Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

17.06.2004 15:58

Самогубство Білла

Олег Рой

ВБИТИ БІЛЛА. ЧАСТИНА ДРУГА/KILL BILL VOL. 2 (137’, США, 2004), сценарист і режисер: Квентін Тарантіно; оператор: Роберт Річардсон; актори: Ума Турман, Девід Керрадайн, Майкл Медсен, Деріл Ганна, Ґордон Лью, Майкл Паркс, Семюел Л. Джексон, Бо Свенсон. Український дистриб’ютор фільму: “Сінерґія”.

Світова гуманістична практика на яскравих прикладах доводить, що найкращі зразки авдіовізуальної жорстокости мають право на існування лише у випадкові їхнього свідомого загравання із несвідомим. Передовсім пригадуємо два літературні зразки – “Американського психопата” Брета Істона Елліса та “Бійцівський клуб” Чака Паланика. Звісно, в наявному контекстові нікуди не дітися від їхніх по-різному необхідних екранізацій. Біда “Вбити Білла”, чи, принаймні, другої його частини, у відсутності якогось, нехай і відверто бульварного (як у “Джекі Браун”) першоджерела. Саме тому цілісність обох “Біллів” знаходить собі жирний знак запитання: на виході ми отримали два протилежні навіть за змістом артефакти.

Трохи історії: напередодні першого “Білла” Тарантіно вихвалявся, що Гарві Вайнстайн, як бог MIRAMAX’а, настільки зачарований його творінням, що навіть не знає, з якого боку той шедевр різати, щоб вийшла не телеепопея, а повноцінний прокатний блокбастер. Врешті-решт, зупинилися на тому, що самурайським мечем перерубають кіно навпіл і з певною перервою кидатимуть шматки публіці.

Перший шмат ласо згризли минулої осени. На смак він виявився більш ніж несподіваним. Відштовхуючись від класики японського та гонконзького трешу, Тарантіно запросив поторгувати призабутими пиками Девіда Керрадайна, Сонні Чібу, Майкла Паркса, Бо Свенсона, що вони свого зоряного часу міґрували з Гонконґу до Голлівуду класу Б і назад. Цитатно-сюрреалістичний сон Тарантіно дійшов до таких глибин, що в найкращій і водночас найбільш безглуздій сцені недострічки з’явився весь знищений клас із головного, на думку голлівудського сходолюба, фільму останніх років “Королівська битва”. Із “битвою” перший уламок Білла поєднує також загальна сюжетна безглуздість, де кров ллється щедрими відрами та фонтанує ніаґарськими водоспадами. Сприймаючись винятково як ремінісценція режисера до свого відеопрокатного минулого, “Вбити Білла 1” насмілився ґарантувати дотримання формату до кінця дійства. Але сподівання публіки на те, що взаємостосунки Білла-Керрадайна та Уми Турман залишаться на рівні чи то аніме, чи то творчих методів Такаші Міїке (“Живим чи мертвим”), а інакше залишаться незбагненними, не справдилися. Тож наступне нагадування про необхідність вбити Білла обіцяло розставити всі крапки над фактами. І то була не проста загроза.

І в тому вся біда. Бо шедевральний кривавий капусник на другому етапі став апелювати до тексту. В Уми Турман з’явилися неоднозначні монологи із претензійними інсталяціями перлин східної мудрости. Білл виявився втомленим ревнивцем із прихованим стандартом сентиментальних дурниць. Бойові сцени відмовилися від сюрреалістичних гіпербол і деякі з них не іронійно переосмислюють, а просто копіюють дещо зі знаменитого циклу про Шаолінь, що його свого часу демонстрували навіть у “Клубі мандрівників”. Врешті-решт, закінчиться все на найвищій ноті шмаркливости, теж, власне, у традиціях японсько-гонконзько-корейського екшену. Але аж ніяк не в іронійному дусі абстрактно-споглядальної комедії, що нею був „Білл” під № 1. Єдине, що залишилося від славного початку, то втілена інфернальність – Деріл Ганна. Що для неї нічого святого так і не знайшлося, на щастя.

І ось тут час повернутися до того, з чого я, начебто беззмістовно, почав. Якби вся кривава помста Уми “Вбити Білла” Турман виявилася маренням спаплюженої крапельницею героїні, фільм би виграв навіть конкурс на найбільшу умоглядну злобу. Якби зміст цього дійства до фіналу залишався за межами людського розуміння, Тарантіно мав би право повісити собі лейбу головного циніка-практика, якої, до речі, дуже сильно прагне. Але все не так, і ніяк не кивнеш у бік якогось автора-графомана, що на нього завжди можна списати недоліки сценарної адаптації. Ориґінальний все ж продукт. Принаймні, видавався таким спочатку…



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com