Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

17.11.2003 13:54

Тихий жах... Чи треба чекати на Мойсея?(зміни на студії ім. Довженка)

Сергій Тримбач, "Дзеркало тижня"

Місяць тому на найбільшій кіностудії країни імені О.Довженка сталася зміна влади: крісло маститого й знаменитого Миколи Мащенка зайняв (із подачі останнього) майже вдвічі молодший Віктор Приходько. Пам’ятаю, як за часів перебудови стали відомими його кліпові, ще студентські, короткометражки «01» — щось у традиції ранньої американської комедії. Потім, за пропозицією того самого Мащенка, який «мотав» свій перший директорський термін, він зробив повнометражну комедію «Тихий жах». І пішов у телевізійний бізнес, де домігся вражаючих успіхів — насамперед як керівник компанії «Про-ТБ». Нині нова іпостась...

Приходько розпочав із того, із чого й треба починати в таких випадках: став розбиратися з немаленьким студійним господарством. У якому, судячи з усього, він уже знайшов кілька «ненаселених» островів, не позначених на фінансовій карті. Знайшов жахливе відставання технічної бази, що, утім, навряд чи було новиною. А ще — повне розслаблення людей, які відвикли по-справжньому працювати. Ще б пак, останніми роками колись потужна студія використовувала не більше десятої частки свого потенціалу. Депресія, відсутність віри в завтрашній день, відсутність молодих, що саме по собі породжує якусь ненормальність — студійний колектив нагадує постарілу бездітну родину... Нудно, зле, боляче й нікому склянку води піднести.

Природно, до нового директора примчали журналісти, яким він і пояснив, що збирається робити. Жити по-новому! Жити з урахуванням нових реалій, а не так, як до цього, — роблячи вигляд, що нічого не змінилося. «Користуючись випадком, — заявив він кореспонденту «Київських відомостей», — офіційно заявляю: дванадцять років тому розпався СРСР! А з ним і система, за якої держава раз на два роки забезпечувало режисеру задоволення творчих амбіцій, орден і машину «Волга». Нині гроші дають тим, хто вміє переконувати, що на ці гроші заслуговує».

Схоже, саме сказане наполохало деяких режисерів найбільше. Кого це треба переконувати, якщо всі вони в нас талановиті й навіть місцями геніальні? Ще нещодавно один такий тупотів на мене ногами, коли я посмів сказати, що він має надати сценарій, а не розмірковувати про нетлінне. «Я сорок років працюю в кіно, — кричав «митець», — вже ж я знаю, як і з чого зробити картину!» На жаль, останні роботи бувалого майстра нічого, крім нудьги і здивування з приводу даремно витрачених грошей, не викликали. Але — дай, а не то він тебе живим у землю «закопає». І при цьому буде ще лицемірно тикати пальцем в інших, виголошуючи запальні промови про чужу відповідальність за розвал кінематографу.

От і Приходька швидко підверстали під ворожу «редиску»: у верхи полетіла цидулка із доносом про те, що він поєднує дві посади, у Спілку кінематографістів поїхали гінці, які вимагали поставити «нахабу» на місце. У результаті в порядок денний пленуму правління союзу, що відбувся минулого тижня, включили виступ гендиректора з програмою дій. Очікувалася буря, очікувалося, що «молодий та ранній» буде осоромлений. Тим паче, що попередній пленум відзначився атмосферою скандалу, суперечок і повної відсутності якогось конструктиву. Знайоме «Геть!» звучало з кількох кінематографічних вуст із завидною емоційною силою. Очікувалося продовження, і тому Синій зал Будинку кіно був заповнений вщерть.

Проте цього разу недавні бунтівники відмовчувалися, похмуро спостерігаючи за тим, що коїться. Виступали ті, хто пропонував щось ділове. Шукали відповіді на запитання не про те, хто винний, а що робити? Один із найшанованіших людей у нашому кіно, багаторічний директор студії ««Київнаукфільм» (за років його розквіту) Борис Остахнович виклав свою концепцію перебудови й переналагодження нашого напівзруйнованого господарства. Її головним елементом він, наскільки я зрозумів, вважає створення фонду, який би акумулював кошти й не допускав великих фінансових ризиків. При цьому виключається сподівання на бюджетні гроші — держава не даватиме великих грошей на кіно, це однозначно. Як любить казати один наш популярний політик, вітру не буде, треба гребти руками... Під час обговорення, яке відбулося потім, такий погляд на перебудову кіно був у цілому підтриманий.

Ну а потім за трибуну став Приходько. Певне, побоюючись гострої реакції на його виступ, заступник міністра культури і мистецтв Тимофій Кохан і сам Микола Мащенко намагалися у своїх коротких спічах благородно змікшувати гаданий запал нападників. Та несподівано новий директор майже не зустрів опору. Насамперед тому, мені здається, що Приходько має якості, без яких важко керувати людьми: він гранично жорсткий, конкретний, переконливий у своїй аргументації, і в той самий час чарівний, м’який, усміхнений.

Головна його теза сформульована так: досить нам азіатчини, досить вирішувати справи на особистому рівні, за відомим сценарієм: «Ти мені — я тобі»... І то, адже всі люди — брати та сестри, а тому незручно нагадувати, скажімо, короткочасному директору студії (царював близько року ще на початку 90-х), що пора уже виписуватися зі студійного гуртожитку. Там же займала кімнату ще одна керівниця, попри те, що мала дві квартири. І т.ін. і т.п.

Те саме в роботі. Незручно сказати режисеру, що провалив не одну картину, що не слід соватися з новим сценарієм. І знову-таки, був би хоч сценарій як сценарій, а то — протокол про наміри. З цим, пообіцяв Приходько, буде покінчено. Ніде на Заході, повідомив він, у вас не приймуть сценарій — він має бути складовою проекту, в якому все перелічено й виписано. Адже звідси ростуть ноги багатьох наших лих. На студію тягнуть якийсь літературний текст маститого автора, якому не можна, не приведи Господи — затероризує! — сказати щось поперек. Далі переправляють у Мінкультури, чиновники якого змушують читати цей опус експертів. Там теж не дуже зручно відмовити шановній людині (пам’ятаю, як кілька років тому я відмовився читати виставлену на конкурс сценаріїв п’єсу, вимагаючи текст, виконаний у заданих жанрових параметрах; так мене ж мої колеги й затюкали, і засоромили: як можна, ви що, не вірите режисеру, він із цього таку лялю зробить...). У результаті — часті випадки, коли у виробництво запускають річ сиру, недоопрацьовану. Потрібно, вважає Приходько, і він правий, ввести чіткі технологічні правила, й не пропускати те, що не відповідає їм.

Ви вірите, що таке в нас можливо? Я теж не дуже... Хоча добре б. Ми всі в Європу збираємося, але вперто чіпляємося за азіатсько-феодальний режим праці. Воно тепліше якось, людяніше. Західні норми надто суворі, не враховують людську індивідуальність. Як виміряти лінійкою нашу безсмертну душу, та ще якщо вона настільки обдарована й витончена? Приходько, однак, пропонує саме це. Збирається підписати з кожним працівником студії контракт, де буде все чітко обговорено. Не виконаєш — до побачення...

До речі, гендиректор спростував чутки про те, що збирається вигнати зі студії пенсіонерів. А працювати хто тоді буде? Молодих небагато. От зі старою технікою — так, із нею потрібно кінчати. Тільки де взяти нову? Держава допомагати не поспішає, а так просто ніхто грошей не дасть. Нічого, вже є інвестори, готові придбати для студії нове обладнання — для опрацювання плівки, виготовлення якісного сучасного звуку тощо. За умови, що вони будуть залишатися власниками техніки та отримувати від її експлуатації прибуток. (Це, звичайно, найсуперечливіший момент розроблювальної програми.) Студія взагалі має перетворитися на кінофабрику, що надає послуги тим, хто робить фільми. Перед очима приклад «Мосфільму», який реорганізувався в концерн і сьогодні процвітає...

Наступного дня після пленуму мені довелося брати участь у парламентських слуханнях на тему «Духовна криза в суспільстві та шляхи її подолання». Було висловлено, в основному представниками від опозиції (більшість, судячи з усього, вважає, що жодної кризи немає), чимало ділового та справедливого. Засмутило одне: багато виступаючих валили все на владу й навіть закликали просто почекати, поки не виберуть нового президента. Тоді, як я зрозумів, духовна криза в нас закінчиться. Точно так ми вважали й на межі 80—90-х: от з’явиться нова влада, нова Україна, і все владнається...

Не владнається. Хоча б тому, що всі ми залишимося колишніми й будемо, за відомим визначенням, «пісати повз унітаз». Вже такі ми вперті люди. Необхідно змінювати життя не тільки зверху, із рівня доброго, освіченого «батюшки царя», а й знизу. Здається, Приходько з тих людей, які це розуміють. Ось тільки чи не розіб’ється «західник» об нашу «східну» ментальну скелю? Адже не перший він, хто намагається переробити нас... Відповідаючи на це запитання, Віктор сказав, приємно усміхаючись: «А я впертий... У мене вийде, подивитеся».

Дай-то Боже.

“Дзеркало тижня”, № 44, 15 - 21 листопада 2003



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com