Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

29.10.2003 10:09

Чекаючи чуда, кличте М.(Ретроспектива фільмів Жоржа Мельєса на МКФ "Молодість")

Олег Сидор-Гібелинда

І що б то ми без нього робили? Зустрічали потяг (який ще треба було Кафці відігнати на “запасну путь” тунелю...)? Різалися б “у дурня”? Годували зашмарканих немовлят? Жорж Мельєс пропонує – як мінімум – за порадою Гамлета, якого він одним з перших переніс на екран: пити оцет, їсти крокодилів. Одне слово, чудо.

Не було б Мельєса, не було б кіна. У кожнім разі – вигадливого, несподіваного, фантазійного, такого, що згодом його назвуть “художнім”. Ствердження, мабуть, надто категоричне. А проте... Ну, дійсно, з’явилася б заміна в Токіо чи Копенгаґені – і століття екрана було б іншим. І хтозна, чи кращим.

Щось подібне і відбулося насправді: “романтична фантазія Мельєса була замінена грубою бійкою Америки”, зауважив Ганс Ріхтер... Але того треба було чекати з півтора десятиліття. А до того – під гострою ґалльською підливою – на світ вигулькнули: фентезі (“Політ на Місяць”), горор (“Замок Диявола”), історія (“Клеопатра”), сучасність (“Справа Дрейфуса”), релігія (“Христос, що йде по воді”) та екранізація (“Фавст”). Навіть дослідження психології творчости (“Шекспір пише “Юлія Цезаря”). А казка – сам Бог велів – під назвою феєрії (назнімав їх чи то 1500, чи навіть 4000).

На тлі зомбованих комп’ютерних витребеньок Мельєсові штукарства видаються наївно-дитинними. Та й нехай: блажен, хто змолоду... Додамо лише, що “хвіст закрутив собакою” задовго до Великої Албанської Війни у стрічці Баррі Левінсона. Але створюючи власну віртуальну реальність, Мельєс поводиться з реальністю достеменною куди як чемніше, бо не видає свою “Коронацію Едуарда VІІ” за документ. А публіка все одно пре до зал.

Перший у вервечці “мистців уяви”, сплетеній Айвором Монтеґю: Мельєс, Ґерберт Веллс, Ґорький, Лєв Толстой... Перелік нівроку несподіваний – але навряд чи приголомшливіший від того, який складається після оприлюднення списку ЖМ-інспірованих. Адже Мельєс – мовби сувора нитка, що зшиває покоління та десятиліття. У конструктивних 1920-х, скажімо, сходить зоря Ейзенштейна, котрий і не приховує того факту, що перший ним побачений у житті фільм – “400 витівок Диявола” (дитиною в Парижі).

1940-і, жорстокі: Марсель Л’Ерб’є знімає “Фантастичну ніч”, перша назва якої – “Надгробок Мельєса”; мотивування: “сьогодні, коли сьоме мистецтво задихається у тривозі, я хотів би нагадати про великі заслуги цього піонера”. А Булґаков пише “Майстра і Маргариту”, один з розділів якого, за спостереженням Юрія Лотмана, створено під впливом “театру ілюзій” Мельєса...

1960-і, буремні. Словацький сюрреаліст Ело Гаветта нашинковує свої стрічки мельєсівськими сценами. (Щось схоже – і на території Богемії: Земан, Шванкмаєр). Трюффо за “Украдені цілунки” отримує премію імени Мельєса (є така, виявляється).

1990-і, предивні: на ЖМ повелися мистці одеського відео. А в 49-му Канні – розлога ретроспектива класика. Початок ХХІ століття, туманне: гурт Smashing Pumpkins співає Tonight, tonight під кліповий супровід стилізації “Польоту на Місяць”. І, треба гадати, – далі буде, coming soon.

Що й казати, коли лаштунки “Робера Удена” (тут знято було більшість фільмів) у сучасника викликали асоціації то з примітивами Анрі Руссо, то з полотнами Делакруа. Сьогодні нам так не здається – хоча Мельєс анітрохи не програє від того в наших очах... Швидше, навпаки.

Бородаті дядьки, які метушаться у кадрі, зворушують. Як і дебелі, напівоголені тітоньки на картонному “параді планет”: родзинка історії. Сам кадр – монохромна срібляста графіка...

Та ніяк не Делакруа – а ретельні малюночки, їх підлітки шмарують на берегах шкільних зошитів, ховаючись від учителя на уроці. Тематика аналогічна: демони (якийсь там BLACK SABBATH), пригоди, інфантильний еротизм – і палка віра в чудо, якого так бажається в отроцтві (і якого дуже соромишся на людях). Отже, є спокуса наректи Мельєса “вічним підлітком” – якби стільки інших претендентів не стояло на черзі до такого звання (від Кортасара до того ж Трюффо). А наш герой у кожному випадкові був і лишиться першим.



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com