Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

11.03.2004 17:58

“Вічний хрест”

Вадим Скуратівський

ВІЧНИЙ ХРЕСТ (30’, 35 мм, кольоровий), сценарист: Сергій Тримбач, режисер: Юрій Терещенко, оператор: Анатолій Химич, композитор: Володимир Губа. Виробництво: Київнаукфільм, Національна кінематека України, на замовлення Міністерства культури і мистецтв України. Україна. 2002.

Помічено, що письменство про письменство, вистава про театральну ж виставу, балет про балет і т.п. – то завжди цікаво. Як ось і кіно про кіно. Напевне, це одна із засадничих настанов самої художньої комунікації.

А проте фільм про фільм може бути не лише цікавим, а й украй драматичним. Ба навіть трагедійним.

Автор цих рядків спостерігає “екран” режисера Юрія Терещенка, починаючи чи не з перших його робіт, іще “курсових”. Тепер цих робіт ось понад тридцять. Це вже ціла полиця у фільмотеці.

Проте, здається, що жоден із усіх тих фільмів не справив на мене такого сильного і, скажу відверто, важкого враження, як останній. Недавно побачений.

Фільм цей присвячений трьом видатним персонам нашого кіна, що їх доля звела – на фільмі “Камінний хрест”. Режисер-постановник того фільму Леонід Осика та його актори Борислав Брондуков і Костянтин Степанков. Отож, трагедія перших двох. І драма останнього.

Сказати, що Леонід Михайлович хворів останніх років свого життя – то ніби нічого не сказати. Фільм Терещенка коректно, але майже протокольно віддає абсолютну фізіологійну катастрофу цієї людини. І на тому ж страшному шляху і Борислав Миколайович.

Пригадується чийсь вислів: безпощадний хтось до людини.

При цьому фільм Юрія Терещенка чи не цілковито розгортається на тлі великого Леоніда Осики кіна. Фільм про фільм? Ні, не тільки. Фільм Терещенка – про те, що є першотемою фільму “Камінний хрест”. Фільми – про смерть.

Бодай на хвилю дистанціюючись од буденщини, маємо погодитись: першотемою культури все ж таки була і залишається – смерть. І, схоже, залишиться. Попри ґрандіозні проекти, скажімо, великого росіянина Ніколая Фьодорова. Автора найпарадоксальнішої у всьому людському часові доктрини – “Философии общего дела”. Що має за мету вигнання смерти – “за межі космосу”.

Проте поки що вона чи не безпросвітно панує у цих межах... Колись Анджей Вайда так відповів на роздратований закид якихось оптимістів, що, мовляв, океан смертей затопив його кінематограф: що ж, причина в тому, що “смерть є останньою точкою будь-якої каузальности”.

Кінокритика ці слова чомусь приписала Марксові. І відтак по всьому інтелектуальному екватору планети і пішов той вислів. Як уже Марксів...

Як бачимо, він належить, одначе, Вайді, що, зрозуміло, аніскільки не поменшує його глибини та переконливости.

У фільмові “Камінний хрест” саме така крайня точка всієї його сюжетної і іншої каузальности-причинковости. Могутнє режисерське письмо з неймовірною – ще і по сей день не осягнутою вправністю – вказує на ту причинковість. У межах не тільки окремого, а й усього родового життя. Отже, і національного теж.

Це робить “Камінний хрест” останньою і, може, найбільшою за художнім своїм значенням частиною великої української національної кінотетралогії – національної смерти.

“Земля”, де гинуть як Василь, так, по суті, і його вбивця. А через якийсь сезон-другий тієї історії загинуть і Яреськи – село, де знімався цей фільм. Разом чи не з усією Полтавщиною.

“Тіні забутих предків” – то вже друга фуґа тієї селянської смерти. Тільки вона вже по-іншому (з іншого кінця естетики) переінтонована фольклором.

“Криниця для спраглих” – третя.

А “Камінний хрест” – то завершення тієї тетралогії смерти. Кінематографічне дзеркало української катастрофи-ХХ. Українського Вавилона-ХХ. Що його трагічну демографію, саму статиcтику смертей у ньому ще й досі неможливо обрахувати. Тому що академічні методи до такого обчислення, створені колись задля тієї чи тієї антропологійної норми, тут не спрацьовують. Не той матеріал. Нема норми.

Викликає аж подив: звідки у міського юнака-“шістдесятника” з тогочасною наївно “космополітичною” культурою той могутній інстинкт-прорив у ніби незвіданий тим юнаком національно-трагічний простір? Але ж прорив той таки відбувся. Фільм той – єсть. Фільм, який відтак існує в історії кіна уже немов явище історії природної.

І ось виявляється, що всі герої Терещенкового фільму – із того надтрагічного простору. Із тієї ж відповідної тій страшній “каузальності” картини. Може, справді, найбільшого в усьому національному кіночасі значення.

Тоді катастрофи терещенківських героїв – то ніби навздогін за тим, що діється у тому попередньому кіні. Скажемо так: недуги героїв, безбереге їхнє горе – ніби в продовження того хреста. Справді камінного.

Містика? Тут автор-агностик не зважується навіть уточнити таку можливість. Справді – як можна уточнити “містичне”? Можна лише пригадати понуру репліку іншого російського мислителя, Константіна Лєонтьєва, якого сучасники-“позитивісти” звинувачували саме у “містиці”. Константін Ніколаєвіч відповів їм: містика? а що, власне, поганого в містиці?

Перед нами справжній, кажучи словами поета, якийсь перстень-страждання. Від самого початку.

...Маленький гімназист, селянський син Василько Стефаник стояв спиною біля класної дошки. І роздратований вчитель-німець підняв указкою благенький мундирчик, показав класові дитяче тільце зі словами: іди, хаме, свиней пасти.

Дитина, гірко плачучи, пішла геть із гімназії. І тут же наштовхнулася на бабусю-старчиху, яка потішила малого бубликом і... соціалістичною доктриною. Почутою нею від шевчині – сестри Павлика.

Німцеві тому Василь Стефаник віддячив, довівши-таки, що він може пасти навіть найвишуканішу естетику віденських і краківських артистичних майстерень і кав’ярень. Але водночас він назавжди залишився, скажімо так, з тією старчихою з її злиднями. Камінний хрест галицько-селянського фатуму. А щодо тієї доктрини... На схилку життя почесний пенсіонер українського радянського уряду Василь Стефаник у повному відчаї спостерігав наддніпрянсько-селянський фатум 1933-го.

Все це, у повному своєму онтологійному складі, є, присутнє у фільмі “Камінний хрест”.

І весь той трагос якось загадково-моторошно відрезонував у самій долі його режисера-постановника. Дивись стрічку Юрія Терещенка. Стрічку, що милосердно ніби й уникає показу тієї долі в остаточному її вигляді. Але від цього той стражденний портрет, що за рамцями екрана, стає чомусь особливо виразним.

Глядач усієї колишньої “однієї шостої” аж надто запам’ятав обличчя Борислава Брондукова, щоб уникнути безпосереднього показу його катастрофи. І – знову – ніби стоп-кадр того горя, яке постає у “Камінному хресті”. Там, де Борислав Миколайович на кільканадцять хвилин постав одним із найбільших трагіків тепер уже минулого століття.

Висловлюємо надію, що колись із огрому його “характерних” кіноробіт виберуть маленьку, але точну антологію образів, які бодай почасти, але теж резонують тією трагедією (хоча б дивовижний, знов-таки, ще не поцінований дивак “Дьожкін” із “Громадянки Ніканорової”).

А проте – невже справді “і в житті” за той неймовірний трагічний тонус теж треба розплачуватися?! Фільм Терещенка про те не питає – він те показує.

І по тому – ніби зі смерти в побут. Літній актор ніби неспішно хазяйнує у своїй квартирі. Зі своїм котиком. Який тут, як і належить цим тваринкам, навдивовижу точно асистує господареві. Великому артистові. Який так само, як і його трагічні колеґи, все життя пробивався до автентичности – трагічним пунктиром. Чи не найвища точка того пунктиру – вуйко Михайло у “Камінному хресті”. Той самий, який, як там кажуть, “готов” опиратися злу. І відтак сам “готов” цілком перетворитися на його демонічну персоніфікацію.

Єдиний, отже, хто залишився від головного “кастінґу” того надфільму. І тут вже тільки ніби побут. Але водночас і те, що наш земляк-киянин Лев Шестов називав – “трагедией обыденности”. У зв’язку з Чеховим. У якого герої п’ють чай, що ту трагедію тільки повищує. У фільмові Терещенка герой робить приблизно те саме.

“Безпощадний хтось до людини”.

А проте фільм Юрія Терещенка віднаходить і катарсичну рівновагу, альтернативу тій нещадності. Жінка. Дружина режисера Осики, Світлана Олександрівна. Його актриса, але передовсім його добрий геній. Безнастанна, роками, щохвилинна, ба навіть щосекундна боротьба зі смертю. Життя на нескінченних позвах з нею. Жертовність, яка і означає, хай і частинну, але все ж перемогу над тією моторошною “останньою причинковістю”. І як асистенти-янголята у тій боротьбі – маленькі хлопчики-близнюки.

А ось пані Катерина Брондукова. Та ж самовідданість. У тій Биківні... За возиком, що на ньому нерухомо сидить хворий.

Отак вічна жіночність входить у той фільм і – рятує його героїв. І взагалі наш світ. (Характерно, що сам “Камінний хрест” лише показує жіноцтво, але, сказати б, не наближається до нього. Напевне, у відповідності зі своєю радикальною стилістикою-у-напрямі-смерти).

Присутність тих дивовижних жінок одразу перемінює тональність фільму, яка без них стала, схоже, зовсім непереносною.

Оце і є високий клас кінодокументалістики. Режисерська естетика водночас як режисерська етика. І навпаки.

Взагалі ця стрічка позначена дивовижною рівновагою поміж крайньою суворістю її семантики – і несентиментальною, але очевидною режисерською делікатністю.

У нинішній загальній кіноситуації, коли родова жорстокість світу і те, що колись французькі поети називали його “ґрас” (тобто “ніжністю”), безнадійно розведені-посварені – така рівновага значить вельми багато.

Фільм Терещенка – то ніби кіномарґіналії на понурих полях того, фактично найголовнішого українського фільму, найголовнішого за своїм “кодовим”, завершальним місцем у згаданій національній кінотетралогії.

А проте за старовинним одвічним ритмом буття за четвертою складовою має постати – п’ята п’ятериця. Як вона виглядатиме – та завершальна картина майбутньої пенталогії? А чи взагалі вона – буде? А таки – має бути.

Надія – на тих ось жінок, що їх ми побачили у цьому фільмі.

...Может быть, века пройдут,

И блаженных жен родные руки

Легкий пепел соберут.

Осіп Мандельштам



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com