Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

28.10.2003 14:45

Чаювання під короткий метр(Короткометражна конкурсна програма МКФ "Молодість")

Світлана Максимова

Короткий метр – завжди в фаворі у публіки "Молодости". З одного боку, ці фільми створюються вже не студентами, що ставляться до камери з майже дитячою і від того хаотичною захопленістю, але ще й не закостенілими в традиції та особистій історії мистцями. З іншого боку (і цей чинник є "тримальною балкою" інтересу публіки), конкурс короткометражних стрічок – це простір для експериментів, творчого розкріпачення та вираження найактуальніших, а подеколи й відверто контркультурних ідей. Оскільки основна публіка фестивалю – люди молоді, то, природно, їм близька екранна сміливість, а часом і зухвалість демонстрованих дебютів. Утім, що стосується короткометражних фільмів цього року, про жоден радикалізм не може бути й мови. Нігілізм "канув у Лету" (чи надовго?), "чорнуха" та еротоманія знайшли притулок у доробках досвідчених метрів (щасливої дороги!), а реальні ігри з віртуальною реальністю залишилися в комп'ютерних залах поза межами київського Дому кіна.

Із заявлених у конкурсі 15 країн найпліднішим цього року стало Сполучене Королівство, яке відрекомендувалося шістьма картинами, дуже різними стилістично та жанрово. Дебют режисера Ганни Ротшильд "Едді кохає Мері"/Eddie loves Mary – це дев'ять хвилин в епіцентрові сучасного мегаполісу, розбурханого щонічною з’явою напису "Едді кохає Мері" на своїх вулицях. Динамічний образотворчий ряд, пунктирний темпоритм, властивий телевізійним оглядам, створює з такого некримінального приводу детективну історію з журналістським розслідуванням і авторитетними коментарями громадськости. Під завісу цей біг учвал переходить у ліричну площину, яка перетворює детектив на драму.

Режисер Джеймс Блум за допомогою спецефектів зняв фантастичну розповідь про диво природи – іграшкове стадо міні-овець ("Полюби сусіда свого"/Love Your Neighbour). Не позбавлена гумору провінційна історія про двох сусідів і таких невинних створінь, як мініатюрні овечки, закінчується двома надгробними горбиками на подвір’ї. З’ясовується, що слідувати Божому закону всепрощення набагато важче, ніж створити унікальних тварин.

Варто особливо відзначити фільм-припущення британського режисера Ґрема Роуза "Пані Майтлмайр"/Mrs. Meitlemeihr. Відомий режисер реклами, володар низки престижних міжнародних призів, Роуз уперше пробує свої сили в кінематографії. Картина характеризує його як зрілого мистця, що має свій багатолітній і цілком сформований стиль екранної оповіді, продовжує розвивати його вже в кіноформаті, а також має гарну виробничу базу для реалізації своїх ідей. Крім участи в роботі леґендарного Удо Кіра, актора Фассбіндера, Герцоґа та Ларса фон Трира, сама тема стрічки – ще одна відмінність "Пані Майтлемайр" від інших конкурсантів. Це єдиний фільм іншого історичного часу – події відбуваються наприкінці Другої світової війни. Автор з похмурим гумором досліджує дражливе питання – що як Гітлер не покінчив життя самогубством біля тіла Єви Браун, а втік до післявоєнного Лондона? Божевільна велич минулого обертається голодним існуванням, жіночою сукнею і принизливим щоденним голінням своїх знаменитих вусів.

Якщо творець "Пані Майтлмайр" поміркував на тему можливого післяжиття Гітлера, то експриродознавець Гайді Бартлетт пофантазувала в дещо іншому напрямі – чи легко жити звичайній сучасній людині нормального достатку з коханою дружиною, дітьми та приємною роботою? Головний герой кумедного сучасного кіномораліте "Манекен"/The Dummy (за оповіданням С’юзан Зонтаґ) Едді Мейплторп вирішив зникнути зі свого розміреного життя і створив собі на заміну робота. Це неважко – вимикати вранці будильника, вмиватися, діставати костюма, вітатися із сім'єю, читати газету, йти на роботу, там вітатися з секретаркою etc. Все б нічого, але навіть манекену таке життя, зрештою, набридає.

"Гірко-солодкий романс" іншого британського учасника конкурсу Кеннета Брана має назву "Послухай"/Listening. Красиві кадри саду лікарні для божевільних нагадують картинну ґалерею з сонячними пейзажами. На цьому тлі історія зародження кохання між пацієнтами закладу – лише ще один штрих художника, але саме ця легка фарба, яка спочатку лише відтіняє втихомиреність лікарняного світу, в результаті здатна зруйнувати цілісність і безтурботність як самої картини, так і її героїв.

10-хвилинна драма Саймона Галліґана "Спи, моє кохання"/Sleep My Love починається похмуро, а закінчується ще сумніше. Ретроспективна оповідь розмотує клубок-історію з життя дивного і неохайного чоловіка із зацькованим поглядом. Екскурс до минулого приводить глядача до початкової трагічної точки відліку – коли життя коханого чоловіка та батька стає пеклом.

Здебільшого, молоді кінематографісти вважають за краще не грати з часом, а розвивати свої історії поступально, як це зробила Ґулія Оріані в сучасній італійській казці "Нунція"/Nunzia. Іспанець Ксаві Сала в стрічці "60 років"/60 Anos дозволяє собі лише невеликий відступ від поточного дня в далеке минуле. Герою Антоніо – 60 років, і в день свого народження він помирає. Але дружина Роза вирішує, що його останнє свято вони мають відсвяткувати разом, і забирає чоловіка до зеленого парку. Часовий об'єм створюють старі світлини юних Рози й Антоніо, де їхнє молоде почуття перегукується з уже зрілою любов'ю шістдесятирічних людей.

Французькі режисери (а Франція посідає друге місце за кількістю конкурсних стрічок) також вважають за краще діяти у згоді з послідовним розвитком дії. Спектр французького короткометражного кіна – від соціальної драми "Льюн"/Lune Юбера Жиллє до фантазії Хуана Соланаса "Людина без голови"/L’Homme sans tete, що вона вже отримала приз журі Каннського фестивалю 2003 року. Якщо стрічка Жиллє про важку долю шестирічної дівчинки Льюн, мати якої позбавлена батьківських прав, – це зворушлива і трагічна демонстрація людської безвідповідальности, то робота Соланаса – чудова казка про високі почуття та закоханих людей. Людина без голови збирається на побачення з дівчиною, але для цього їй потрібна... голова. М'які романтичні інтонації очікування зустрічі вплітаються під звуки вальсу до індустрійної картини сірого міста, а цифрова анімація наділяє події особливою казковою аурою. Чудеса взагалі близькі французькому світогляду, і тому одного вечора героїня трихвилинної стрічки Жерома Женевре "Маленька чарівниця"/Une petite fee зустрічає на звичайній міській вулиці дивну дівчину з чарівною паличкою в руці. Ось фільм, в якому чітко витримані театральні принципи єдности часу, місця та дії. Втім, певна театральність цілком природна для маленької казки у французькому стилі. На думку автора, в нас усіх живуть маленькі дівчатка і хлопчики, яким подобаються дива. В плані "триєдности" у автора є однодумиця – режисер стрічки "Родина, як її бачить Матьє"/La famille selon Mathieu Лоранс Шарпентьє. Її герої замість того, щоб збиратися на сімейну вечірку, починають скандалити і з'ясовувати стосунки. Єдиний спосіб усвідомити безглуздя цієї сварки – поглянути на все збоку, що й чинить головний герой картини і що, власне, робить зі своїми глядачами кінематограф.

Дівчата з картини "Тартагель на перерві"/Т’artagueule la recre вирішують свої проблеми по-своєму – на боксерському ринґу, де за декілька хвилин можуть виплеснути весь гнів, накопичений під час уроків. Фуад Бенамму зняв міні-провокацію, в якій початок жодним чином не передбачує подальшого фіналу. Подібні "обманки" – ефектний прийом, але він вимагає від постановників винахідливости й смаку. Австралійський дебютант Нік Джеймс також виявляє схильність до непередбачуваних поворотів сюжету, проте загортає свою чорно-білу стрічку "Полювання"/Chase в стилістику трилера. Разом із героями фільму, глядач мандрує зловісними лабіринтами загадкових і потаємних бажань.

Найвеселішими людьми конкурсу заявили себе німецькі режисери. Їхній чудовий і здоровий гумор виокремив фільми "Школяр"/Der Schuler (Еліна Контсек) і "Мемет"/Mehmet (Філіпп Фляйшманн) в особливу категорію легких і дуже симпатичних картин, які навряд чи залишаться непоміченими глядачами. Весела історія маленького хлопчика, котрий щодня встає о сьомій ранку, а потім пункт за пунктом проходить щоденний маршрут до школи, нагадує картину "Манекен", тільки в значно динамічнішому темпі і з набагато дотепнішими кінематографічними рішеннями. Герой іншого фільму теж невеликий – це турецький песик Мемет, що його нові господарі наполегливо називають Зіґфрідом. Вони розмовляють про якусь національну ідею, голяться наголо і разом із собакою шукають людей з Туреччини.

Одна з небагатьох стрічок, які не вписуються до загальної картини конкурсу, належить албанському режисерові Іно Мілкані – "Покинутий Едем"/Edeni I Braktisur. Поетична манера оповіді, мелодійні наспіви немолодих жінок, образотворчий ряд, фіксований у точці перетину природних стихій і людських надій, перетворює сюжет на притчу. В приморському селищі, де живуть старі люди, одного разу з'являється немовля, і все життя селян раптом концентрується на цій маленькій істоті. З ним сплітаються всі надії та сподівання мешканців села, як різнокольорові нитки, що раптом з'являються в руках у кожної старенької. Але за радістю знайденого так легко забути, що у кожної людини – своя нитка долі, яка не завжди вплітається в збудований для неї світ.

Фільм у дуже знайомій стилістиці слов’янських "душевних поневірянь" – "Напередодні"/"Накануне" режисера Раміля Салахутдінова. Песимізм лікарняних чорно-білих тонів, безрадісні будні молодого лікаря, що працює в закладі, де смерть – вже не страшна гостя, а звична прибиральниця. Все, як завжди, – людям погано, люди вмирають, з чужими спілкуватися нема про що, з близькими – розмовляти важко. В житті стільки барв, та герої картини чомусь вважають за краще жити в чорно-білих тонах. А точніше – в темно-сірих.

І, нарешті – анімаційна програма, така люба глядачеві "Молодости". Хоча сама історія та природа мультиплікації відсилає нас до безхмарного дитинства, представлені в конкурсі фестивалю роботи – для дорослої авдиторії, що здатна відстежити складні взаємозв'язки і підтексти побаченого. Асоціативний ряд постановника "Чужого тіла"/Idegen test (Угорщина) Ґабора Ульріха малює хаотичну свідомість людини, в якій реальність змішана з сюрреалістичними видіннями, а медитативний танок тіл і скелетів веде до найприроднішого розв’язання сенсу людського життя – існування дитини. Інший аніма-ракурс – народна казка "Історія Колобка"/The story of the Kolobok (Нідерланди) в тлумаченні Джеймса М. Бокбіндера. Російський фольклор перетворився на індустрійну пригоду хлібного героя по закутках механізованого сучасного міста. Серед монументальних фігур робочих і колгоспниць тут працюють все ті ж знайомі персонажі – небезпечний заєць, підозрілий вовк і підступний лис. Трансформувавшись із сільської казки в міську, "Колобок" стає "жахалкою".

Образотворчі можливості анімації дозволяють авторам створювати такі цікаві історії по обидва боки життя і смерти, пекла та раю, як "Скрип у сквері"/Square Colline Фабріса Луанґ-Вія (Франція – Бельгія). З одного боку. З іншого – мультиплікації підвладні такі наочні демонстрації, як роздвоєння, розтроєння (і т. д.) людської особистости, що для кінематографа – трюк досить складний. А людині властиво бути різним – своєю стрічкою "Гаманець"/Le Portefeville (Франція – Бельгія) режисер Вінсент Берревертс продемонстрував цю багатошаровість нашої свідомости, суперечність бажань і вчинків. Від того, яка сторона характеру людини переважить певної миті, зумовлюється подальший хід її життя. Такі ось великі думки маленького формату.

Якщо взяти в цілому конкурс короткометражного фільму, то чітко вимальовується загальна емоційно-розповідна тенденція. Картини об'єднує експансивне, але цілком реалістичне звернення до глядача. Це не чаювання з Шаленим Зайцем, а спокійне відстеження критичних або поворотних моментів людського життя, властиве не молодим і імпульсивним, а зрілим та мудрим. Можливо, в цьому справді закладена якась далекоглядна ідея і молоде кіно має намір просуватися вперед не на гребені хвилі і без кінематографічних гістерик, а під погожий вітер.



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com