Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

02.02.2004 19:14

Кінець третьої епохи(“Володар каблучок: повернення короля”)

Тарас і Катерина Паньо, "Дзеркало тижня"

Третього фільму по «Володарю перснів» (KINO-KOЛО практикує переклад – “Володар каблучок”, що він із мовного погляду є найадекватнішим; на рекламних афішах фільму читаємо “Володар кілець” – ред.) чекали кожен по-своєму. «Канонічні» толкієністи і просто любителі побоювалися — що цього разу зробить сучасний сінематограф з улюбленою книгою? Шанувальники кіно, у свою чергу, запасалися попкорном в очікуванні затяжних батальних сцен із гуркотом динаміків. Професіонали приладжували чисті диски в багатолоткові записуючі машини і вправлялися у швидкісному перекладі з загадкової англійської. Додайте до року, що за задумом відділяв одну частину від іншої, лихоманку останнього довгого місяця, протягом якого фільм подорожував до нас із далекої Нової Зеландії. Лише найспритнішим серед джентльменів цифрової удачі вдалося скоротити час очікування всього на два-три тижні. Здавалося б, після сеансу одночасної «Матриці» ми могли сподіватися, що Україна посяде відповідне місце в списку претендентів на гучні світові прем’єри. Та ні. Втім, у цьому разі це, може, і на краще — епічні полотна, на відміну від бестселерів епохи Інтернету, повинні просуватися неспішно.

Третьої частини «Володаря перснів» чекали не лише з нетерпінням, а й із побоюванням. Здебільшого тому, що сиквели мегапроектів останніх часів продемонстрували надзвичайну вірність законам Мерфі: ситуація змінювалася в основному на гірше. Ні квазіінтелектуалізм «Матриці», ні спроба Дж.Лукаса обдурити час, запропонувавши не «продовження», а «передісторію» старих добрих «Зоряних війн», не рятували становища — кожна наступна частина епопеї значно поступалася попередній. Особливий смуток стосовно «Повернення короля» викликало те, що раніше проект «Володар перснів» демонстрував вірність тій самій тенденції: «Братство перснів» виглядало значно привабливіше, ніж «Дві твердині».

Проте занепадницька традиція змушена була позадкувати перед переможним поступом короля, що повертається: фільм виявився непоганим. У кожному разі, порівняно з другою частиною трилогії. У «Поверненні короля» не було одноманітних баталій, що зіпсували «Дві твердині», які були розтягнуті на половину екранного часу і надавали всім іншим подіям характеру сумбуру. У третій частині масштабні бої займають аж ніяк не менше часу, ніж у другій, — любителі батальних полотен не будуть розчаровані. Та вони вдало змінюють одне одного і переплітаються з іншими сюжетними лініями. Час від часу, щоправда, виникає відчуття естафетності — «роби раз, роби два... пізно, наступний епізод». Втім, сюжет став логічнішим, набув цілісності, дії героїв стали зрозумілішими і послідовнішими — навіть для тих, хто книги не читав.

Другою складовою торішнього неуспіху «Двох твердинь», хоч як це дивно, була «політична актуальність», котра, як відомо, гарна на шпальтах газет, але буває не зовсім доречною в кіно. Можливо, «Двом твердиням» просто не пощастило — у такий вже історичний момент фільм вийшов на екрани, і всюдисуща ідеологія просочилася й у сам фільм, і тим більше — в уяву глядачів, надавши історії Персня цілком не властивої їй патетики. Деяка злободенність не обійшла, правда, і третю частину фільму. Та це вже — зі сфери курйозів. Адже творці кінотрилогії навряд чи могли передбачити, що рекламні плакати «Повернення короля» з’являться на вулицях столиці України майже одночасно з поверненням до країни глави держави.

Звичайно, до фільму ввійшло і багато з того, чого побоювалися: патетичні, пафосні і по суті беззмістовні монологи, багато різноманітної зброї в дії, радикальні розбіжності із сюжетом, — і спецефекти, спецефекти, ще більше спецефектів. Король на власній коронації палко цілується з майбутньою королевою під загальні оплески, орки — жертви численних пластичних операцій, аби видаватися ще страшнішими, весь час вигукують щось на кшталт «убийте їх усіх!» Тобто в касовості фільму можна не сумніватися.

Утім, у сфері спецефектів у «Володарі перснів» було зроблено цікаве і багатообіцяюче відкриття: анімаційні і модельовані персонажі стають дедалі правдоподібнішими, із спецефекту, покликаного вражати уяву величезними можливостями технологій, вони перетворюються на повноцінних героїв, яким доводиться ще і грати, бути переконливими, створювати образ. Дивлячись на прогрес анімації та акторської гри декотрих голлівудських зірок, можна подумати, що анімація перспективніша — зручніша в експлуатації, моделі працездатніші, не товстіють, не хворіють, не вередують на предмет гонорарів.

Саме завдяки складним тривимірним моделям з імітацією логічної поведінки вдалося створити ефектні батальні сцени з тролями, слонами й іншими чудовиськами. Розроблені скульпторами макети перетворювалися на тривимірні моделі, керовані спеціальними алгоритмами природних рухів, за допомогою вже легендарної програми Massive забезпечувалися осмислені і, головне, індивідуальні дії кожного персонажа з багатотисячних армій. Результат кібернетичних зусиль приголомшливий — батальні полотна, нарешті, вийшли правдоподібними, попри фантастичність задіяних істот. Не полишає відчуття, що фехтують вони краще, ніж актори. Може, їх легше навчити? Втім, театральності батальним сценам, як і в попередній частині, не бракує: картинні замахи мечами, піхотинці в парадно-вихідних кавалерійських латах, монстри, котрі перед тим, як кинутися або вдарити, обов’язково повинні карабас-барабасівськи погарчати і вишкірити зуби, — ну куди ж без усієї цієї краси? І що може бути ефектнішим, ніж лобова кавалерійська атака зімкнутими рядами проти гігантських слонів? Хіба що ходіння із шашкою на танки. Така ось вона, кіноестетика.

Образи, втілені в «Поверненні короля» живими акторами, порівняно з першим і навіть частково з другим фільмом трилогії, на жаль, дещо задубіли — стали схематичними, одномірними. Можливо, це природно для сиквела, але зовсім не природно для «Володаря перснів», літературна основа якого багата і приваблива саме динамікою образів — перетворенням Сірого Мага в Білого, Бродяжника в Короля, трансформаціями Горлума-Смеагола, Фродо. На жаль, із розвитком образів у третій частині, за винятком деякої динаміки образу Фродо, не вийшло.

Гендальф став просто-таки нестерпно білим, правильним і морально стійким — він уже ні в чому не сумнівається і розмахує посохом праворуч-ліворуч, роздаючи дидактичні стусани друзям і зуботичини оркам, бере участь в автодафе одного правителя Гондора і помазує на царство іншого. Загалом, установлює світопорядок — а в цій справі сумніви недоречні. Тому всі епізоди, в яких толкієнівський Гендальф відчував розгубленість, страх або був змушений робити нелегкий вибір, із фільму старанно вилучили.

У Короля-бродяжника дедалі більше рис плоско-королівських і щоразу менше глибини, яку надавав йому образ добровільного вигнанця. У третій частині йому не притаманна вже навіть куртуазна жилка, котра, попри всю її недолугість, дещо оживляла образ Арагорна «Двох твердинь». Він уже також ні в чому не сумнівається — ні у своїх діях, ні у своїй королівській величі, ні в тому, яку саме жінку вибрати.

Третя частина продовжила і довершила справу другої в області героїзації-спрощення образу Сема. Невеликий, невисокородний і неосвічений чоловічок, який, проте, «має терпінням витримати усе», міцно стоїть на землі, як кущі і дерева, з якими він усе життя возився, не зважаючи ні на що, йде слідом за своїм другом не з примусу, а тому, що такий його вибір, отже, і обов’язок, — один із тих персонажів, що змушують пригадати про укоріненість Толкієна в християнстві. Якщо Фродо — уособлення своєрідної сили маленької людини, то Сем — уособлення вірності. І як багатьом нехитрим душам, йому «щастить». Проте у фільмі цей образ перетворюється на щось цілком інше. Здавалося б, зміни авторської лінії сюжету незначні — не талан рятує Сема від Шелоб, а виявлений героїзм. А вже не передбачена Толкієном сутичка на мечах одного ненавченого хоббіта із загоном орків-вартових, під час якої цей хоббіт розкидає ворогів, як д’Артаньян у старому радянському фільмі, — просто патетичний гімн могутності розгніваного народу. Подібні сюжетні повороти навколо образу маленького і беззахисного Сема, єдиною силою якого було велике терпіння і вірність, зробили з нього чергового поп-героя.

Депресивно-істеричне трактування образу Фродо загалом не надто розбігається з книжковим. От лише не утрималися творці фільму від деякої (іноді не зовсім доречної) драматизації — епізоду розриву із Семом, приміром. Сцена ж над вогненним озером Ородруїна була просто просякнута духом Голлівуду — двоє суперників кидаються один на одного на самісінькому краю обриву і зрештою обидва падають, але один устигає зачепитися кінчиками пальців за виступ, і ось він висить над вогненною прірвою, а друг згори простягає йому руку. Ну просто мурашки по шкірі, їй-Богу...

Отже, про ті образи, які з’явилися в першій частині, ми не дізналися майже нічого нового, а ті, що з’явилися в другій-третій частині, так і не зуміли себе проявити: Еомер, Фарамір, Еовін і Теоден стають спрощено-героїчними, Горлум — дедалі послідовнішим злодієм, Арвен весь фільм проводить у сльозах, а Елронд весь час насуплює брови і від цього ще більше схожий на агента Сміта. Найбільше не пощастило образу Денетора — замість описаного Толкієном старця, який впадає в маразм, але не позбавлений шляхетності і мудрості, ми одержали на екрані шизоїдного навіженого, який за віком радше скидається на брата Фараміра (тим більше — Бороміра), ніж на батька. Відсутність мінімальної динаміки образів генерує відчуття нудної визначеності: все уже зважено, перелічено і вирішено, розв’язка невідворотна — кожен рухається до вельми передбачуваного фіналу.

Образи орків у фільмі за рідкісним винятком виявилися дещо примітивізованими. Вони виведені в усіх частинах фільму як тупі машини для вбивства, практично без власної волі й інтелекту, у Толкієна ж орки — істоти з занадто гнучкою морально-етичною системою. Діалог мордорських вартових Горбага і Шаграта — це ж просто сварка двох роздратованих офісних працівників, що намагаються перекласти роботу на чужу шию і при тому вислужитися перед начальством, яке бояться і ненавидять. Може, тому цю сцену і «загубили»?

А втім, що ми тут усе про образи і про образи — хіба це найважливіше в сучасному кіношедеврі? Найважливіше — видовищність. А вже цього в «Поверненні короля» — хоч відбавляй. За красою натурних зйомок третя частина не поступається першій, а за кількістю спецефектів — анітрохи не відстає від другої. Той, хто любить буйство фарб і динамічний екшн, одержить цілковите задоволення. Фільм вийшов гарним у всьому — від глобального катаклізму в Мордорі до деталей одягу й оснащення ельфійського корабля.

Не постраждали й основні сюжетні моменти третьої частини толкієнівської трилогії. Шкода лише, що Пітер Джексон проігнорував один із найбільш колоритних фінальних епізодів — революцію в Ширі. Можливо, це й на краще — а то ще знову ідеологію припишуть. До того ж епізод «повалення тоталітаризму» міг видатися новозеландцю не таким зрозумілим і близьким серцю, як радянському і пострадянському читачу, знайомому не за чутками з тонкощами державного примусу й обивательсько-угодницької психології. Правда, через відсутність цього епізоду у фільмі залишається незавершеною лінія родзинки «Двох твердинь» мага Сарумана та його заклятого союзника Гріми-Гнілоуста — а ці куди поділися, невже в Ізенгарді потонули? Крім того, повернення героїв у тихий і мирний Шир прямо протилежне ідеї магічної гомогенності толкієнівського світу, жоден куток якого не може залишитися осторонь процесу загальних трансформацій.

Фінал фільму вірний традиціям літературного першоджерела: ельфи, Гендальф, Фродо і Більбо не починають довге і щасливе життя на звільненій від супостата землі, а покірно й упокорено вирушають у примарні заморські землі, де гояться всі рани, дарується забуття і з яких немає повернення. Отака прозора алегорія смерті — не драматично загинути на полі бою або «при виконанні», а добровільно піти зі світу, заради якого ти зробив усе, що міг, але який тобі не належить. Творці фільму чітко і недвозначно акцентували фінал третього фільму і Третьої епохи Середзем’я, який не може не зворушити серця навіть найбільш ортодоксальних ревнителів духу і букви трилогії Толкієна.

Мегапроект «Володар перснів» тривалістю майже десять годин екранного часу, володар безлічі престижних нагород, триразовий претендент на «Оскар» у номінації «Найкращий фільм року», найбільш касовий із касових, що відкрив світу режисера Пітера Джексона і когорту акторів, дива анімації і цілу Нову Зеландію, завершений із честю і став мало не найуспішнішим проектом такого масштабу. Можна критикувати його як із точки зору «вірності Толкієну», так і з точки зору кінематографічної — він вельми вразливий для критики. Та хоч би як шанувальники книги ображалися на авторів фільму за невідповідність «букві і духу», ніхто не стане заперечувати, що фільм викликав нову хвилю інтересу до книги і світу Толкієна. За два роки, що відокремлювали вихід «Братства персня» від виходу «Повернення короля», книга витримала чимало перевидань як англійською мовою, так і в перекладах. І що казати, за ці два роки — через п’ятдесят років після першого виходу трилогії у світ — з’явилося три (!) переклади «Володаря перснів» українською мовою: видавництво «Школа» випустила скорочений переклад для дітей, «Фоліо» видало всі три томи, «Астролябія» поки обмежилася «Братством персня», але обіцяє продовжити цю титанічну працю. Що ж, побільше перекладів — гарних і різних. Хто знає, коли зважилися б наші не дуже розторопні книжники на такий масштабний проект, якби не нова хвиля читацького інтересу до трилогії, спровокована виходом і успіхом фільму.

“Дзеркало тижня”, №3, 2004



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com