Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

23.04.2004 14:42

Останнє плотське танґо в Парижі ("Мрійники", Бернардо Бертолуччі)

Олег Рой

МРІЙНИКИ/THE DREAMERS (115’, Франція – Італія – Велика Британія – США, 2003), сценарист: Ґілберт Адер за власним романом, режисер: Бернардо Бертолуччі, оператор: Фабіо К’янчетті, актори: Майкл Пітт, Єва Ґрін, Луї Ґаррель, Робін Ренуччі, Анна Ченселлор, Жан-П’єр Лео. Український дистриб’ютор фільму: “Альфа”.

Американська катавасія навколо останнього фільму Бертолуччі призвела до того, що на постановника, котрий тихо доживає свого віку, знову звернули пильну увагу. Бертолуччі показав свій характер і не дозволив різати нове полотно вздовж та впоперек, як наслідок, отримав прокатну категорію NC-17, що фактично означає відсутність повноцінного прокату та комерційний провал. Проте це вчинок людини, що вона й досі не зреклася бунтарських настроїв і готова лізти на барикади проти бундючних сімейних цінностей, які не лише йому стали в горлі кісткою.

Бо турбує його приблизно те саме, що й цілих тридцять років тому. Останнє плотське танґо в Парижі, конформізм постільного режиму та 20 століття очима кіномана. До підмурку стрічки постановник поклав ранній роман Ґілберта Адера, що він, можливо, є найбільш кіноманським текстом ув історії літератури. Перші пізнання плоти в ньому чергуються з проявами нездорової закоханости в кіні. Така актуалізація питання дозволила Бертолуччі позиціонувати екранізацію ледь як не своєрідне продовження “Останнього танґа в Парижі”. Принаймні, герої знову практично не вилазять з ліжка, занурившись до власного, але вигаданого іншими, світу, експериментуючи із сексом та граючись у кіно. Бурхливе тло студентських заворушень їх практично не стосується, але лише до пори до часу, коли ліміт підліткових ігор підійде до свого логічного завершення і стане нічого робити. Як і в “Танґу”, один із героїв – американець, щоправда тепер його позиція менш за все активна, і взагалі пацифістська. Таким чином Бертолуччі спародіював аґресивно-психопатичного героя Марлона Брандо і з гумором переглянув своє ставлення до інфернальности американської присутности в історії двадцятого століття.

Звісно, можна довго бідкатися з приводу трохи застарілого послання та самозакоханости стрічки “Мрійники”, але звинуватити Бертолуччі в творчій імпотенції не насмілиться ніхто. Це той самий Бертолуччі, що скандалізував світ на початку 1970-х, і продовжував би скандалізувати й досі, якби світ не без його допомоги, нехай трохи, але не звільнився від зайвих упереджень. Тож розрахунок на певний скандал, що він мав місце ще в літературній основі, не зовсім виправдався. Замість скандалу вийшла лінива дискусія, а замість демонстрацій протесту – гучна кіноманська радість від упізнаних кіноцитат. Нарешті Бертолуччі зізнався в коханні не лише 1968-му року, а й своїй самоосвіті. Дехто з кінознавців під час прес-перегляду аж скакав від перезбудження, зустрівши на екрані Ґрету Ґарбо як королеву Христину, чи браунінґівських “Виродків”. У тому й біда стрічки, що з фільму звичайні глядачі можуть винести лише одне: начебто інцест і груповий секс притаманні лише впертим відвідувачам кіноклубів. Бо й усе інше на екрані щасливо ідентифікується тільки ними. Тож кінематографічно незаклопотаним на сеансах “Мрійників” робити нічого. Хіба що крутити пальцем біля скроні, спостерігаючи відкриті роти та повні очі захвату посвячених сусідів. Або каменем їм у шибку. Свіже повітря з реального світу протвережує...



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com