Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

13.09.2004 16:48

“Мені помста належить, Я відплачу” (“Місто Бога” Фернандо Мейреллеса і Каті Лунд)

Ганна Пащенко

МІСТО БОГА/CIDADE DE DEUS, (130’, Бразилія – Франція – США, 2002), сценарист: Брауліу Мантовані (за романом Паулу Лінса), режисери: Фернандо Мейреллес і Катя Лунд, оператор: Сезар Шарлоне, актори: Александр Родріґес, Леандро Фірміну, Фелліпе Гааґенсен, Дуґлас Сільва, Джонатан Гааґенсен, Матеус Нахтерґеле, Сеу Жоржі, Аліса Браґа. Український дистриб’ютор фільму: “Артхауз трафік"”.

“Ні, це не Ріо-де-Жанейро!...” Рожеву мрію Остапа Бендера режисери Фернандо Мейреллес і Катя Лунд поховали живцем, як то зробив зі своєю зрадницею-жінкою один з героїв їхньої стрічки. "Забуте Богом місто Бога", як його називають жителі, це самоназва фавели – ґетто у передсерді столиці карнавалів. Утім, чого-чого, а карнавалів від вибухового бразильського шедевра чекати не слід – так само, як білих штанів, жінок з ароматом кави та білосніжних обіймів Христа понад сонячним містом. Стрічку знято за романом Паулу Лінса, котрий сам виріс у фавелах і спостерігав події міжусобної війни банд із вікна власного будинку. До фільму вже пристав псевдожанровий ярлик “ґанґстерська саґа”, але бездоганна картинка і динамічний монтаж навряд чи введуть в оману: споріднення стрічки з Голлівудом вельми сумнівне. Чотири номінації на “Оскар” картини не змінюють, бо ж не вигоріло з жодною. Що казати, коли сам “хазяїн” сучасного наркоцентру Ріо після прочитання сценарію наклав вето на зйомки у реальному Місті Бога. Мотив? До кумедного гуманістичний: занадто досконале зображення трафіку наркотиків може стати поганим прикладом для дітей.

Поганий приклад? Гм-м... Неписьменна дошкільня з косяками між зубів і револьверами у брудних рученятах вбиває і вмирає на гарячому асфальті настільки буденно, що звинуватити Мейреллеса у пропаґанді насильства язик не повертається. Так само, як і в жалісливих сентиментах із серії “по приютам я с детства скитался”. І це при тому, що приголомшлива сцена розправи диктатора Міста Бога над хлопцями з тарганячої армії крадіїв-малоліток є однією з найжорстокіших ув історії кіна. Тим більш моторошно, що дитяча смерть, давно вже не табуйована в кіні, тут є не відчуженою естетською метафорою, як, скажімо, у “Королівській битві”, а просто і остаточно смертю.

Найвідоміший бразильський рекламник, кліпмейкер і телевізійник Мейреллес починає свій повнометражний дебют зі справді майже рекламних, ґлянсових макропланів: ніж точать об каміння, ріжуть моркву, куриться вугілля... Далі глядач трохи напружується: під ту ж саму життєрадісну бразильську музику ріжуть та потрошать курку. Її товаришці вдається втекти. Доля курки символічно перегукується із долями героїв – як образ майже неправдоподібного спасіння із порочного кола детермінованого існування в ґетто.

Це історія про дорослішання двох хлопців-однолітків. Перший, на прізвисько Ракета, росте з дивною (у контексті збройно-кокаїнових уподобань однолітків) мрією: бути фоторепортером. У другого – Малого Зе – теж є мрія: стати хазяїном джунглів-нетрів. Мрії здійснюються... Це лише одна лінія зі складносурядного клубка новел, що пульсують у хижому хтонічному ритмі, спонукаючи можливі тлумачення розмножуватися діленням. “Місто Бога” можна прочитати як притчу із невблаганним старозавітним епіграфом “Мені помста належить, Я відплачу”. Як хроніку самознищення – вже за Новим Заповітом – тих, хто взяв до рук меча. Як дарвіністськи-зоологійний епос про битви самців, що зубами та іклами захищатимуть помічені сечею кордони прайда. Як історію античної amor fati – любові до фатуму. І як усе це водночас.

Можна було б приписати стрічці прикладний соціально-педагогічний меседж: мовляв, жорстокі картинки з життя фавел мають привернути увагу суспільства до умов існування неповнолітніх бразильських люмпенів і розкрити причини ескалації насильства й злочинності у ґетті. Що нібито і виправдовує натуралізм фільму. Та чи варто виправдовувати одну з найбільших чеснот стрічки? Щодо причинности, на жаль, відтворена Мейреллесом реальність лишає мало ілюзій стосовно людської природи. Образ Малого Зе, вісімнадцятирічного “хрещеного батька”, переконує: для насильства причина зовсім не є апріорною необхідністю. Долі героїв стрічки погано вписуються у гностичні рамці соціальних теорій, та якщо вже перейнятися такою метою, то цілком вірогідно, що це був би радше не Маркс, а Ломброзо.

Одне слово, питання про те, чи то буття – нице й злиденне – визначає аналогічну свідомість, чи то навпаки, лишається відкритим, але ґарантовано, що про це глядач міркуватиме тільки після виходу з зали. Бо під час перегляду емоційна напруга кожного кадру не дасть і продихнути, а блискуча гра дітей – двох сотень непрофесійних акторів – часом викликатиме побоювання за їхній розум.

До речі: за рівнем життя Україна належить до однієї групи з Бразилією. Інформація до етнопсихологійних роздумів, що її позбавлені наші північно-західні сусіди. Бо ж до десятків фестивальних нагород “Міста Бога” нещодавно додалася ще одна: стрічка удостоїлася трагікомічної шани бути забороненою у Білорусі.



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com