Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

26.04.2004 14:33

Французький фестиваль допрем’єрних показів(три останні фільми)

„Французька кіновесна”, що вона дарувала різноманітні фільмові програми у шести українських містах протягом квітня, закінчує свою ходу у Києві в кінотеатрі „Україна”. Залишилося три дні (26 – 28) й три фільми, мінірецензії на які пропонуємо нижче.

БАТЬКО ТА СИНИ/PÈRE ET FILS (97’, Франція – Канада, 2003); сценаристи: Мішель Бужена, Едмон Бенсімон, Паскаль Ельбе; режисер: Мішель Бужена; оператор: Патрік Блоссьє; актори: Філіпп Нуаре, Шарль Берлінґ, Брюно Пютцюлю, Паскаль Ельбе, Жак Буде.

Оскар Вайлд колись сказав: «В дитинстві ми обожнюємо батьків, у підлітковому віці – ненавидимо, а дорослими – вибачаємо». Становищу старого вдівця Лео, котрий нещодавно відсвяткував сімдесятиріччя, не позаздриш. Після смерти дружини він сам виховав своїх трьох синів, але вони виросли і пішли з дому назавжди, не зустрічаючись між собою і забувши старого батька, який, звичайно ж, все одно їх любить. Як зібрати сім’ю? Добре, що у провінції можна знайти друга-лікаря, який завжди підтвердить діагноз, що після потрібної старому операції виживає ледве половина хворих. До операції три тижні – треба підбити підсумки життя. А хто відмовить батькові в останньому проханні? Таких не знайти! Всі три сини зберуться разом, візьмуть батька і вирушать… до Канади!

Ось і ще один актор спробував сили в режисурі – Мішель Бужена не зміг встояти перед історією, що її сценарист Едмон Бенсімон, за леґендою, пережив сам як один із синів. Бужена не став винаходити велосипеда, а зняв дуже якісне, іронійне і тепле, типово французьке кіно про універсальність людських цінностей і одвічну потребу в порозумінні. Дві номінації на цьогорічного “Сезара” – найкраще тому підтвердження.

Олександр Перевалов

ЙОГО БРАТ/SON FRÈRE (95’, Франція, 2003); сценаристи: Патріс Шеро, Анн-Луїз Трівідік за романом Філіппа Бессона; режисер: Патріс Шеро; оператор: Ерік Ґотьє; актори: Бруно Тодескіні, Ерік Каравака, Наталі Бутефю, Катрін Ферран, Сільвен Жак, Моріс Ґаррель.

Добре те чи погано, але в будь-якому разі аморфна дія некрореалістичної драми Шеро менш за все близька до художнього кіна в його класичному розумінні. Проте вона впритул наблизилася до замкової кінощілини для особливо збочених вуаєристів. Бо отримати якесь задоволення від спостереження за півторагодинним відмиранням душі та тіла, ой як важко.

Ідея зробити в перерві між великими проектами маленьку кіновправу про тілесність виникла в оператора стрічки Еріка Ґотьє, і саме його безособовий, проте достеменний кінопогляд – перлина фільму. У тому плані фільм Шеро – практично антитеза Джармену. Тим паче, що й тут у центрі прискіпливого медогляду – гомосексуалізм і хвороба. Але Джармен умів без надмірної жалісливости надати навіть власній смерті романтизованої чистої блакиті неба. Шеро ж примушує помирати одного з братів без зайвих квітів, з усіма подробицями і, до речі, від невідомої хвороби.

З іншого боку, стрічка цілком у контексті французького кіна, що здавна полюбляє процедурні спостереження за безнадійно хворими. Від іще знаного з радянського прокату “Оголеного кохання” Яннік Беллон до порівняно нещодавнього кінофарсу про неврози “Кімната чарівниць” Клода Міллера, кінематографія країни готує практично медичну кіноенциклопедію. Та Шеро пішов далі своїх колеґ. Бо його особиста сторінка в ній стосується хвороби, що вона поки що не має ні назви, ні фіксованої реальности. Втім, Шеро знайшов її причину: помирають від болісної любови до власного брата та неможливости в тому зізнатися самому собі. Також схоже на невроз...

Олег Рой

МАЛЕНЬКА ЛІЛІ/LA PETITE LILI (104’, Франція – Канада, 2003); сценаристи: Клод Міллер, Жюльєн Буавен; режисер; Клод Міллер; оператор: Жерар де Баттіста; актори: Людівін Саньє, Робенсон Стевенен, Бернар Жіродо, Ніколь Ґарсія, Жан-П’єр Мар’єль, Жюлі Депардьє, Мішель Пікколі.

“Маленька Лілі” – останній за хронологією фільм Клода Міллера – це пристрасне зізнання режисера в коханні до кіна взагалі і, особливо, до актрис. І вони (актриси) відповіли режисерові взаємністю: саме жіночі ролі у фільмі заслуговують найвищих оцінок, що засвідчили і французькі кіноакадеміки, коли присудили Жюлі Депардьє відразу два “Сезари” за одну роль – як найкращій виконавиці другопланової ролі та найкращій молодій акторці. Це лише другий прецедент за 29-річну історію існування цієї шанованої нагороди: останній раз подібне сталося 20 років тому, коли Рішар Анконіна також двічі був увінчаний “Сезарами” за роль у фільмові “Прощавай, паяце” Клода Беррі.

Сюжетною основою фільму стала чеховська “Чайка”, яка, на думку Міллера, такою мірою збігається з його кінематографічним життям, що він уже давно хотів перенести її на екран з метою показати, наскільки персонажі п’єси універсальні та сучасні. Отже, десь у Бретані, у маєтку відомої актриси Мадо (Ніколь Ґарсія) збирається добірне товариство: вона сама, її брат, її коханець-пігмаліон, знаний режисер Бріс (Бернар Жіродо), її син – амбітний молодий режисер Жюльєн (Робенсон Стевенен), закоханий у місцеву дівчину Лілі (Людівін Саньє), та Жанна-Марі (Жюлі Депардьє), що вона, своєю чергою, закохана в Жюльєна... Сюжет відомий, але з несподіваним фіналом. Подивіться – надто вже ця крихітка спокуслива.

Олексій Першко



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com