Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

12.12.2003 17:11

Вбив і не зморгнув("Вбити Білла" Квентіна Тарантіно)

Дмитро Десятерик

ВБИТИ БІЛЛА. ЧАСТИНА 1/KILL BILL: VOL. 1 (111’, США, 2003), сценаристи: Квентін Тарантіно, Ума Турман, режисер: Квентін Тарантіно, оператор: Роберт Річардсон, актори: Ума Турман, Девід Керредайн, Жюлі Дрейфус, Сонні Чіба, Вівіка Фокс, Деріл Ганна, Люсі Ліу, Майкл Медсен, Чіакі Куріяма.

Отже, Тарантіно знову це зробив. Зробив, тому що вміє це, як ніхто інший: зафільмувати стовідсотково масове, розважальне кіно, яке до того ж іще могло б задовольнити найвибагливіших сінефілів-елітаристів.

Тобто вдруге після “Кримінального читва”, він зробив те, що завжди вважалося майже нездійсненим. Бо після успіху “Читва”, що ліг важким тягарем на самого режисера, вкупі з відносною невдачею наступного (третього) фільму “Джеккі Браун”, вибір у Тарантіно лишався небагатий – вдатися до самоповторень чи до зовсім уже нестандартних ходів. Доля таланистому американцеві підкорилася. Бо насамперед Тарантіно має дві риси: значну кіноманську обізнаність з усією історією кіна, як давнього, так і сучасного, а також безпомилкове відчуття кон’юнктури. Лишаючись режисером постмодерновим, він змінив базу цитування. Якщо попередні фільми, як також “Джеккі Браун”, робилися з очевидною повагою до французької “нової хвилі” та Ґодара особисто, то “Вбити Білла” починається безпосереднім перегуком з іншими авторитетами, котрих Тарантіно теж обожнює: заставка гонконзької студії “Брати Шоу”.

Show Bros. (чи “Шоускоп” – на сьогодні вона, на жаль, збанкрутіла) була найбільшим виробником у гонконзькій кіноіндустрії. Тут за сезон знімали десятки картин усіх жанрів: від мюзиклів і мелодрам до історичних блокбастерів і кримінальних бойовиків, як також із Джеккі Ченом. Перенесення голлівудського формату на далекосхідні землі дало цікаві плоди. Стиль “Шоу” відрізнявся яскравим, чистим кольором, неймовірною наївністю режисерських і сценарних прийомів, надмірною театральністю і постійним вируванням пристрастей майже в кожному фільмові. Тарантіно додав туди те, чого там не було – свого фірмового цинічного гумору. А все інше довів до віртуозности, що межує з абсурдом. Понад те, зробив стратегічний кульбіт, що він вражає, просторову інверсію: перелетів через океан і зняв у Гонконзі бойовик за всіма тамтешніми правилами. Повернув, так би мовити, енерґію до її джерела.

Ефект вийшов вибуховий.

Популярність азійського кіна, як авторського, так і комерційного, останніми роками невпинно зростає. Тарантіно як завжди, за великим рахунком, не винайшов нічого принципово нового, просто вчасно і точно втілив тенденцію, котра через декілька років почне переважати. Таке було з “Читвом”, що воно започаткувало цілий напрям гедоністичних і саркастичних бандитських фільмів; таке, вочевидь, буде і з “Вбити Білла”. Бо Захід постійно зізнається в любові до східного екрана – сьогодні призами та грошима, завтра вже підуть наслідування.

Все починається з першого ж кадру. Тарантіно заявив спочатку квітчасту на межі кітчу заставку “Шоу”, а відтак розсипає цю кричущу жовто-червоно-рожеву суміш по всій стрічці: в помаранчевому костюмі героїні Уми Турман, в жовто-малиновому “шмаровозі”, в якому вона тікає з клініки, в кольорах клубу якудзи, де відбувається головна колотня. До речі, ця сцена за своєю вишуканістю нагадує короткий екскурс різними кінематографіями. Жіноча поп-група – в міні-спідничках, зі смішними високими зачісками в стилі 1970-х, що грає рок-н-рол, – безпосереднє посилання на мюзикли “Шоускопу”. Несподіване вимкнення кольору, польоти героїні Турман у чорно-білому серпанку під відповідну музику – репліка з класичних японських самурайських картин 1930-1950 років. Зрештою, її двобій з леді-босом якудзи у променисто красивому зимовому саду – відразу й “Шоу”, й Ошима, й Кітано.

Проте, звичайно, не тільки “Шоу”, й не тільки Азія. Невідомо, чи дивився Тарантіно останні сенсації фестивального кіна – “Доґвілль” Ларса фон Трира або “Говори з нею” Педро Альмодовара, але деякі моменти схиляють до такої думки. Прокреслена, схематична фактура інтер’єрів, знятих згори, плюс поділ на розділи, ще й безжалісна білявка в головній партії – привіт Триру. Втім, Альмодовару дісталося більше: у сентиментального іспанця медбрат закохується в красуню, що лежить у комі, а в Тарантіно санітар продає свою безпорадну пацієнтку всім охочим за помірну ціну. Результати різні: клієнта і санітара Турман звіряче вбиває – тендітним панночкам Альмодовара таке і не снилося.

Однак було б помилкою вважати “Білла” суцільним великим цитатником. Ремінісценції з чужих стилістик і творів працюють, не зачіпаючи рефлексій, на головне завдання – тримати глядача за горлянку від першого до останнього кадру. Перефразовуючи епіграф до картини, можна сказати, що фільм про помсту – страва, яку краще готувати з холодною головою. Тарантіно збирає смертоносну конструкцію виважено й точно. Як завжди ритміка того чи того епізоду ідеально підібрана до музики (саме так, кажуть, він і працює). В цьому сенсі гідний цитування та внесення до всіх анналів фраґмент, коли Турман під аранжований “Політ джмеля” летить ув авіалайнері над Токіо, тоді як під нею мчить у чорному лімузині, з ескортом чорних убивць-мотоциклістів, її майбутня супротивниця, японська королева мафії. Сполучення звукового та візуального рядів – просто ідеальне, і потім, коли під час бійки в клубі ці чорні чоловіки спочатку ордою мурах накидаються на Турман, а потім роповзаються напівпередушеними тарганами, – це виглядає цілком логічно.

Ідеально вибудувавши фільм, Тарантіно дозволяє собі нехтувати сценарієм як таким – фабула фільму нарізана грубими шматками, без особливого дбання про зв’язність чи несподівані повороти. Розлючена й ображена жінка-воїн вершить правосуддя – чого тут іще мудрувати? Глядач із головою втягується до цієї невибагливої пастки. Але ж ми бачили тільки першу частину. Друга – на підході, і там Тарантіно безсумнівно приготував якогось дивовижного сюрпризу. Як то воно буде – побачимо.

Але одне достеменно – кіно вийшло вбивче.



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com