожна компанія працює за індивідуальною стратегією. Наприклад, компанії “Він”, “Альфа” і “Сінерґія” “вбудовані” в одну вертикаль з певними кінотеатрами, таким чином, ґарантовано мають для себе певний ринок збуту. Великі фірми інколи використовують стратегію блок-букінґу. Суть її полягає в тому, що дистриб’ютори добиваються від кінотеатрів прокату своїх не найвідоміших стрічок, прив’язуючи їх до можливости отримання майбутніх гітів.

Тенденції

Ринок кінопрокату сьогодні відзначається поки що невеликими обсягами й стабільним плавним зростанням. За прогнозами експертів, валовий збір кінотеатрів 2003 року складе $11,5 млн., що на 25% більше рівня 2002 року. Зростання ринку такими самими темпами прогнозується і на найближчі декілька років. Потенціал для його зростання йде від загального покращення добробуту населення і можливого невеликого зниження цін унаслідок відкриття нових сучасних залів. Рівень конкуренції прокатників постійно зростає, хоча частіш за все – це конкуренція не дистриб’юторів, а самих фільмів.

За останні півроку на ринкові не з’явилося жодної нової компанія, що вона змогла б істотно змінити позиції гравців на ньому. Слід відзначити припинення діяльности компанії “Артдо-Кіно” – відомого незалежного прокатника. Це свідчить про те, що компанії, які працюють за ексклюзивними угодами, можуть ще більше підвищити свою частку ринку. Незалежним прокатникам виживати все важче, і на ринкові залишаються тільки ті компанії, в яких є сильні козирі. Як приклад можна навести “1+1 Сінема”, за якою стоїть фінансова база телеканалу “1+1”.

Однак на ринку відбуваються процеси і в іншому напрямкові. Скажімо, компанія Universal з початку цього року продає на теренах СНД свої фільми у “твердий рахунок”. Це означає, що компанія відмовилася від ексклюзивного співробітництва і продає права на прокат кожного свого фільму не за відсоток від валового збору, а за конкретну суму грошей – за принципом аукціону. Майже напевно цей крок дещо зменшить ринкову частку компанії “Він” й істотно посилить позиції незалежних прокатників, для котрих раніш доступ до такого штибу продукції був закритий.

Дистриб’ютори й українське кіно

“Пацієнт більше мертвий, ніж живий”. Ця банальність цілком достеменно відбиває стан українського кіна останнього десятиріччя. За останній рік у кінотеатрах можна було помітити тільки один український фільм – “Молитва за гетьмана Мазепу”. Фільм зібрав близько 200 тисяч гривень. Це непогано для взагалі-то некомерційного фільму, однак мало для картини з мільйонним бюджетом.

Майже всі експерти пристають до думки, що без сторонньої допомоги українське кіно підійнятися не зможе. Однак фінансувати кіновиробництво поки нікому. Кінотеатри посилаються на те, що свій прибуток їм треба інвестувати в модернізування й відкриття нових залів. Кінодистриб’ютори, своєю чергою, жаліються на маленькі обіги бізнесу. А держава, якщо й фінансує, то одиничні проекти некомерційного кіна.

Ефективним шляхом виходу з кризи кіновиробництва багато хто вважає ухвалення закону, згідно до якого всі виробники кіна звільняються від сплати податків, а до прокатників застосовують додатковий збір з метою фінансування державного кінематографа. Компанії, що працюють у кінопрокаті, не в захваті від проекту. Вони вважають, що додатковий збір лише гальмує розвиток кінопроцесу й пропонують іти еволюційним шляхом – почекати, поки українська вертикаль кінопрокату сама дозріє до фінансування виробництва вітчизняних фільмів.

Думка експерта

Антон Пугач, директор компанії “1+1 Сінема”:

– Валовий збір кінотеатрів зростає , але не в тій пропорції, як це спостерігаємо в Росії. Але зростання – не падіння. І це гарно. Сьогодні розвиватися прокату над усе заважає низький рівень життя населення. Решта – не принципово. Перевагами нашої компанії на ринкові вважаю наявність великого досвіду роботи (4,5 року) і партнерство з телеканалом “1+1”. Найбільшу конкуренцію як для нас, так і для всіх на ринкові СНД становлять компанії, які дистриб’ютують продукцію Warner Brothers, а саме – тандем “Кіноманія” – “Синергія”.



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com