Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

11.12.2004 11:26

Його (теле)харизма(eкранний образ Віктора Ющенка)

Володимир Войтенко, KINO-KOЛО (6) 2000 рік

Завжди бентежить питання: а наскільки людина екранна відповідає позаекранному ориґіналові? І в випадкові з політиком – яка сутність є важливішою, навіть коли вони, ці сутності, абсолютно не збігаються? (А чи таке можливо? З розвитком нових електронних технологій – у майбутньому, – чому б і ні?). Адже в нас майже немає можливости побачити високого керівника держави в позаекранному житті. Зате, на відміну від наших предків, у нас є можливість його бачити щодня – у житті телеекранному. Отже його образ, ідучи за Гемінґвеєм, – це свято й будні, що завжди з нами…

Випадок Віктора Ющенка в новітній українській політиці – щось особливе. І чи не першою чергою – через його екранний образ. Цей образ перебиває, переборює всі інші складові загального образу Ющенка, який малюється і ліпиться реальними успіхами його уряду, соціологічними рейтинґами “народної довіри”, розлогими й різними газетними статтями, злими спічами запеклих його опонентів і т.д. і т.п.

Важко повірити, що хтось “ставить” Ющенкові цей образ. Хоча напевне є іміджмейкери. Та хіба поставиш те, що неможливо зіграти? В актора є харизма, то й він тримає театральну залу, то й від його виду на кіноекрані неможливо відірватися. А не має актор цієї харизми – то, в кращому разі, він вправний комедіант, що ладно “представляє”…

Харизматичність Віктора Ющенка безпрецедентна – вона здається абсолютною. Це коли не вчинки підтверджують і перевіряють харизму, а коли харизма є запорукою правильних вчинків. Себто його харизма – це вже діло. Бо сутність його харизми – моральність.

Ющенків екранний образ – це образ провідника-проповідника, що той наважився спочатку сказати, а потім і проповідувати українцям найпростіші й найнепопулярніші на сьогодні речі. Ющенко сказав, що досі ми жили аморально. Ющенко попрохав довіритися його урядові. Й кожному і всім разом – з вірою – працювати. І він, так чи так, попрохав нас бути українцями, себто патріотами.

Звісно, попри все, це нас дратує. Нас – людей, що живуть аморально; людей, що цинічні (у ставленні до свого минулого, до свого теперішнього, до свого майбутнього, до всього); людей, що не мають віри передусім у власні сили, у власну спроможність, у сенс щоденної важкої праці; людей, що не відчувають батьківщини, що не почуваються українцями (бо завше це було чи лячно, чи соромно); людей, що роздратовані реальною державою, що незвиклі турбуватися про завтра (бо такої перспективи майже ніколи не вбачали)…

Так, це дратує.

Бо Ющенко хоче від нас дуже багато: він хоче, щоб ми змінилися. Бо інакше, мовляв, не зміниться Наш Світ. Він “лізе нам у душу” і “лізе в нашу душу”, бо, на відміну од відомої 70-річної ком.практики, він нас не примушує, а ПРОХАЄ. Ющенко перший найвищого ранґу український політик, що він не соромиться від дня до дня прохати українців робити найважчі вчинки (змінюватися на краще), а не як звично – тільки прохати за порогом кредитів і пільг. І це дратує, бо незвично. Звично – отримати директиву, почути КОМАНДУ, що її легше іґнорувати, адже то накинута чужа воля. А тут апелюють до твого духу, до твоєї волі, а не до рефлекторних дій. Прохають і тебе стати відповідальним за твоє ж майбутнє.

У цьому, напевне, й загадка Ющенка – він прохає щиро, він прохає з внутрішньою переконаністю. Нам про це не переказують, ми про це не читаємо, ми це навіть не чуємо по радіо. Ми це щодня БАЧИМО. І це ми відчуваємо. І підсвідомо цінуємо, попри всю свою зневіру в Український Світ, а значить – попри зневіру в себе.

Ющенко ніби телепортує щось дуже важливе, невимовне. (Цього дійсно ніхто не може вимовити, бо воно на вербальному рівні зникає, а хто відчуває, той не хоче його втратити). Власне в цьому й полягає сутність його екранного образу політика й людини, передусім – людини-політика.

Не відомо – скільки Ющенко урядуватиме і як від того зміниться економічний стан країни. Відомо інше: Ющенко вже довів – в Україні можливий інакший керівник, а значить українець може бути не таким, як завше, може бути інакшим. Бо, як відомо, кожен народ заслуговує того керівництва, яке ним і керує.

Екранний образ Віктора Ющенка – у всіх своїх складових (аж до деталей) – викликає багато алюзій і надається до цікавих порівнянь. І з огляду на вже сказане, образ Ющенка можна розглядати в контексті кінематографічного образу Сталкера з однойменного фільму А. Тарковського.

Сталкер веде у той світ, де інші, неосяжні для узвичаєної логіки, правила руху життям. Він увесь час апелює до чогось дуже й дуже нематеріального в людях, які втратили ціннісні орієнтири і є рабами примітивно-матеріальних свідомости й світогляду. Його не розуміють, його підозрюють, його вже мають за юродивого, за ним уже не хочуть іти… Його запитують: а коли ми дійдемо (“краще заживемо”)? Він відповідає: коли будемо моральні. – І його підозрюють, що він просто демагог… Та не покидає відчуття, ЩО ВІН ІНАКШИЙ.



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com