Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

03.10.2003 11:10

Сумно це, панове...(над чим і як сміються автори "Сім'ї Грищенків")

Ольга Стельмашевська, «День»

Успіх інтернетівського мульта «Масяня», мабуть, довго не давав спокою деяким українським креативникам. У результаті днями у Києві відбулася гучна і пафосна презентація першого українського флеш-серіалу «Сім’я Грищенків».

Відразу скажу, що «Масяня» і «Сім’я Грищенків» — дві великі різниці. Якщо російська приколістка Олега Куваєва народилася якось ненав’язливо, раптом і відразу знайшла свого шанувальника — просуненого інтернет-користувача, то «Сім’я Грищенків», яка народилася більше з примусу, ніж за велінням душі та серця, навряд чи так органічно увійде в життя тієї ж публіки.

Щоправда, команда, що працює над цим соціальним замовленням компанії «Громадський діалог», підібралася насправді професійна. Почати хоча б із того, що художнім керівником проекту став сам автор російських «Кукол», автор і ведучий НТВ і ТБ-6 Віктор Шендерович. Саме йому надійшла пропозиція з Києва зробити подібний проект, а він вже, у свою чергу, запросив своїх давніх знайомих і колег по гумору та сатирі — Яна Таксюра і Олександра Володарського. Відомі українські сатирики писали сценарій «Сім’ї Грищенків», спираючись на свій суспільно-політичний досвід по-українськи, а Шендерович відточував тексти на технологічному рівні. Як сказав великий лялькар — «я приніс склянку, а Таксюр і Володарський її наповнили», підкресливши при цьому, що в «Куклах» зображалися політики, а йому завжди хотілося розширити електорат. Відмовившись від участі у подібному проекті в Ізраїлі, Шендерович з радістю прийняв пропозицію відкрити за допомогою гумору «пори» українців.

Режисерами мульт-серіалу запросили — кращого аніматора країни Степана Коваля (автора «Йшов трамвай №9», який отримав, крім інших престижних нагород, «Срібного Ведмедя» Берлінського МКФ) і одного з найвідоміших аніматорів Адріана Сахалтуєва. Тому, як ви розумієте, анімаційну частину виконано бездоганно. Хоч флеш-серіал відрізняється від «високої анімації», передусім, простотою образів. Я би навіть сказала спрощеністю. Формат розраховано на легкість і швидкість перегляду файлів в Інтернеті, в яких складна графіка істотно б сповільнила процес, що зазвичай роздратовує потенційного глядача. Тому акценти в подібній мультиплікації ставляться не на барвах, а на ідеях і асоціаціях. Але «Масяню» також не можна назвати шедевром візуального мистецтва, зате — які ідеї! А які асоціації!!! Ось саме з цим у «Сім’ї Грищенків» не склалося.

Герої серіалу — збірний образ типових жителів якої-небудь Троєщини чи Борщагівки з усіма властивими їм манерами: починаючи з «руско-украєнського» акценту, закінчуючи зовнішнім виглядом і схемою поведінки. Але якби це було так само смішно, як в «Масяні», можна було б пробачити авторам всі огріхи сценарію і натягнутий сумнівний гумор у дусі «Золотого гусака». «Унікальний проект, що не має аналогів у вітчизняній мультиплікації», виявився дуже вже примітивним продуктом, розрахованим незрозуміло на яку аудиторію. Тобто: на глядачів «Золотого гусака» й іншої подібної пошлятини, що заполонила екрани центральних телеканалів і користується шаленою популярністю. Але вони, якраз, взагалі слова «інтернет» не знають! Крім того, всі ці фірмові «жлобсправи», властиві середньостатистичному «хохлу» (не плутати з українцями), вже давним-давно було висміяно й Андрієм Данилком в образі Вірки Сердючки, і тим же Степаном Ковалем у його пластиліновому шедеврі «Йшов трамвай №9».

Що ж до політичного підтексту цього серіалу, прем’єра якого відбулася на сайті інтернет-газети «ForUm», котра купила права на «Сім’ю Грищенків», то він (підтекст) занадто вже примітивний і прямолінійний, і не йде ні в яке порівняння з тими ж російськими «Куклами», «ОСП-студией» чи вітчизняними «Великими перегонами». За стилістикою і пафосом «Сім’я Грищенків» нагадала радянський кіножурнал «Фитиль», де було дозволено сміятися над суворо визначеними цензурою речами. Там бадьорий, трохи піонерський, але все ж офіційний закадровий голос таврував маленькі вади радянського обивателя чи окремого чиновника. Ось приблизно те ж саме у новому вітчизняному «інтернет-диві».

Але аби почати, тоді діло піде. Той же Шендерович на презентаційній прес-конференції сказав, що «Кукли» також не відразу стали тими «Куклами», які полюбилися глядачу. Можливо, і «Сім’я Грищенків» поступово стане тим колоритним і культовим продуктом, про який мріяли автори проекту.

"День", №171, 26.09.2003


Також читайте:



Перший український флеш-серіал – у мережі



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com