Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

06.09.2004 13:54

«Контакт» Лариси Роднянської

4 вересня пішла з життя Лариса Роднянська. Вона була однією з перших в незалежній Україні, хто заснував недержавну студію документальних фільмів. "Контакт" за шістнадцять років роботи створив понад сотню стрічок.

Лариса Роднянська свого часу жартувала, що вона в кінематографі змалку. Її батько працював головним редактором студії "Хроніка" повоєнного періоду. Лариса Зінов'ївна любила згадувати, як маленькою разом з дорослими дивилася трофейні фільми. Це відчуття свята від зустрічі з кінематографом залишилось у неї назавжди. 16 років тому, коли радянський кінематограф почав занепадати, Лариса Роднянська найпершою в новітній Україні заснувала приватну студію документальних фільмів. Навколо себе вона згуртувала талановитих режисерів і операторів, які на той час майже втратили можливість працювати за професією. Нині колеґи з великою вдячністю згадують подаровану тоді можливість знову працювати в кіні...

Нижче пропонуємо критичну статтю – її було видрукувано у весняному (21) числі часопису KINO-KOЛО – про кілька останніх фільмів „Контакту”.

**

“Таки гарну справу робить Лариса Роднянська зі своєю студією “Контакт”, – сказала якось мені Світлана Зінов’єва. – Випускають багато документальних стрічок, серед яких є досить цікаві роботи. І що без “Контакту” робили б ці люди, котрі опинилися сьогодні за межею соціального життя за вщент зруйнованої української кіноіндустрії?” Несподівано для мене було це почути від керівника студії документального кіна Inspiration films, бо ледь не на кожній презентації нової стрічки чуєш констатацію того факту, що ніякого кінопроцесу в нашій державі немає і бути не може. Тому за інерцією й не сподіваєшся, що у “ватяному просторі” тотальної глухоти, де опинилися ледь не всі творці вітчизняного мистецтва, хтось може стабільно видавати той чи той продукт. Але виявляється, що студія “Контакт” своїм існуванням заперечує цю, негласно заведену, норму, реґулярно випускаючи нові стрічки і надаючи можливість старшому поколінню кіномистців висловитися й нагадати глядачеві про своє існування.

Три картини, які було продемонстровано в Домі кіна, – це роздуми-есеї, присвячені непересічним особистостям ХХ століття: екс-президент України Леонід Кравчук, поетеса Анна Ахматова ("Как белый камень в глубине колодца. Анна Ахматова", автор сценарію, режисер і оператор Мурат Мамедов) та королева радянської естради Клавдія Шульженко ("Ты помнишь наши встречи?..", автор сценарію і режисер Тімур Золоєв, оператор Едуард Тімлін) – особи для історії радянського та пострадянського простору безумовно знакові. Тому, готуючись до перегляду стрічок, зазвичай чекаєш нового осмислення теми, сучасної розмови про те, що було колись і яким чином це відбивається в нашому поточному житті. З цієї точки зору найцікавішою видалася робота "Леонід Кравчук. Обрання долі", створена режисерами Віктором Шкуріном, Олександром Фроловим та оператором Едуардом Тімліном. Автори інших двох робіт побудували стрічки за принципом чергування хроніки, фот і коментарів за кадром, занурилися до власних рефлексій щодо атмосфери минулих років, відмовилися від безпосереднього діалогу із сучасністю.

Знімати фільм про екс-президента Незалежної України річ досить-таки непроста. І це зрозуміло. Як у форматі майже “замовного” кінематографа висвітлити образ і події, щоб не впасти у фальшиву патетику? Як зняти Леоніда Кравчука, щоб у глядача і справді склався його цілісний образ – дивовижного політика, просто людини та сім’янина? І щоб це ще й було мистецьки цікаво – як? Але спроб зробити саме такий продукт у фільмові було достатньо. Прекрасні поетичні кадри села, де провів своє дитинство Леонід Кравчук. Крізь візерунок переплетених засніжених гілок ми бачимо хату, де народився майбутній перший президент нової України. Тут-таки ж звучить історія, яку розповідає сам герой – про образи в хаті, Біблію, черешні, страшні роки війни. Далі перипетії сходження Леоніда Кравчука на політичний Олімп із хором висловів позитивно налаштованих політиків, істориків, оглядачів. Хроніка тих часів – проголошення України незалежною державою, перші по-справжньому демократичні вибори тощо. І все, здавалося б, правильно зроблено в картині, але в ній гостро відчувався брак контрастів. Автори стрічки перейнялися глибокою повагою й апріорі визначили позитивність дій першого українського президента нової доби, вони так і не відважилися на стовідсотково відверту розмову, щоб максимально об’єктивно показати глядачеві Леоніда Кравчука. Хоча у фраґментах, де екс-президент перебуває в колі родини, на прогулянці із собакою тощо, можна було б відійти від стандартизації під державного героя та надати шанс глядачеві зазирнути за завісу канону й побачити в Леоніді Кравчукові просту людину. Цього, на жаль, не сталося – запитання інтерв’юерів не виходили за межі “пристойности”, а картинки з дитинства та сімейного життя Леоніда Кравчука були сповнені винятково елегійним настроєм, нагадуючи щось до болю знайоме...

Згадую появу Леоніда Кравчука декілька років тому на радіо “Свобода” і своє враження від нього, розумію, що мій Леонід Кравчук інший – без краватки і класичного костюму, людяніший, простіший і досяжніший, ніж у побаченому фільмі. Але фільм – це вислів покоління, яке, можливо, не може дивитися на дійсність під іншим кутом зору, заанґажоване створеними ними ж колись ідеалами та стереотипами. І в цьому її вартість, бо тема вимагає продовження розмови як і про екс-президента України, так і про адекватне сучасності створення телевізійного портрету політика.

Шкода лише, що студія “Контакт” у нашому кінопросторі єдина, яка здатна випускати продукцію в такій кількості, що вона, по суті, не має альтернативи, а тому і здорової, оновлюючої кров, конкуренції. Без якої діалог між старшим і молодшим поколіннями кіномистців просто неможливий...

Наталя Катериненко


ЖІНКА, ЯКА СТВОРЮЄ КІНОЛІТОПИС (Лариса Роднянська про обраних часом, чиновницьку тяганину і продюсерське кіно)



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com