Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

05.12.2002 12:22

“Чеховські мотиви” на Московському МКФ

Єкатєріна Барабаш, film.ru

Ми продовжуємо публікувати статті, присвячені “Чеховським мотивам” – фільмові одного з найориґінальніших українських кінорежисерів – одеситки Кіри Муратової. Нагадаємо, що стрічка вийшла в московський кінопрокат, а в Україні її не знайдеш днем з вогнем. Сподіваючись, що картина дійде до українського глядача, принаймні на відео, ми й пропонуємо цілу низку публікацій про неї з російської та української преси. Цю акцію завершимо розлогою статтею про творчість Кіри Муратової, видрукуваною в літньому (14) числі часопису KINO-KOЛО. А зараз також можна прочитати інтерв’ю з Кірою Муратовою про її роботу над “Чеховськими мотивами”. RED.


До виходу на екрани картини “Другорядні люди” критики полюбляли посперечатися, чи можна вважати Кіру Муратову людинолюбцем – дуже вже дивні й відразливо-притягально потворні її герої, занадто потойбічні, аби бути впізнаваними, і надто впізнавані, аби бути потойбічними. Після виходу “Другорядних людей” більшість критиків охоче записали Муратову до категорії Мистців-Які-Люблять-Людей. Абсурдність життя, що зашкалює, була розкидана нею ніжно й обережно, наче мурашник рукою юнната, а потім обсервована через мікроскоп – також уважно й ніжно. Всі блохи, мікроби та інша бридота товклися під носом, але відрази не викликали. Але не встигла Кіра Георгіївна створити собі репутацію режисера-гуманіста, як тут-таки поквапилася її заперечити. “Чеховські мотиви”, зняті нею за маловідомою п’єсою Чехова “Татьяна Рєпіна” й демонстрована вчора в конкурсній програмі ММКФ, знову роблять об’єктом вивчення тих самих бліх і паскуд людської натури. Ось лише ніжности помітно поменшало. Точніш – те, що ще вчора Муратова готова була прийняти як пробачні людські слабкості, сьогодні вона готова зробити підставою чи не для смертного присуду.

Новий фільм заселено людьми значно потойбічнішими, ніж “Другорядні люди”, але водночас – і значно знайомішими. Художні прийоми – все ті ж, муратовські – по десять разів повторювана персонажем одна й та сама фраза, що створює з просто абсурдности абсурдність замкнену, з якої немає виходу. В сільській церкві вінчається новий росіянин (Жан Даніель) з багатою нареченою (Наталя Бузько). Несподівано під склепінням храму з’являється загорнена в барвисте полотно дивакувата жінка, котра зі стогоном бродить церквою. У “прекрасній дамі” наречений впізнає покинену ним колишню наречену Таню Рєпіну, що вона покінчила з собою. Дивна пригода стає приводом до обговорення численними гостями тут же, у церкві, під час вінчання. Власне, заради цієї довгої сцени (хоч у фільмові є ще сюжетні лінії – наприклад, студент а ля Пєтя Трофімов (Філіп Панов), що посварився з батьком і вирішив почати самостійне життя, котрий також, до речі, за велінням долі опиняється на вінчанні, приїхавши туди на попутному розкішному джипі) фільм і затівався. “Родинний портрет в інтер'єрі”. Мішанина часів, епох, мод – тут і капелюхи зі струсевим пір’ям на голові п’яної бабці, і широчезний нашийник на шиї, що звивається, непристойної німфоманки, і білі фраки на обрезклих тілах, і вилинялі лахміття. Всі побували тут... Гоголівське збіговисько потвор – свинячі рийки замість облич. Не дарма, напевно, в кадрові раз по раз з’являються хрюшки – великим планом, смачно. Вони щось хрюкають собі під ніс – одне до одного персонажі, що заселяють фільм Маратової. Тільки в останніх все вдягнено в слова, інколи – у вчинки, ідіотські, непотрібні, беззмістовні, блюзнірські – ось вам й уся різниця. “Купи йому (сину) светр хоч би, він уже не маленький, йому соромно в старому ходити. Купи йому светра, він уже не маленький, йому соромно...” і под. – раз дванадцять, наполегливо, розуміючи, що ніхто не чує, повторює жінка чоловікові. На кухні тим часом їхня дванадцятирічна донька перехиляє в себе чарку чогось спиртного і так само тупо й наполегливо чіпляється до брата, зображаючи йому сцену його смерти. А в церкві товстий наречений, не слухаючи священика, сперечається з дружбою: “Ти тиснеш мені вінцем на голову!” – “Я навіть не доторкаюся!” – “Ні, тиснеш!” – “Не тисну!” – “Тиснеш!” – і так нескінченно, поки камера не від’їздить до інших, таких самих вбогих і беззмістовних. Дія фільму схожа на страшний сон, від якого хочеться хутчіш прокинутися, обтруситися, а режисер навіть не намагається зробити вигляд, що готова допомогти прокинутися. І не робить, до речі, вигляду, що стурбована вивченням людської натури. Навіщо? Муратова знає людську натуру, і здається, що вона їй уже зовсім не цікава. В “Чеховських мотивах” Муратова відчужена од своїх героїв надзвичайно. Сказати, що вона насміхається над ними – м’яко, що ненавидить – надто сильно, що жаліє – це вже дульки. Що завгодно, але лише не жалість. Ні до персонажів, ні до глядачів.

Від цього фільму фізично важко, від нього поганий запах – сморідно, безнадійно, густо. Весь час хочеться хопити повітря повними грудьми – і не вдається. Весь фільм схожий на тісне приміщення, де змішалися літри поту, парфумів, дорогого віскі і підробної горілки, кілограми пустої брехні й тонни, тонни, тонни незамолюваних гріхів. А ви думаєте, це хто? Дядя з сусідньої вулиці? Далебі, не плекайте ілюзій. Це ви і є. Ми, тобто. Всі. Гуртом.

Який чорт у воду глянув, такий і з води виглянув. Дивіться, милуйтеся на власні метастази. Жорстокий, моторошний фільм. Фільм без кінця й краю. Фільм без міри. Фільм без прощення й без вибачень. Цікаво, чи підуть тепер суперечки: кого Муратова любить більше – людей чи свиней? До речі, образи на Муратову, принаймні, у автора цих рядків, нема жодних. Ну надавали стусанів нам – а то ми самі не знаємо, скільки лайна в собі носимо. За кого образливо – так це за Антона Павловича. Цілі шматки з чеховських текстів наявні, а мотивами й не пахне. Хоча як знати, як знати. Чехов – письменник загадковий, так і не зрозумілий. Може, якраз Кіра Муратова й розкрила нам того, справжнього Чехова? Адже Антон Павлович ох яким жорстоким бував...


Також дивіться:


> Злочини і мотиви. Новий фільм Кіри Муратової

> «Тянется музыки светлая нить» (Про фільм “Чеховські мотиви”)



> “Чеховські мотиви” вийшли до московського кінопрокату




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com