Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

12.01.2004 11:17

Чому не прозвучало «Інтермецо»?(9 січня минуло 80 років від народження Сергія Параджанова)

Валєрій Фомін, KINO-KOЛО (20)

Чим більше виявляють документальних свідоцтв нашого недавнього кіноминулого, тим більше з'являється підстав вважати: найбільші, найстрашніші втрати нашого кіна полягали не стільки в існуванні «полиці» і навіть не в справді неозорому масиві покалічених виправленнями картин, а в тому мало кому відомому, але ще ґрандіознішому кладовищі сценаріїв і задумів, що були загублені ще на далеких підступах до знімального майданчика.

Оглядаючи це ґрандіозне кладовище нереалізованих проектів, раптом усвідомлюєш, що, по суті, вся історія нещасної вітчизняної кіномузи – це розвиток з ампутованими кульмінаціями. Бо практично всім найбільшим майстрам нашого кіна, починаючи з Ейзенштейна й Довженка і кінчаючи Тарковським і Шукшиним, усім без винятку не дозволено було зняти їхні головні фільми, реалізувати свої найглибші, найвистражданіші задуми. Якраз ті, при реалізації яких і самі ці майстри, і наше кіно як таке могли прорватися до принципово нових для себе просторів і вимірів.

Утім, саме з цієї причини їм і не дозволено було здійснитися.

Авжеж, більшість із ненароджених фільмів були поховані в Москві, в Малому Гнєздніковському або в кабінетах Старого майдану. Але незрідка подібні страти здійснювалися і на місцях. І зовсім не тому, що таке було замовлення Москви. Як правило, найбільш дикунські та протиприродні розправи вершилися за ініціативою місцевих партійних або кінематографічних йолопів.

Саме так було із задумом фільму Сергія Параджанова «Інтермецо» за однойменною новелою Коцюбинського.

Український Кінокомітет надіслав літературний сценарій «Інтермецо» до Держкіна СРСР у супроводі такого захопленого редакційного відгуку-висновку, що над його рядками можна було просто розплакатися від розчулення.

“17 травня 1971 р. «Затверджую» Голова Комітету з кінематографії при Раді Міністрів УРСР

С. Іванов.

ВИСНОВОК за літературним сценарієм «ІНТЕРМЕЦО» (назва умовна). Автори – П. Загребельний, С. Параджанов. Режисер – С. Параджанов. Кіностудія ім. О. П. Довженка.

Сценарна редакційна колеґія розглянула представлений студією імени О. П. Довженка сценарій «Інтермецо» (назва умовна), написаний українським письменником П. А. Загребельним спільно з режисером С. Й. Параджановим за мотивами оповідань М. М. Коцюбинського «Інтермецо», «Подарунок на іменини» та ін. Студія включила цю постанову до проекту плану на 1972 рік.

Вибір С. Й. Параджановим «Інтремецо» М. М. Коцюбинського та інших творів того періоду для екранізації закономірний.

Лєнінські слова про те, що «жити в суспільстві і бути вільним від суспільства неможливо», дістали глибоке філософське, образне втілення в чудовому творі Коцюбинського, перенести яке на екран нелегко і непросто.

Але режисер Параджанов, захоплений своїм задумом, і письменник Загребельний, що палко його підтримав, підійшли до цього задуму серйозно і наполегливо. З властивою Параджанову «антиописовою» стилістикою сценарій наново написаний так, що розкривається прагнення авторів зосередити кінематографічну наступальну виразність не на формальних пошуках, а передовсім – на різкому, бойовому утвердженні високої ідейности і суспільного значення мистецтва і на безперечному категоричному засудженні т. зв. «чистого мистецтва», відриву художника від народу.

Віриться, що ми маємо справу із закономірним новим ідейно-творчим прагненням ориґінального художника, що він завоював, на наш погляд, право на подібний змістовний експеримент.

У сценарії цікаві і своєрідно виписані образи письменників, образ селянина-співрозмовника, активно включені до композиції картини рідної природи, села, дух боротьби проти царату і проти песимізму. Пошуки Параджанова на цьому етапі активно протистоять формалістичним тенденціям, наповнені реалістичним спрямуванням у своєрідній, властивій йому манері.

Сценарій зазнавав у Комітеті додаткового активного редаґування за участи тт. Параджанова і Загребельного. В такому варіанті вважаємо можливим подати на розгляд його до Комітету з кінематографії СРСР із проханням про внесення цієї роботи до плану на 1972 рік.

Головний редактор Д. Прикордонний. Члени Сценарної Редколеґії Ю.Новіков,Г. Зельдович, К. Теплицький. Згоден – Заст. Голови Комітету А. Левада”

Але московські держкіношники були народом метикуватим, і запевнення українських колеґ стосовно того, що Параджанов глибоко утілив у цьому сценарії думки вождя пролетарської революції, на них не подіяли. Епістола у відповідь виявилася вельми прохолодною.

«Сценарій на теми оповідань М. Коцюбинського написаний у типовій для цього режисера, своєрідній, а певніше, якійсь сюрреалістичній манері, на наш погляд, далекій від естетики класика української літератури, образний лад якого визначається методом критичного реалізму.

Навіть якщо припустити правомірність подібної «модернізації» класики – ми мусимо відзначити, що система символів, закладена в сценарії, дає найширші можливості для екранного тлумачення. Тому передбачити ідейний остаточний підсумок майбутнього фільму хоча б загалом сьогодні складно. Автори в своєму творі оперують вельми гострими соціальними і політичними категоріями і образами. Без цілковито точного художнього рішення і ідейного акцентування цей твір, зрештою, може мати найнесподіваніший ідейний результат. [...]

Віриться, що ми маємо справу із закономірним ідейно-творчим прагненням ориґінального художника, що він завоював, на наш погляд, право на подібний змістовний експеримент. Довіра до художника цілком потрібна, але і вона мусить мати розумні межі. Життєва ж практика не раз свідчила, що художні експерименти за нечітко визначеної позиції виявлялися безперспективними. Ми знаємо С. Параджанова як ориґінального художника, що він уміє розкрити на екрані мальовничий світ етнографійного характеру, володіє символічною і метафоричною мовою екрана, художника, відомого, до речі, своєю здатністю вільно поводитися з літературним матеріалом. Сфера ж соціальної сатири, що ясно прочитується в сценарії, потребує дуже чіткого і недвозначного витлумачення літературної основи.

Заст. головного редактора Головної сценарної редакційної колеґії Є. Котов».

Суворий висновок. З двома недвозначними попередженнями про те, куди може збочити непередбачуваний Параджанов. Утім, це ще не похоронка. Навіть більше: вирішення питання – запускати чи не запускати – залишене на розгляд українських товаришів.

Голова Комітету з кінематографії особисто повідомляє своїм українським підшефним.

«Беручи до уваги зацікавленість, яку Комітет із кінематографії при Раді Міністрів Української РСР виявляє до постанови цього сценарію, ми не заперечуємо проти внесення теми «Інтермецо» до тематичного і виробничого планів на 1972 р. Сценарій фільму просимо погодити з ЦК КП України. Терміни постанови фільму і вартість мають визначитися в нормативних межах.

Зі свого боку ми вважаємо за доцільне звернути увагу на потребу дбайливого ставлення до класики Коцюбинського, суворого дотримання конкретної соціально-історичної правди в зображенні характерів і подій.

А. Романов».

Але потреба узгодження сценарію в українському ЦК і дбайливого ставлення до творчости Коцюбинського в листі союзного кіноначальника з'являється не випадково. Саме в Україні вже щосили вирує скандал, що його здійняли ревнителі української літератури. Появу параджановських «Тіней забутих предків» вони свого часу просто проґавили, не встигли встромити паліччя в колеса. Тепер же у випадку з «Інтермецо» вони напоготові й устигають вчасно настукати в рідне українське ЦК. А тамтешніх шанувальників прекрасного навіть і не треба спеціально накручувати: зав. відділу культури українського ЦК Ф. Овчаренко категорично забороняє ставити Параджанову «Інтермецо» і категорично вимагає спровадити його з України якомога далі.

В справі непоставленого сценарію з'являється останній документ.

«Голова Кінокомітету України тов. Іванов телефоном повідомив 10/VI керівництву Главку про те, що Комітет України відмовляється від постанови фільму «Інтермецо» і просить виключити його з тематичного плану кіностудії ім. О. П. Довженка».

Скільки ж таких похоронок назбиралося в трагічній біографії українського кіна!

Матеріал друкується за люб’язної згоди автора і редакції московського квартальника “Кинофорум”, де вперше і побачив світ у №2 за 2002 рік



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com