Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

08.12.2003 18:42

Дві рецензії(“Басейн” Франсуа Озона і “Кандагар” Мохсена Махмальбафа)

Аксінья Куріна

БАСЕЙН/SWIMMING POOL (102’, Франція – Велика Британія, 2003), сценаристи: Франсуа Озон, Емманюель Бернгейм, режисер: Франсуа Озон, оператор: Йорік Ле Со, актори: Шарлотта Ремплінґ, Людівін Саньє, Шарль Данс, Марк Файоль, Жан-Марі Ламур, Мірей Моссе.

Озон знову звертається до теми, що він її розпочав у своєму фільмі “Під піском”, – двозначности подій. Тобто невідомо, дія – це реальність чи наслідок уявлення. У стрічці “Під піском” інтриґа закручувалася навколо хворобливого стану свідомости самотньої жінки. В “Басейні” Озон бавиться химерами творчого процесу – його цікавлять марення письменниці. Письменниця пише детектив і, ясна річ, відбувається злочин. Усе дуже камерно й естетизовано, в дусі французького кіна 1960-х: маленька вілла, дуже тихе, красиве і безлюдне місце. Ставка зроблена на жіночий дует Шарлотта Ремплінґ – Людівін Саньє. Ремплінґ грає немолоду і дуже консервативну леді, Саньє – молоденьке дуже легковажне дівча, котре щодня приводить на ніч нового чоловіка. Перша невротично прив’язана до порядку – кожна річ має бути на своєму місці, все повинно відбуватися в чітко обумовлений час, тоді як дівчина – просто втілення хаосу, вона зовсім не визнає правил. Тобто Озон демонстративно зіштовхує зовсім протилежні світи. Не обійшлося і без улюбленого Озоном психоаналізу: дівчина переносить комплекс Електри на англійську леді. Але, на жаль, режисерська манірність – марна. Претензії Озона в цьому випадкові призводять до банальности, пересічности. Але в тих епізодах, де Озон зненацька дає волю своєму відомому чорному гумору, все змінюється. Найяскравіша сцена фільму – та, де бундючна, незграбна англійка починає танцювати під техно, намагаючись відбити у дівчини привабливого чоловіка. Стає зрозуміло, що Озону з його обдаруванням слід знімати чорні комедії або водевілі (тобто комедії ситуацій), бо він дійсно це відчуває. Слід згадати “Ситком” або “Краплі дощу на розпечених скелях”. Саме завдяки цим фільмам Озон зробив собі ім’я. А стилізовані драми – є дуже нудним видовищем. Навіть не цікаво відповідати собі на питання, що з подій на екрані відбулося насправді, а що вигадала письменниця...

КАНДАГАР/KANDAHAR/САФАР Е ҐАНДЕГАР (85’, Іран – Франція, 2001), сценарист і режисер: Мохсен Махмальбаф, оператор: Ібрагім Ґафорі, актори: Нілуфар Пазіра, Гасан Тантай, Саду Теймурі, Гоятала Гакімі.

Одного дня Мохсен Махмальбаф познайомився з молодою афґанською жінкою, що імміґрувала до Канади, але вимушена була повернутися до батьківщини, тому що її подруга хотіла покінчити життя самогубством. Жінка пропонувала подорожувати разом, для того, щоб Махмальбаф зробив документальний фільм. Тоді Махмальбаф не зміг супроводжувати цю відчайдушну жінку. Але пізніше він усе ж нелеґально побував ув Афґаністані: зустрічався з людьми, читав офіційні документи, тобто сам вивчав життя афґанців під час режиму талібів. Наслідком подорожі, роздумів і тієї зустрічі з молодою жінкою-афґанкою пізніше і став напівдокументальний “Кандагар”. Якісь сцени народжувалися на місці, до фільму потрапило багато типажів. Махмальбаф трохи змінив передісторію: подруга головної героїні стала сестрою. Головна героїня, журналістка Нафаз, вирішує нелеґально перетнути кордон Афґаністану і пройти крізь усю країну, щоб врятувати життя сестри. Нафаз, на думку режисера, втілює нову цивілізовану афґанську жінку, що пам’ятає про власне коріння, але її не можна уявити в гаремі. І ця європеїзована жінка рухається до своєї мети. Щодня Нафаз бачить жах, від якого пересічний цивілізований європеєць чи американець з глузду би з’їхав. Навколо середньовіччя: війна, хаос, жебрацтво, люди доведені до тваринного стану, це життя вже за межею відчаю. Єдине, що тут є від цивілізації – зброя, міни, які кожного дня вбивають і калічать людей. Як і попередні фільми Махмальбафа, “Кандагар” зроблений з точки зору безпристрасного спостерігача. Махмальбафу вдалося показати відмінність цивілізації Сходу через відчуття часу (він майже не рухається), безмежність простору. 2001 року “Кандагар” отримав приз екуменічного журі в Канні. Що цілком закономірно, Махмальбафа бентежить жах повсякденности афґанців, на відміну від західних інтелектуалів, котрі журяться за тим, що таліби знищили культурну спадщину.



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com