Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

17.05.2004 10:14

„Атлантида” єврейсько-української кіноприсутности

Вадим Скуратівський, KINO-KOЛО (21)

Юрій Морозов, Тетяна Дерев’янко. "Еврейские кинематографисты в Украине. 1910 – 1945". – Київ: Дух і літера, 2004. – 328 с.

Кому подобається, а кому й не подобається (мені особисто дуже подобається): єврейська, у широкому значенні, екзистенція будується на вкрай інтенсивній пам’яті, на безнастанній (головно писемно-літературній) фіксації своєї присутности у світі.

Рецензована книжка – і за своїм змістом, і за своїм украй ориґінальним дизайном (художник Павло Фішель) – передовсім нагадує нам про культуру, ба навіть мистецтво такої фіксації.

У двох напрямах.

Єврейські кінематографісти України. Від 1910-х до 1940-х. Відповідна номенклатура; фактичність; чи не огром ретельно-художньо відтворених тут текстів-свідчень тієї епохи, від кіноафіш до кінорецензій – у первісному їхньому вигляді. І так далі. Зусилля – чи не героїчні – кінознавців Юрія Морозова і незабутньої ентузіастки архівно-музейного кінозбирання Тетяни Дерев’янко.

Найхарактерніше в цьому виданні. Геть-чисто все, тут зібране, до останньої коми, ще зовсім недавно, у відому добу, було – заборонене або забуте; сховане за сімома поліційними замками; або напівзнищене. Все тут зібране тоді перебувало не просто на периферії-марґінесі підрадянської пам’яти – воно було звідти викреслене, замальоване поліційними ж плямами. І не такою мірою чорно-чорнильними, як кривавими...

Вживаючи авторських образів, "атлантида" єврейсько-української кіноприсутности опустилася, інтриґами осатанілої історії, ніби аж на саме дно суспільного забуття. Отож, треба передовсім віддати належне авторам, які той необхідно-пістрявий кіноматеріал підняли – з того дна.

Кінопрокатники – на кшталт невтомного Сергія Френкеля. Ультраерудита. Котрий замість наукової чи юридичної кар’єри облаштував перші кроки української кінокар’єри (серед іншого, кінотеатр "Люкс" у Києві – на триста місць). Система тогочасної кінореклами та кінорецензування. Єврейська семантика того й того. Уже цілком стабільний випуск фільмів на єврейську тему в Одесі початку 1910-х (кінотовариство "Мізрах" спромоглося там подати чи не кіноепос – частинно документальний – єврейського буття від США до Палестини). Перші ентузіасти власне єврейської кінотеми – режисери, сценаристи, ділові люди кіна.

І все це треба було знайти, а точніше віднайти. Класифікувати (а така класифікація раніше і близько не облаштовувалася). Віднайти, зрештою, переконливу "диспозицію" величезного матеріалу.

І, нарешті, вся своєрідність уже матеріалу радянської доби. З одного боку він, схоже, кількісно ґрандіозний, а з другого, ніби аж обпалений історією (трагічна доля великого єврейського артиста Веніаміна Зускіна, що його мистецтво сьогодні віддає лише його, сказати б, кіноіконографія; смерть у засланні Олександра Вознесенського, засновника нині світової системи вищої кіноосвіти; смерть від ран у шпиталі солдата Григорія Григера, а раніше – знаного режисера; і так далі без кінця...). Зрештою, йдеться про трагічний принцип не лише всіх тих біографій, а й усієї "єврейської кінобіографії" того часу. Спотвореної догматом, кон’юнктурою, цензурою тощо. І водночас усе ж таки невідпорно талановитої! У тих чи тих своїх фраґментах, персонах, епізодах. А й справді: красуня-артистка Тамара Адельгейм; режисери Абрам Роом (що його німий фільм "Привид, який не повертається" кінознавці США зазвичай називають – "великим"), блискучий Вільнер, Марк Донськой (якого самі італійські "неореалісти" назвали батьком їхнього неореалізму...).

А проте – найголовніше. Колись Мирон Петровський (редактор рецензованого видання) сказав про літературу-ідиш "Атлантиди": "Гітлер убив її читачів, Сталін – її письменників".

Рішуче вся єврейська кіносемантика, тут зібрана, історично, за своєю трагічною сутністю, то вже фіксація, у рухомому зображенні, останніх жестів тутешнього єврейського макрокосму – якраз напередодні його остаточної катастрофи. Кінокадри тієї "Атлантиди", знятої якраз перед її зникненням... Себто – знищенням.

Оце вже справді унікальність усіх зусиль і заслуг авторів цієї книжки – від власне авторів до її видавців ("Дух і літера").

Зусилля ж художника Павла Фішеля, котрий, по суті, поєднав тут книжку про кіно з певними принципами самої кінопоетики, заслуговують окремої рецензії. Стільки ж вдячної, скільки й аналітичної.



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com