Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


детская колыбельная кроватка из дерева

Статті

24.11.2004 14:15

Віктор Ющенко: відстріляємось!(штрихи екранного образу)

Сергій Тримбач, KINO-KOЛО (6) 2000 рік

1999 року, на одному з ювілейних фуршетів, несподівано з’явився Віктор Ющенко, тоді ще головний банкір України. Прожувавши бутерброд, я наважився підійти. А діло було якраз напередодні президентських виборів, від яких Ющенко, як відомо, ухилився.

- Вікторе Андрійовичу, – видав я сентенцію, – наступні вибори мусять бути вашими! Вам вірять, вас – оберуть…

- Вам що ж, – втомлено махнув він рукою, – хочеться моєї смерті?

Не хочеться. А смерть… Це тому, що вбили Вадима Гетьмана? І Ющенко переконався: прибрати людину, який би пост вона не займала, справа не складна? А може, тут і ще щось?

Підіграв, підіграв він тоді своєму образу. Бо ж як ніхто інший у великій українській політиці, він нагадує голівудського героя, із тих самих “крутих хлопців”, які недовго терплять образу, а беруть до рук револьвера й починають свою особисту війну. Бо знають: то пусте, сподіватися, що хтось тебе вивезе на своєму карку у світлу будущину. Ні Бог, ні цар, і не герой – доб’ється він свободи своєю власною рукою. Тільки так, тільки так. Спробуйте взяти приступом його ферму чи його будинок, ага. Він ляже за кулемет і буде відстрілюватись до останнього набою.

Ох, як же хочеться, аби такий з’явився в Україні. В Україні, де полохаються першого ж пострілу і першого ж погляду великого сусіда. Чи татка із Вашинґтона, котрий для нас тепер те саме, що раніше був Леонід Ілліч. Жіноча порода українська: по “пєрвому зову” ми вже в кроваті ніжками сучемо. Тьху! Чи ж випадково, що найголовніша наша телезірка – мужчина, затканий жіночим бюстом?

Ющенко – герой. Сказав – зробив. Ми повірили в нього у 96-му, коли він спокійно й розважливо пояснював Україні, що боятися нічого. Бо ж ми за звичкою страхалися: держава з цією грошовою реформою шпокне черговий раз, і прокинувшись на ранок, виявимо в руці якийсь сраний рубель. Та й більше, бачиться, нічого. А Ющенко сказав: хлопці, ми ж мужики, туди-розтуди в качель. Не треба боятись, усе попереду.

Руки – ось що головне в його образі. Великі мужицькі руки, якими можна запросто й голову кому одірвати. Або шаблюкою р-раз! – і ваших нєт. І обличчя – з того самого ряду. Таких звичніше бачити на коні… мчиться прерією, і так ловко, роззирнувшись, бах, бах з пістоля. І вороги одразу пачками летять у придорожний пил.

Правда, Ющенкові руки визирають із манжетів дорогої сорочки. Головний банкір, це вам не хухри-мухри, багатий чоловік. І отак ласкаво: НЕ БІЙТЕСЯ, це я сказав. Рубль у Росії посипався, сука-долар скаче од радощів – але не дрейфте! Я сказав: спокуха, Маша, спокуха, Катерино – покриткою не будеш. Ляжу за кулемета і відстріляюсь. А головне – ще й живим лишусь. Отако-то: такий мужик завжди закриває розкішне жіноче тіло од посвисту куль, од бандитського приступу й наступу.

Тож верховному Таткові нічого й не зоставалося, як підсадити Віктора (а себто переможця, й по імені воно так!) на державного коня: паняй, Вітюшо, поки люди трапляються. Політичний футбол – якщо звернутися до найлюбішої для Главковерха термінології. Команда на команду… Для сміху Тато сипнув м’ячів штук із п’ять: хай втішаються. Побачимо, який ти герой на потєшном полє…

У політичному телемультсеріалі “Великі перегони” план великого стратега доволі швидко й прорізався: Віктор усе частіше поставав в образі Вітюші в штанцях і з виразом дитячої обиди на широкому личку. Мовляв, знай-понімай, хто ти такий єсть, ти всього лишень фігурка на шаховій дошці, над якою схилились великі гравці. Хоча заокеанський генсек спеціально в стольний град Київ пожалував, аби сказати нетямущим: прем’єр у вас сильний. Сильний, ага. І на американця схожий. Мадленка он як танула: наш в доску, хоча і в чужому зоопарку пасеться.

В телеящику Ющенко розмахував руками, малював стратегічні плани. Мочив лаври головнокомандувача. Друже, ти тільки начштабу, ти… Ні, головокруженіє від посади. І команда ж яка в нього! Сам Богдан-гетьман, Ступкою котрий зветься, на культурний полк поставлений. А якщо вже жінку – то не якісь помаранчеві соплі, а залізна дівчина, Жанна д’Арк: коня би їй, коня. В телевізорі, щоправда, її все більше зверху намагаються зняти, аби підкреслити мініатюрність. А тут ще й хлопці з іншої команди усе намагаються підказати, що то не Жанна з леґенди, а бандерша од дніпропетровських блатняків. Ну, суки…

Ющенко, одначе, з образу не випав: рубонув шаблюкою. Моя дівчина, й квит. Підсадив на коня і помчав у степ. Ну, обіцяв же відстрілюватись. Главковерхе, ви справу маєте не з ракетами, не з комп’ютерами, прости Господи. Тут кнопок немає, тут стихія: вйо, і галопом. Ми вам не придворні дівки, котрих можна в коморі лапати, у нас не фанерний бюст, у нас справжнє залізо в потрібному для природи місці. Лапайте своїх олі… олігофренів, чи як там їх, ми ж прискакали на цей екран з голівудських прерій, із запорозького степу ми, па-анімаєш?

Здається, що так: розуміє. І тому водить вудкою, стоячи на березі. Риба виявилась завеликою – навіть у телевізійній колбі помітно. Для нас бо Ющенко персонаж багатосерійного телефільму. Що там і як там, ми не знаємо. Ми просто дивимось, задравши капці вище голови. І бачимо: окружають нашого Віктора, надію нашу. Главковерх випустив кількох кілерів, вони вже посвистують од задоволення: наш буде. Біл з Мадленкою, правда, трохи заважають, та й страшно трохи: хлопець кріпкий, це вам не Пустовойтенко, у якого рука до козирка присохла, це вам не інтеліґент Марчук зі своєю обходительністю. Трохи в м’ячах заплуталися, звичайно, на високій трибуні радіють. Але ж знову: немає тут кнопок, не натиснеш, не поїдеш.

До речі, Ющенко на футбол не ходить взагалі. Та гра, замкнена межами поля, не для нього. Шкідлива для іміджу. Це Таткові подобається – бо управляємо. Як дитячий більярд: руками поводив – і порядок. Ні, наш герой тільки для відкритого простору. Українського! Степ, коні, вітер… Х-ха! Нас не замкнеш у кабінетах. І наш образ також – він не керується з пульта. Ми звідтам – із степового Космосу. Із села ми, ага. Там живе наша мама, там колодязьний журавель і тополя, а далі – вйо! Вйо! Не шістдесятник, а шістдесятницькі прибамбаси простежуються. Вказівний палець: ми корінь маємо, й він там, у землі, в селі. Не пальцем ми роблені, чуєте, ви, риб’ячі голови, очі-ґудзики, комп’ютерний інтелект.

Виють-підвивають, оточують звідусіль. Народ хвилюється, хоча навряд чи підніметься на боротьбу. Та й не треба. Де це ви бачили, у якому кіні, щоби народ піднімався? Тут піднімається одинак. Оцей хлопець із шаблюкою. Не Карлсон він у коротких штанцях, не дурачок-малючок. Козарлюга. Буде бій вогневий, всіх панів із буржуями…

Втім, тут нюанс: Ющенко теж буржуй. Але наш. Суркіси й медведчуки якісь не нашого заводу. А цей наш. В нього можна повірити. Ось сидить перед мікрофоном, руки вперед: одстріляємось. Жінки вірять. Як не повірити таким рукам. Дядьківським. Жінок приголубить. Вони відчувають: під піджаком залізні біцепси, у штанях також не зле. Мужикам нагадає: Україна за нами. Велика, в главковерховім кулачці не поміститься. Так що, браття, тримайтеся. Або, як той казав: борітеся – поборете! Із сильним прем’єром.

Образ сили – ось чого прагнеться. Всі оті кисільні рельєфи з молочними сіськами: тьху на вас! Ми живемо в реальному світі, нас постійно окружають-оточують. Відбиватися треба. Бо з’їдять…

Тримайся, Ющенку. Ми хочемо, щоби ти був живий. І моцний, і красивий. Як на телевізійній картині. Під нею вже молодь себе чистить, налаштовується на майбутні битви-боріння. Обов’язково щось народжується, коли такий славний чоловік їде на коні степом. І веде своє військо, не озираючись. Не важить, скільки нині в ньому шабель. Завтра побільшає…

Хоча я й розумію, що поки моя статеєчка вийде, роса може й діло своє лихе зробити. Шануймося, якщо ми того варті.



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com