Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

24.10.2003 17:26

Джоконда ХХ століття(ретроспектива Софі Лорен на МКФ Молодість)

Олег Сидор-Гібелинда

Свою першу зустріч із Софі Лорен пригадую одразу. Надворі був сльотавий кінець 1970-х. У малому залі великого кінотеатру малого міста з’явилася “Поїздка” де Сіки, останній твір маестра: історія кохання в італійській провінції. Чомусь радянський кінопрокат полюбляв усе “останнє”, з присмаком вмирання, хвороби, тліну. Аванґард не мав шансу на оприлюднення в нашому середовищі, що не можна сказати про декаданс. Гадалося, таким рипом критикується капіталізм? (З інших прикладів назву “Любу Луїзу”, “Невинного” та “Коротку відпустку” того ж де Сіки, що саме передувала “Поїздці”; як до цього ряду не затесалася “Смерть у Венеції”, і досі лишається для мене загадкою).

Та на екрані красиво страждала вродлива жінка середніх літ, час від часу повертаючи до глядача свій виграшний лівий (або ж правий?) профіль. Навіть у присмерку важких портьєр глядацьке око захоплювалося вилицями сфінкса, зміїно-мудрим вигином уст, безоднею очей. Страждання було наявне тут удосталь, та його трунок влили до такої вишуканої посудини, що дрібненьке, підле співчуття видавалося в такому випадкові недоречним, бо героїня з природи гігантес. А коли – у фільмі – смерть Адрієнни перетнулася з пострілом у Сараєві, на думку спали рядки з Єйтса: “З тобою сльози всі з часів Голготи...”. Себто, вмирає героїня, а з нею котиться до загибелі увесь світ. Вмирає, а не здається, і як вмирає! Тут я зрозумів: Софі Лорен – це персона (явище), яке вкрай важко чимось зіпсувати.

Цій акторці понад усе пасують порівняння з мітологійними постатями, як-то Попелюшка чи Джоконда. З однією її ріднять обставини тяжкого дитинства: народження в бідацькому шпиталі, підліткові прізвиська, оббивання порогів та суто побутові негаразди – якось навіть відлупцювала квартирна хазяйка. А потім – блискучий злет, якому вона завдячує передусім собі (хоча є в наявності і принц, продюсер Карло Понті); з тою різницею, що нам нецікава доля принцеси по шлюбі, а в Лорен тоді все тільки розпочинається. З іншою вона перегукується отою самою невразливістю до марнот довкілля. Як не чіпляли леонардівській моделі всякі сторонні причандали, від вус до ключів, а блюзнірства з того дива не вийшло. Ось так і шаржі на Лорен (колись миготіли і в “Новинах кіноекрану”) могли замислюватися якими завгодно, а на виході перетворювалися на просто дружні. Фатально-акторське sic transit помахом чарівної палички оберталося на сподіване та майже оптимістичне let it be.

З персон, що реально існують, є сенс назвати хіба Ґрету Ґарбо, у якій також віднаходили щось загадково-сфінксове. І також намагалися “зіпсувати образ”: хоч мудрував оператор зі світлом, а “жертва” у кожному ракурсі лишалася, як завжди, божественною. Порівняння не випадкове, тому що матір Лорен за юних літ брала участь у конкурсі дублерок Ґарбо, і перемогла (на тому все і скінчилось – для маман). Не є перебільшенням твердження: Ґрета і Софія “поділили” між собою кіно ХХ ст., кожна отримала свою половинку (Дітріх – та поза часом, а Бардо – поза... мистецтвом). Лише наша сучасниця могла дозволити собі багато з того, що і не мріялося її попередниці.

Подолати бар’єр часу, та не скористатися при тім бабусинською поблажливістю (скільки модних часописів заповнені рецептами краси “від Лорен”!). “Закрити” власною персоною цілий напрямок у мистецтві: твори “рожевого неореалізму” за її участи (де Сіка постарався) нині дивляться охочіше, аніж зразки неореалізму класичного суворого. (А кому смакує депресняк?). Вислизнути з улесливих обіймів Голлівуду, встигнути зіграти там кілька достойних ролей – наприклад, у Стенлі Креймера. Знятися в Україні, в достоту гоголівських місцях (“Соняшники” – в Диканьківському районі). З однаковою переконливістю створювати образи моторних, пащекуватих плебейок – і, наприклад, маршальської дружини (“Мадам Сен-Жан”). Виконувати стриптиз “під 60” (“Висока мода”). А стартувати з трешевого майданчика, з дріб’язку на кшталт “Торгівлі білими рабинями”.

...І нарешті – змусити стушуватися нахабу Бельмондо в “Чочарі”, присоромити і влаштувати шах-мат красеневі Мастроянні у “Шлюбі по-італійськи”. Ні, тепер нам зрозуміло, чому чоловіки аплодують Лорен, коли вона заходить до ресторану.

Повністю програма демонструватиметься в кінотеатрi «Київ».






«Київ»

25.10 19:30 19:30 "Особливий день"/Una giornata particolare (Італія, Етторе Скола, 105’)

26.10 19:30 "Шкода, що вона каналія"/Peccato che sia canaglia (Італія, Алессандро Блазетті, 95')

27.10 19:30 "Хліб, любов і..."/Pane, amore e… (Італія, Діно Різі, 106’)

28.10 19:30 Чочара/La Ciociara (Італія, Вітторіо Де Сіка, 100’)

29.10 19:30 Шлюб по італійськи/Matrimonio all’italiana (Італія, Вітторіо Де Сіка, 102’)

30.10 19:30 Жили були/C’era una volta (Італія, Франческо Розі, 103’)

31.10 19:30 Соняшники/I girasoli (Італія, Вітторіо Де Сіка, 101’)

01.11 19:30 Між нами/Between Strangers (Канада, Едоардо Понті, 95')



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com