Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

02.06.2004 17:20

Бульбашка, що не лусне("Зимова спека" Стефана Вуйє)

Олеся Лук’яненко

"Зимова спека"/25 degres en hiver (Бельгія – Франція – Росія – Іспанія, 2004). Сценаристи: Стефан Маландрін, Педро Ромеро, Стефан Вуйє. Режисер: Стефан Вуйє. Актори: Інґеборґа Дапкунайте, Кармен Маура, Алєксандр Мєдвєдєв, Жак Ґамблін. Український дистриб’ютор фільму: "Інт Вест Дистрибушн".

Мексиканські пристрасті у бельгійському кіні. "Це не можливо!" – скажете ви, і матимете цілковито рацію. Бельгія – країна, на розвиток мистецтва якої вплинули дві культури: валлонська (франкомовна) та фламандська. І хоча більшість країни розмовляє французькою, фламандська культура просочила бельгійські голови. Раціо та потяг до фантастичного, що теж має інтелектуальне підґрунтя – ось основа бельгійського мистецтва. Але про суто національний кінематограф вести мову не доводиться. Існує історія, навіть докінематографічна, – двоє бельгійців Етьєн Робер і Жозеф Плато намагалися створити власний кінескоп задовго до Люм’єрів; існують прізвища – згадати хоча б Жака Фейдера, який, щоправда, як і багато інших бельгійських режисерів, працював за межами країни, переважно у Франції; існують сильні традиції документального й анімаційного кіна; існують призи престижних фестивалів, як також Канн. Проте… Бельгійське кіно не має свого колориту, особливостей, чи характеру – воно потроху французьке, потроху голландське, рідше німецьке. І знаєте, Бельгію можна порівняти з Україною – не за рівнем чи відсутністю матеріального достатку – просто географійно необізнаний люд ці дві країни часто вважає лише частинами інших великих держав (наприклад: Бельгію вписують до французьких територій, Україну – до російських), що ж стосується екранного полотна – там і там не визначено національної ідеї (не плутайте з національними традиціями чи історією).

Але фільм бельгійського режисера Стефана Вуйє "Зимова спека" цікаво подивитися не заради історичних коренів самого автора. Виробниками фільму, окрім Бельгії, виступили ще три країни – Франція, Іспанія та Росія – і кожна зі своїм актором. Жак Ґамблін, Кармен Маура та Інґеборга Дапкунайте поділили між собою головні ролі приблизно однакової вагової категорії – усі грають еміґрантів. Щоправда, Кармен Маурі пощастило більше, вона і в "Зимовій спеці" іспанка, тоді як Жаку Ґамбліну доводиться лише грати іспанця, а литовській актрисі Інґеборзі Дапкунайте, яка кінематографічну кар’єру зробила в Росії, – українку.

Сюжет “Зимової спеки” простий, тому що мелодраматичний. Вона (почнемо з неї, бо ж Інґеборга першою з’являється на екрані) нелегальна еміґрантка, цілеспрямовано дістається Брюсселя, несподівано потрапляє в Його машину, і хоча, як їй здається, має конкретну мету (знайти свого чоловіка) блукає по світу (чи життю), як відірваний листочок, – куди вітер занесе. Він – іспанець не на своїй землі, теж без “визначеного місця”, хоча вже давно офіційно бельгієць. Зустрілися Вони несподівано. Тому що була спека, незвична як для зими. Тому, що була маячня. Щоправда, останнє, можливо, властиво життю еміґрантів. Взяли його Маму (чи вона сама взяла їх) і поїхали шукати Кохання. Як виявилося, для кожного з них.

“Мило” (іменник)? Можливо, якби не атмосфера. Фільм знімався в Брюсселі бельгійцем, але знятий відсторонено. Місця подій нагадують і Францію, і Голландію, і трішечки Німеччину. Стефан Вуйе скористався прийомами документального кіна – тими самими, що свого часу врятували “нові французькі фільми” від відвертого мелодраматизму. Замість пристрастей в “Зимовій спеці” вирують зовсім інші почуття. Самотність, розгубленість і відчайдушність – ось, що штовхає героїв на фінальний поцілунок. Хоча в прес-релізах пишуть інше: "кохання", "щаслива доля", "гепі-енд", забуваючи про те, що героїня – без паспорту та грошей в чужій країні, герой – просто-таки давно без жінки, а Бельгія – не така вже романтична країна. Однією фразою: яка там, в біса, любов!

“Зимова спека” – передовсім проеміґрантське кіно, і лише потім про кохання, яке, можливо, і не кожний помітить у фільмові. Француза Жака, іспанку Кармен та литовку-росіянку (за фільмом, до того ж, українку) Інґеборгу звели разом у чужій країні. Камера неодноразово уважно вдивлялася в кожного. Мені ж особисто запам’ятався близький план Кармен, вірніше, її погляд, коли вона опинилися в домі для людей похилого віку і коли в її очах виразно прочиталися жах, самотність і відчай. Взагалі можна сказати, що Маура в акторському тріо перетягнула на себе ковдру. Тому, що досвіду в неї більше. Тому, що разом із нею у стрічці з’являвся дух Альмадовара, а з ним і гумор, і любов до життя, і ексцентрика. Тому, що її роль без усяких там мелодраматичних фіґлів вийшла психологійно виправданою й тому драматичною.

Але фільм не став окремо бельгійським, іспанським, французьким чи російським. Він – європейський. Що завгодно вкладайте в це слово, хоч би і те безмежне почуття самотности, що останнім часом знову поглинуло Європу. Не знаю, чи відчув його режисер, знімаючи фільм десь там, у Бельгії. Але це почуття передалося мені, сидячи в напівпорожньому кінотеатрі саме тут, в Україні.



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com