Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

21.10.2004 19:23

Батько повернувся...("Свої" Дмітрія Мєсхієва)

Аксінья Куріна

СВОЇ/СВОИ (Росія, 2004, 100’), сценарист: Валєнтін Черних, режисер: Дмітрій Мєсхієв, оператор: Сєрґєй Мачильський, актори: Богдан Ступка, Константін Хабенський, Сергій Гармаш, Міхаіл Євланов, Фьодор Бондарчук.

Дія відбувається наприкінці літа 1941-го на Псковщині, в маленькому селищі Бліни. З німецького полону втікають трійко радянських війсковиків – снайпер (Міхаіл Євланов), політрук (Константін Хабенський) і чекіст (Сергій Гармаш). Ховатимуться вони у снайперового батька – старого суворого селянина (Богдан Ступка). У нього складні стосунки з радянською владою: в минулому його розкуркулили, а тепер німці призначили старостою. Останні, до речі, весь час перебувають на горизонті дії. На першому плані – дуже важкі стосунки між “своїми”. З усіх героїв, батько опиняється в найскладніших обставинах. Він ховає втікачів, а тим часом до нареченої сина (Анна Міхалкова) сватається поліцай (Фьодор Бондарчук) і вимагає, щоб староста посприяв якнайшвидшому весіллю. Понад те, поліцай дізнається про "обставини" й пропонує угоду: староста повинен здати політрука й чекіста, а син матиме навіть нові документи. Крім того, поліцай бере в заручниці двох доньок старости й дає зрозуміти: якщо його умови не будуть виконані, дівчат катуватимуть... Закручується неабияка інтриґа. Староста прагне врятувати всіх своїх дітей, для чого вибудовує доволі хитромудрий план, своєрідне “соломонове рішення”.

Пристрасті у “Своїх” майже шекспірівські. Фігура батька – майже біблійна. Він викликає жах і повагу. Ця грізна постать є носієм патріархальних ціностей, які в обставинах тотального хаосу стають єдиною точкою опори. “Свої” у сенсі культурологійному та соціальному – доволі цікавий феномен. І перше, що спадає на думку – невже БАТЬКО повернувся? Міцний, тоталітарний, але водночас мудрий – це і є той герой, на якого так довго чекали? Гадаю, що так. І Богдан Ступка вдруге (після фільму Павла Чухрая “Водій для Віри”) надзвичайно досконало втілює цей міфічний образ.

З одного боку, стрічка наслідує воєнне радянське кіно. Але, водночас, відсутні радянського ж ґатунку кінематографічні стереотипи. Хоча не можна сказати, що тут немає ідеології і все нібито по той бік добра і зла, як люблять бачити інтелектуали. Мєсхієв поставив на дві речі – відсутність жорстких моральних оцінок і вірність базовим родинним ціностям (“ми” тут дуже сильно відчувається). В сенсі драматургійному це виявляється через присутність міцних чоловічих характерів. Кіно справді дуже маскулінне, але без того звичного військового героїзму, що формував подвійний стереотип сприйняття Другої світової війни. Поєднання цих складових – ті гачки, що на них автори прагнуть спіймати пересічного глядача. Для прискіпливішої публіки, шанувальників арт-гаузу дія не є аж такою досконалою, занадто тут мейнстримівських пріоритетів. Але зображальне вирішення "Своїх" – то зона одвертого естетизму. Втім, це не назвеш самодостатнім формалізмом, бо робота оператора Сєрґєя Мачильського (“В русі”, “Щоденник камікадзе”), хоча він має ориґінальну і спеціфічну манеру, підпорядкована загальній меті – психологійній достовірності. Безліч істричних фільмів зруйнували яскравість та барвистість сучасних кіноплівок. “Свої” – майже монохром, але й не стилізація під старовину. Над достовірністю і спражністю багато працювали всі – актори (місяць жили в селі – призвичаювались до побуту, навчалися поводитись із тваринами), художник (селище побудували спеціально для фільмування).

Фестивальна доля картини склалася вдало – на Московському МКФ "Свої" були єдиним лідером і зібрали купу призів (найкращий фільм, найкращий режисер, приз найкращому акторові Богдану Ступці, приз від російської редакції журналу Vogue за найстильнішу стрічку). Втім, у змагальній програмі реальних конкурентів для фільму не знайшлося, та й він ідеально вписався до формату конкурсу – між арт-гаузом і мейнстримом. Але це здається не компромісом, а свідомою авторською позицією.



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com