Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

06.12.2002 12:16

Примирення Кіри Муратової?

Володимир Войтенко, KINO-KOЛО #14

Пропонуємо ще одну статтю про цьогорічний фільм українського режисера Кіри Муратовoї “Чеховські мотиви”. Радше навіть – про фільм і фільми Муратової. (До речі, Кірі Муратовій 2002 року присуджено Державну премію України ім. Олександра Довженка).


Можливо, Кіра Муратова зняла фільм-примирення і фільм-повернення.

Умовно кажучи, звісно. Хоча й небезпредметно. Бо тому є очевидні ознаки...

Її “Чеховські мотиви” не тільки чеховські номінально – коли беруться фабульні чи сюжетні мотиви кількох літературних творів певного письменника й екранізуються на свій копил. Здається, Кірі Муратовій потрібні були не стільки “Татьяна Рєпіна” і “Трудні люди”, скільки Чехов – його світогляд як опертя для створення саме цього фільму і саме тепер.

Скільки б не ламалося критичних і суто емоційних списів навколо творчости Муратової загалом та її кожної наступної стрічки (а це означає, що ці фільми завше не просто чіпають за живе, а правдиво “дістають” глядача), очевидними є кілька речей. Муратова в українському кінематографі – єдиний виявлений (себто постійно, активно і спрагло діючий) режисер не тільки старшого покоління, а взагалі, – що він адекватний і мистецтву, і часові. Муратова має не просто свій художній почерк і стиль, вона випрацювала цілу свою поетику. І має кращих чи гірших послідовників, адептів та апологетів – в кінематографічній Одесі, в Україні, та поза нею. (В Росії ж останніх років взагалі розгорнулися “ідентифікаційно-приватизаційні скандали” навколо останніх картин Муратової. Значна частина російської професійної кінокритики (небезпідставно) вважає Муратову чи не єдиним пострадянським режисером, який вистояв у борні з мінливим часом і веде з ним рівноправний діалог. І вельми показово, що фільмованих винятково за український кошт “Другорядних людей” була активна спроба записати в російські фільми, посилаючись на певні “культурні ознаки”, зокрема й головно – мовні. Що зворушливо і водночас кумедно, а також нагадує сюжетику й поетику власне фільмів самої Муратової). Потім, слід визнати, що картини Муратової останнього часу – десь від “Зміни долі”, а може й раніше – це не просто фільми, що діагностують “астенічний суспільний синдром” у його триванні та ескалації. Вони самі – “астенічні”: за тією ж поетикою, що виростає і з сюжетики, і з типажів, і з характерів, і, зрештою, зі світоглядного режисерського послання. Просто кажучи, безпросвітність фільмів Муратової означеного періоду творчости безумовна. Так само, як і їхня межова мистецька правдивість і чесність.

Коли зауважити на “творчих періодах” Кіри Муратової, то, насправді, треба говорити не про два (як це робиться зазвичай), а, можливо, аж про чотири. Початковий: дві перші картини, створені разом з Олександром Муратовим, що їх можна характеризувати як класичні (себто традиційні) з огляду на драматургію, стилістику й (радянську) мистецьку дидактику. Другий: “Короткі зустрічі” й “Довгі проводи” позначені тотальною “дедраматизацією”, характерною для пошукового кіна 1960-х. Проміжний період: до “Зміни долі”, коли Муратова (драматично, аж з відмовою від власного імени в титрах одного з фільмів) передчуває-розробляє-випробовує нову свою етико-естетику кінопогляду на світ. Аґресивний період: очевидно – до “Чеховських мотивів”, коли режисер ні в чому ні своїм героям, ні глядачеві не лишає виходу в подальше життя, фактично, відмовляє в цьому житті. Хоча фінал “Другорядних людей”, коли майже від початку стрічки маніфестована смерть одного з героїв профанується його “медично-науковим воскресінням”, уже сигналізував про певну зміну “етичного вектора”. Можливий п’ятий Період-примирення: власне, він проглядається в “Чеховських мотивах”, коли, довівши драматургійну й естетичну напругу фільмового дійства, складеного з притаманних Аґресивному періоду інґредієнтів, Кіра Муратова двічі (середина стрічки –пісня як катарсис, фінал – родинне замирення) іде на примирення (не зі світом) із життям. У такому, загально кажучи, примиренні з людською природою (що очевидно не стає з плином історичних століть ні гіршою, ні кращою) – чеховські мотиви: і в російській літературі, і в світовій культурі, і в однойменному фільмі Кіри Муратової.

Разом із тим, у “Чеховських мотивах” можна простежити й очевидне (часом пряме, а часом полемічне) повернення режисера до етико-естетичних засад власної творчости початкових періодів. А може, й понад те – до “збирання” всієї своєї творчости. Останнє: це мотиви, герої й актори, що дехто (як Ніна Русланова), не з'являлися у фільмах Муратової від 1960-х. Перше – це вочевидь невипадкова мистецька примха чорно-білого зображення, а також непедальований, але недвозначний катарсис сюжетного фіналу (як у «Коротких зустрічах» і «Довгих проводах»).

Втім, чи помічений рух насправді такий – прокоментує сама Кіра Муратова. Наступними своїми фільмами.



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com