Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

04.12.2002 13:44

Кіно – буде

Олександр Кириченко, “Корреспондент”

У № 34 українського журналу “Корреспондент”, що вийшло у світ 19 листопада, опубліковано добірку матеріалів, присвячених кінематографу, переважно – вітчизняному кінематографу, зокрема – кінопрокату, що розвивається надзвичайно швидкими темпами, але має в тому розвиткові достатньо серйозні проблеми. Продовжуючи вже раніше розпочату розмову про справи кінопрокатні, пропонуємо статтю з “Корреспондента” саме про це...


Продавець квитків Наталя Авдєєва з кінотеатру “Київська Русь”, за її висловом, приходить увечері додому “викручена, мов лимон”. Минув час, коли на роботу з собою можна брати в’язання чи цікаву книжку. “Такого напливу глядачів на сеанси ще не було”, – зізнається вона.

“Ну, а що ще ввечері робити? Вдома сидіти, телевізор дивитися чи в кав’ярні горілку пити? – запитує Тимофій Бусел, директор кінотеатру “Ірпінь”, що недавно відкрився. – Люди скучили за кіном. На вечірні сеанси у віконець квиткових кас – особливо на вихідних – навіть збирається черга”.

Ірпінь – невеличке місто під Києвом. З навколишніми селищами Буча, Ворзель, Коцюбинське його населення становить близько ста тисяч осіб. “Разом з нашими інвесторами ми підрахували, що цього буде достатньо для того, щоб оновлений кінотеатр був рентабельним і приносив прибуток”, – продовжує Тимофій.

У чому ж полягає суть оновлення, яке призвело до таких радикальних змін у культурному житті міста? Кінопроектори залишилися старими – МЕО-5Х, виготовлені ще в Чехословаччині. Але їхні технічні характеристики дозволяють працювати в сучасних умовинах (до них треба додати зчитувачі цифрової фонограми вартістю $ 1–2,5 тисяч).

Не змінювали поки що й екран. Хоча до цього простого складника демонстрування кінокартини фахівці також висувають свої жорсткі вимоги. Нові кінотеатри влаштовують у себе, як правило, екрани виробництва Німеччини, Великобританії, Італії. Вартість їхня коливається від $ 30 до $ 50 за метр.

З нового обладнання в кінотеатрі – тільки процесор об’ємного звука Dolby Digital вартістю близько $ 15 тисяч. Наявність його – необхідна умова для сучасного кінотеатру. Цифровий Dolby-звук кардинально змінює сприйняття. Звукова доріжка фільму розподіляється по шістьох (а іноді – сімох) каналах, а не по одному-двом, як при звичному звукові.

Зручно дивитися фільм у нових м’яких фотелях у залі і на двомісних диванчиках ув останньому ряді. Тимофій Бусел не без гордости підкреслює, що ці “місця для закоханих” в Україні є лише в Ірпені, а також у кінотеатрах “Салют” у Дніпропетровську й “Москва” в Одесі.

Сенс оновлення не тільки в технічному переобладнанні кінотеатру, але в зміні самої філософії підходу до справи. Саме філософії, тому що кінопрокатний бізнес розрахований на широку перспективу.

Аби відповідати новим стандартам, знадобилося розширити штат кінотеатру. Сьогодні він нараховує не чотири чоловіки, як було ще вчора, а 20. У кінотеатрі з’явилася нова посада – охоронець.

Підвищилися професійні вимоги до кіномеханіка: праця з кіноплівкою на дорогій плівці Kodak потребує максимальної акуратности. До речі, фах кіномеханіка на сьогодні вважається гостродефіцитним і гарно оплачуваним.

Наскільки прибутковий цей бізнес можна висновувати хоча б на прикладі ірпінського кінотеатру. Ціна квитка тут коливається від 10 до 25 гривень. 275-місна зала й у вихідні, залежно від фільму, заповнюється повністю. Плюс прибутки від кока-коли й традиційного для кінотеатрів усього світу поп-корну.

Свою репертуарну політику кінотеатри формують, зважаючи на світову кон’юнктуру на кіноринкові, вивчаючи рейтинґи нових фільмів, які представлені в інтернеті. І, звичайно ж, виходять з пропозицій кінопрокатних дистриб’юторських компаній.

На сьогодні з 15 дистриб’юторів кіна найбільшими в Україні є компанії “ВІН”, “1+1 Сінема”, “Ґеміні”, “Синергія”, Київоблкіно, “Альфа”, “Артдокіно”. Як правило, кожна з них презентує продукцію якоїсь однієї з провідних кінокомпаній світу, так званих мейджорів – Columbia Pictures, Warner Brothers, XX Century Fox, Miramax Films, Buena Vista International.

Дистриб’ютори дають фільми переважно в оренду – під реалізацію. Половина прибутків лишається кінотеатрам.

Київська компанія “1+1 Сінема” працює приблизно з сотнею кінозалів по всій Україні. Основою вітчизняного кіноринку, крім столиці, залишаються такі великі центри, як Одеса, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк.

“Кінобізнес на сьогодні не можна назвати такою аж прибутковою справою. Краще сказати, що це умовно прибутковий бізнес. Однак уже можна констатувати, що вітчизняний кінобізнес зараз росте вгору, – розповідає Антон Пугач, генеральний директор компанії. – Якщо минулого року обсяг українського кіноринку склав $ 6 мільйонів, то нинішнього він, за нашими оцінками, становитиме близько $ 9–10 мільйонів”.

Що ж слугувало імпульсом до розвитку кінопрокатного бізнесу в Україні? На думку Антона Пугача, існують причини як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру.

По-перше, він упевнений, що в людей є певний природний потяг до кіна. Телебачення, відео не в змозі замінити спілкування з великим екраном і об’ємним звуком.

По-друге, визначальним чинником відродження цікавости до кіна слугувала реклама фільмів. І передусім, на телебаченні.

“Реклама нових кінофільмів зі вказівкою дати прем’єрного показу і назвою кінотеатрів у різних містах уперше з’явилася на каналі “1+1”, – продовжує Антон Пугач. – Ця реклама тоді не мала для телеканалу якогось комерційного сенсу. Був акт подвижництва з боку генерального продюсера каналу Олександра Роднянського. Було створено прецедент, у суспільстві стала формуватися мода на кіно”.

Це й слугувало поштовхом до того, щоб з’явилися люди, котрі стали відвідувати кінотеатри систематично.

Одначе, за всіх позитивних зрушень, ємність українського кінопрокатного ринку в сім-дев’ять разів менша, ніж у Росії, і в 20-25 разів менша, ніж у Польщі. Фільм “Вогнем і мечем” у Польщі приніс прибуток у $ 28 мільйонів, в Україні ж – усього $ 280 тисяч.

“У нас відсутня серйозна увага до кінематографа з боку держави, – підкреслює Антон Пугач. – Свого кіна нема і найближчого часу, побоююсь, що й не з’явиться. Зруйнована матеріальна база, втрачені кадри”.

В Україні немає сучасного обладнання для запису звуку й дубляжу. Все, що демонструють українські кінопрокатні компанії, дублюється в Москві.

Втім, 29 серпня 2002 року Кабінет Міністрів ухвалив Постанову про затвердження програми технічного переобладнання Національної кіностудії художніх фільмів імени Олександра Довженка на час до 2004 року.

Згідно з цією програмою, за два роки вітчизняне кіно повинне отримати бюджетне фінансування на суму 20 мільйонів гривень. “Переобладнання дасть змогу втілення сучасних технологій первісного запису звуку як для дублювання іноземних, так і для озвучування власних кінофільмів”, – відзначає Олена Даниленко, головний спеціаліст управління технічної політики та інвестування Міністерства культури та мистецтв України.

“Питання можливости записувати звук у цифровій системі Dolby Digital має для України величезне, принципове значення, – каже Антон Пугач. – Тільки-но це переобладнання відбудеться, для України з’явиться шанс стати самостійною кінематографічною країною, виросте сам статус нашої держави на мапі світового кіноринку. А в цій сфері, як відомо, світові прибутки становлять мільярди долярів”.


№34, 19 листопада 2002



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com