Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

22.07.2004 09:57

Неостанній самурай("Затоїчі" Такеші Кітано)

Дмитро Десятерик

ЗАТОЇЧІ/ZATOІCHІ (Японія, 2003, 116’), сценарист і режисер: Такеші Кітано, оператор: Кацумі Янаґішима, актори: Такеші Кітано, Таданобу Асано, Юй Нацукава, Мічійо Оокусу.
Український дистриб’ютор фільму: “Артхауз трафік"”.


Взагалі ж бо, емоції – то незручна категорія, і в аналітичний текст їх не закладеш під жодним соусом. Утім, здатність викликати ці емоції, надто ж сильні та позитивні – якість майстра. Такий собі ефект його роботи, без якого і саму роботу неможливо уявити. А ще є інша якість, безпосередньо пов’язана з першою – непередбачуваність.

Такеші Кітано завжди, при загальному визнанні його таланту, здавався достатньо передбачуваним режисером. Його ґанґстерські драми завжди впізнавані, сформовані чітким набором вирішень у постанові, візуальній атмосфері, доборі акторів, драматургійній структурі, дозуванні насилля тощо. Винятком став раптово ліричний “Кікуджиро”. Але не більше.

Аж раптом, після залитого кров’ю, безмежно жорстокого “Брата якудзи”, вийшли витончені “Ляльки”, що добряче пересварили критиків. Після чого, здавалося б, і дивуватися вже нема чому. Але ось з’явився “Затоїчі” – і всіх знавців просто-таки ошелешив. Венеційській фестиваль, що його Кітано з року в рік обирає за стартовий майданчик для своїх стрічок, сприйняв нову картину як сенсацію і без вагань віддав пану Біт Такеші "Срібного лева" за режисуру.

Перший сюрприз – історичний антураж. Кітано раніше був абсолютно байдужим до спеціфіки своєї країни, до яскравих національних особливостей, до котрих ласі американці та європейці (хоча саме на цю авдиторію він і працює як режисер). Попередні картини – універсальні історії, що легко вписуються в будь-яке етнічне чи географійне середовище. І от, ні сіло ні впало, – костюмована постанова, самурайський бойовик. Жанр, який у Японії, принаймні в інтелектуальних колах, повинен зазнавати обструкції як місцевий різновид екранних матрьошок, традиціоналістських сувенірів. Понад те, Кітано не приховував, що його стрічка є римейком вельми популярного за 1960-х років серіалу "Затоїчі", й охоче розповідав про свій страх перед великими класиками історичного “мила”.

Яким був той серіал, наразі дізнатися важкувато. Втім, у сиквелі закони жанру дотримані. Є два клани, що змагаються один з одним, є двійко кровожерливих ґейш (насправді – брат і сестра), є похмурий найманий вбивця і таємничий головний герой, що йому протистоїть – Затоїчі (Біт Такеші), ну й, звичайно, сила-силенна сутичок. Двобої, втім, можуть розчарувати поціновувачів самурайської м’ясорубки, бо проходять надто вже швидко. Сліпий зарізяка-масажист вбиває літерально одним-двома ударами, скільки б супротивників у нього не було. Жодних криків, обманних рухів та іншої акробатики. Раз-два – і цілий загін лежить. Справедливість поновлюється з півоберту. Зображальний бік, як завжди, на найвищому рівні. Всі ті бризки крови, що з гієрогліфійною витонченістю прокреслюють кадр, будь-якого естета змусять зомліти. І, звичайно, постійні розмови про честь і відвагу, правду і кривду... Проте тільки-но "Затоїчі" погрожує перетворитися на чергове заховане в панцир і касові збори чудовисько, Кітано майстерним жестом перетворює все на жарт, елеґантно знижує патос. У цьому йому дуже допомагає квартет хвацьких танцюристів (Гідебо, Норіясу, Рон Другий, Суджі) – справжня знахідка режисера. То вони, зображуючи селян, витворять з мотиками смішні і віртуозні па на рисовому полі, то синкопують на підручних глеках – будь-яке ремесло перетворюють на шоу, ненав’язливо, на краю кадру, але – точно, ідеальним контрапунктом до основних мотивів "Затоїчі". Таким чином Кітано тишком-нишком уводить до фільму елементи брехтівського театру, де функція зонґів виконується розсипаними по картині хореографійними мініатюрами, а всі самураї, ґейші й мафіозі трохи несправжні, пропущені крізь призму іронійного, навіть комічного відчуження.

І так виходить, що досвідченість виконавців, ефектні епізоди двобоїв, сюжетні хитрощі, блискучі ґеґи, на які Кітано як актор і режисер просто невичерпний, розкішний фінал, де всі, хто лишився живий, танцюють... сучасний степ – спрацювали як витончене маскування. Істина і принада "Затоїчі" в тому, що це від першого до останнього кадру – гостра і дуже талановита пародія, можливо, навіть знущання над заяложеним європейцями східним бойовим кіном. Після низки безперечних, серйозних шедеврів майстер вирішив просто розвіятися, розважити й себе, і публіку. Що вдалося йому, як завжди, бездоганно і без фальшу. І кожен отримав від "Затоїчі" те, що хотів.

Всі настільки задоволені, що це навіть якось лякає.



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com