Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

01.09.2004 13:22

Водій для все ще маленької Віри("Водій для Віри" Павла Чухрая)

Ігор Грабович

ВОДІЙ ДЛЯ ВІРИ/ВОДИТЕЛЬ ДЛЯ ВЕРЫ (2004, Росія – Україна, 105’), сценарист і режисер: Павєл Чухрай, оператор: Іґорь Клєбанов, актори: Іґорь Петренко, Альона Бабенко, Богдан Ступка, Андрєй Панін, Єкатєріна Юдіна.
Український дистриб’ютор фільму: “Кіностар"”.


Жіноче ім’я Віра у пострадянському кіні міцно пов’язане з фільмом Василя Пічула “Маленька Віра”. 1988 року ця стрічка наробила багато галасу і через відому еротичну сцену, і через те, що чи не вперше в радянському кіні показала всю непривабливість тодішньої дійсности. Вірою з великої літери була сімнадцятирічна героїня фільму, вірою з маленької – віра у ту саму радянську дійсність. До 1988 року вона стала “маленькою”.

І ось Віра знову повернулася на екран у фільмові Павла Чухрая “Водій для Віри”. Прем’єра стрічки в Україні відбулася на початку серпня. У її виробництві брав участь український канал “1+1”, російські "Перший канал" і "Продюсерська фірма Іґоря Толстунова".

З часу картини Пічула минуло шістнадцять років, впродовж яких радянські часи стали вважати такою собі “золотою добою”, принаймні, у Росії. Втім, ця реабілітація ніяк не стосується “Водія для Віри”... Картина починається з того, що армійський генерал Сєров (Богдан Ступка) стрічається з іншим генералом, своїм покровителем, у Москві. І генерал московський попереджає Сєрова про певні неприємності, які чекатимуть на нього в майбутньому. Щоб якось виправдати свій приїзд до столиці, Сєров пропонує московському покровителю віддати свого водія. Таким чином сержант Віктор (Іґорь Петренко) стає водієм генерала Сєрова. Разом із Сєровим він вирушає до Криму і там знайомиться з його донькою Вірою (Альона Бабенко). Віктор мріє про кар’єру військового й задля досягнення мети готовий на все. Донька генерала – вагітна, кульгава, проте добра душею – може стати для нього легкою здобиччю.

Віра 2004-го істотно відрізняється від Віри 1988-го. Героїня Василя Пічула була простенькою дівчинкою, яка проводила свій час здебільшого на дискотеці й не думала про майбутнє. Режисер зобразив таку собі бунтарку без ідеалу і навіть без потреби в ньому. Наприкінці вісімдесятих вона стала втіленням нігілізму молодого покоління і відкрила цілу ґалерею схожих портретів.

Віра ж Павла Чухрая – зовсім інша героїня. Вона також далека від ідеології, слухає зарубіжну естраду, в її кімнаті висить портрет Гемінґвея. Ми застаємо її у лікарні, куди вона звернулася, щоб зробити аборт. І у Віри хвора нога.

Саме оця хвора нога відсилає нас до кількох інших радянських і не лише радянських фільмів. Насамперед – до знаменитої стрічки Андрєя Кончаловського “Історія Асі Клячиної, яка кохала та не вийшла заміж, бо гордою була”. Проте, якщо у Кончаловського історія кохання поставала світлою й насамперед через свою аполітичність, то у Чухрая ситуацію загострює ота сама політика. Чухрай показав початок шістдесятих як час, за яким ностальгія неможлива (на відміну від фільму Кончаловського). Річ тут не в ідеологійних негараздах. Мабуть, ніхто в пострадянському кіні не демонстрував середовище військових та органів держбезпеки так відверто, як Чухрай. Тут нема жодної спроби створити міт у дусі “Офіцерів” чи, скажімо, “Мертвого сезону”. І військові, і ґебісти зображені кар’єристами, що готові перегризти одне одному горлянку. “Прості”, так би мовити, люди, що випадково опиняються у вирі боротьби отих напівбогів, врешті стають їхніми жертвами.

Найкращі епізоди у стрічці пов’язані з пошуком теки з наказом ґебістського полковника, який був ґарантією недоторканности генерала Сєрова. Врешті, саме вона (тека) по-справжньому цікавить учасників цієї історії. Вона структурує головних героїв (чоловіків). І якщо генералу Сєрову нема на кого спертись і він самотужки веде війну на всі фронти, то на стороні ґебістського генерала – безліч охочих, зокрема, ціла зондеркоманда вбивць. Власне, найбільша удача фільму пов’язана із зображенням цієї зондеркоманди. Майстерний добір типажів створює атмосферу смертельної загрози, навіть якщо бойовики лише відпочивають у траві чи курять на вулиці.

У такій ситуації любовна історія, вагітність Віри, її каліцтво виявляється як щось ”зайве”, глибоко мирне, цивільне і тому вразливе.

Інша асоціація з приводу ноги пов’язана зі стрічкою Луїса Бунюеля “Трістана”, де героїня Катрін Деньов після втрати ноги з жертви перетворювалася на ката. У Чухрая такий поворот неможливий. Жінка тут – вічна жертва чоловіків, охоплених жадобою влади.

І тому водій для Віри – це не просто черговий шофер, а ціла місія, суть якої в тому, щоб порятувати не тільки реальну дівчину Віру, але й іншу віру (наприклад, у людяність). Чухрай знову, як і в “Злодії”, змальовує певну архетипічну ситуацію, яка б пояснила те, що відбувається на пострадянських просторах. У “Злодії” це були пошуки батька, який у Росії може бути лише злодієм (ще задовго до “Повернення” Андрєя Звяґінцева). У “Водії для Віри” функції батька режисер покладає на юного сержанта, що той опиняється перед вибором: або поповнити лави насильників, або принести себе у жертву в ім’я кохання й людяности.

І, як заведено в певній традиції, стрічка закінчується відкритим фіналом.



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com