Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

14.01.2004 15:33

Привид стандарту(Кінопідсумки минулого року)

Дмитро Десятерик, «День»

Огляд, який має охопити певний період у тій чи іншій галузі — жанр дещо бюрократичний, на кшталт колишніх «звітно-виборних зборів». Ну, дійсно, що можна сказати про минулий сезон у кіно (той, який розділено літньою перервою)? Хвалити якось несолідно, лаяти — банально.

Тому обмежимося для початку формулюванням, яке ні до чого не зобов'язує: минулий рік у кінематографі, як і належить, був суперечливим. А після займемося певною деталізацією.

Якщо — грубо — поділити кіно на дві частини — артгауз/фестивалі та Голлівуд/масовий прокат, то вищезгадані суперечності спостерігалися і там, і там, але носили принципово різноманітний характер. Те, що відбувалося в масовому кіно можна означити, як кризу очікувань. По-перше, нічого подібного до розмашистого й багатооскарного «Титаніка» не з'явилося; та й Спілберґ не порадував черговим пишним несмаком. По-друге, інші проекти, які потужно й багато розкручувалися в усьому світі, не виправдали надій ні продюсерів, ні глядачів. Ні, звичайно, і нові «Матриці», і свіжий «Термінатор» (третій, здається?) швидко повернули витрати і з надвишкою перекрили бюджет. Але те, що обидві технотронні саги провалилися художньо, то про це не сперечатиметься хоча б трохи грамотний критик. Вачовські зробили наголос на нагнітання спецефектів та пацифістський пафос примирення людей із машинами. З пафосом (як і з діалогами) явно не склалося, залишилися спецефекти. Ця справа, звичайно, добра, але якщо в сюжеті повністю відсутня динаміка, а в грі акторів — жвавість, то мерехтіння мальованих трюків якось швидко починає приїдатися. Тим більше що й дуже вже це скороминуще — не мине й півроку, і якийсь там умілець наситить черговий блокбастер ще більш закрученим сальто й зовсім фантасмагоричними монстрами. Те ж і з «Термінатором-3»: губернатор Каліфорнії неабияк постарів, як і сама ідея казки про робота-рятівника. І знову та ж біда — діалоги нікудишні, перегони на вантажівках і стрільба з великих стволів приїлися, сюжет ледь ворушиться, та й фінальна мораль — просто-таки в стилі передовиць газети «Правда» початку 1980-х рр.

Не склалося і в аматорів екранних страшилок. Біда в тому, що горор — жанр, власне, малобюджетний, практично андерґраундний (варто пригадати чудовий «Геловін», знятий Джоном Карпентером за копійки), був нарешті помічений основними мейджорами. Краще б цього не сталося: під натиском грошей і стандартних продюсерських схем, фільми жахів просто перестали лякати. Очікуваний з великим нетерпінням «Фредді проти Джейсона» цілком нагадував несвіжий балаган, у якому блискучий улюбленець 1980-х, Фредді Крюґер, виконує малоцікаві трюки на пару з мішкуватим Джейсоном, який більше схожий на фермера, котрий спився. Інший римейк, який активно розкручувався — американський варіант японського жахливчика «Дзвінок» — виглядає кричущо бездарним щодо першоджерела. І, знову ж таки, не лякає. Те ж відбувається з раптовим воскресінням Стівена Кінґа на екрані. «Ловець снів» за його новим (але аж ніяк не оригінальним) романом — не просто позбавлений смаку, але й нудний. Сплохував навіть живий класик жанру Даріо Ардженто — його «Без сну» — лише віддалена подоба тієї сюрреалістичної пишноти, яку він умів створювати на плівці ще 10—15 років тому.

Єдиним приємним сюрпризом у масовому жанрі потрібно визнати, звичайно ж, першу частину тарантінівського «Вбити Білла». Хитрун Квентін повернувся після шестирічної перерви — і як повернувся! «Білл» — не просто самурайський бойовик, а справжня ода гонконзькому бойовикові, взагалі гонконзькому та азійському кіно. Взявши за основу, власне, екранне сміття, треш, категорію «Б», Тарантіно, пропустивши цей матеріал через своє виняткове відчуття кіно, скомпонував із нього розкішну фреску.

Що до артгаузу, то тут якраз роль азійського кіно, яке поголовно чарувало сінефілів ще пару років тому, явно пішла на спад. Підтвердив це й 53-й Берлінський фестиваль. Азійських фільмів там було традиційно багато. Але, дивна річ — здавалося, що східні режисери начебто засвоїли, за що на європейських фестивалях дають призи, і стали знімати за цими явно штучними канонами. Особливо яскраво кон'юнктурний ухил проявив своїм новим фільмом китайський режисер Чжан Імоу. Майстер, який своїми вишукано знятими драмами змусив говорити про феномен Піднебесної як кінодержави, несподівано зняв імперського, холодного «Героя». Дуже красивого, технічно довершеного — і абсолютно вихолощеного на людському, особистісному рівні.

Проте, як здається, приводів для смутку немає. Відбувається цілком закономірне: колись цілісний невиразний масив азійської кінематографії дробиться на феномени окремих імен. Таких, як земляк Імоу, Це Міньлян, який знімає дивні, медитативні та небагатослівні стрічки, на зразок «Прощавай, готелю «Біля Дракона», який багато кому сподобався на Венеційському (60-му) кінофестивалі. Або як неперевершений японець Кітано, вже давно, тим часом, стоїть обіч. На тій же Венеції позаминулого року його геніальних «Ляльок» начебто й не помітили. Зате пустотливий, відверто пародійний „Затоїчі” у Венеції-60 отримав „Срібного лева” за режисуру.

Ну, а хто може себе почувати справжніми тріумфаторами сезону — так це Ніколь Кідмен і Ларс фон Трир. Перша — бо знялася в двох найпомітніших фільмах — «Часи» („Години”) та «Доґвілль». Другий — бо зняв два помітні фільми — «Доґвілль» і «П'ять перешкод».

„День”, №1 10.01.2004



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com