Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

14.10.2003 21:02

Низький уклін(“Шлях до пекла” Сема Мендеса)

Олександр Виноградов

ШЛЯХ ДО ПЕКЛА/ROAD TO PERDITION (США, 2002, 117’) сценарист: Девід Селф (за романом Майкла Аллана Коллінза), режисер: Сем Мендес, оператор: Конрад Л. Голл, актори: Том Генкс, Пол Ньюмен, Джуд Лоу, Деніел Крейґ, Стенлі Туччі, Дженніфер Джейсон Лі, Тайлер Гьоклін.

У назви фільму – Road to Perdition – два значення. Перше – літеральне: Пердішн – це містечко, куди прямують Том Салліван і його 12-річний син. Друге (рerdition – «пекло») стає буквальним, коли «Салліван і син» занурюються до пекла помсти.

«Дідька посій – дідько й уродить»: колись Том Салліван (Том Генкс) зробив свій вибір і, незалежно від стану, в якому перебував, він завжди рухався в заданому напрямові – горіти йому в пеклі. Найманий вбивця, з тихими манерами, сумними очима і селюцькою ґрунтовністю. Його син Майкл став свідком ґанґстерських з’ясувань стосунків і виказав себе. Том і Майкл – батько і син – римуються з фігурою боса мафії Джона Руні (Пол Ньюмен), котрий по-батьківському суворий і слабкий в любові до свого неврівноваженого сина Коннора (Деніел Крейґ), що від нього іде і мотив, і причина кривавої історії. Названий батько Джон Руні, щоб не вимітати сміття з хати, вирішив спалити її до цурки.

«Шлях до пекла» розповідає про добу, що її зробив великою саме кінематограф, власне, він додав величі і магії іменам зі сторінок кримінальної хроніки. Важко сказати, чому американська мітологія, у лавах якої на переклик вишукувалися суцільно злочинці різної тривалости життя, не заходить у конфлікт із нормами християнської моралі. Важко пояснити, чому людина, що вона проливає чужу кров, відправляючи на той світ інших людей не в цілях самозахисту чи у виконання громадянського обов'язку, раз за разом опиняється в центрі кінематографічного сюжету. І при цьому творці (і носії) його образу явно розраховують не просто на співчуття до грішного янгола, але на симпатію і в жодному випадку ніяк не менше. Адже як на війні: виживають далеко не найкращі представники роду людського, і переможні почесті дістаються гуртом тим, хто вижив, і ніхто не переймається питанням: за рахунок чого або за чий рахунок.

Що стосується власне фільму «Шлях до пекла» – це такий якісно зроблений продукт повторної переробки. Що не претендує на ориґінальність, а, навпаки, весь просякнений відвертими цитатами, переперезаний посиланнями на велике минуле кінематографа і його найкращих синів.

Сюжет працює в двох аспектах – мітологійної (чергова варіація едіпового комплексу) і жанрової спадкоємности. На наших очах розв'язується тісний вузол взаємин двох батьків і двох синів, які ставляться один до одного з непідробною любов’ю і пошаною. У віддзеркаленні зовнішньої поверхні фільму міняться всіма барвами райдуги «Вбивці»/Assassins (1995) братів Вачовські-сценаристів. У «Шляхові до пекла» гарному найманому вбивцеві протистоїть рівний за талантами і здібностями поганий кілер. Фетишист-фотограф Маґвайр (Джуд Лоу) виглядає так, немов на хвилинку вибіг із пекельної – під його довгополим сюртуком настовбурчується хвіст, збитими ратицями він відстукує некролог у телеграфічному стилі. Лаконічну й соковиту сцену вбивства Саллівана він завершує сеансом вуаєризму. Що логічно: весь «Шлях до пекла» – це підглядання.

Для оператора Конрада Голла (1999-го Сем Мендес зняв із ним свій перший фільм – «Американську красу»/American Beauty) «Шлях до пекла» став останньою роботою в кіні. Його зусиллями і талантом кольорова картина – триб’ют «фільму нуар» – сприймається як монохромна; кожний кадр знятий з такою м'якістю і ретельністю, що на часі вести про дбайливість – як би не потривожити прах предків. Скупе світло і капелюхи з широкими крисами приховують лики героїв, акторам для створення своїх персонажів залишаються тільки хода, жестикуляція та фізичні масштаби фігури.

Можливо, творці «Шляху до пекла» готували йому місце в ґалереї ґанґстерського фільму, що дорівнювало б місцеві «Непрощенного»/Unforgiven (1992) Клінта Іствуда, який зумів реанімувати жанр вестерна. Але режисеру Мендесу не вистачило бійцівських якостей Іствуда, наслідком чого став зразковий приклад чиношанування і безпечного залюбування жанром і його леґендами.



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com