Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

31.01.2005 16:37

Налаштовуючись заново. Нова влада – нове кіно?

Сергій Тримбач, "Дзеркало тижня"

Досить апатична останніми роками кінематографічна спільнота схвильована: на чолі держави стала людина, котра любить і цінує кіно. Віктор Ющенко, ще коли був прем’єром, демонстрував свої симпатії, несподівано з’являючись то на прем’єрі українського фільму, то на кінофестивалі "Молодість"... Або ж вирішуючи питання рекордного для України обсягу фінансування картини Юрія Іллєнка "Молитва за гетьмана Мазепу". Уявити щось подібне з Леонідом Кучмою практично неможливо: за десять років правління він з’явився перед кінематографістами лише один раз – на святкуванні 100-ліття кіно. Пообіцяв велетенську суму на фінансування, яка згодом виявилася блефом. Та ще разок заїхав на кіностудію до довженківців і навіть подивився матеріал одного фільму. Його автор божився потім, що на власні очі бачив: гарант просльозився. Напевно, так схвилював його сам факт існування кіно в рідних палестинах.

Віктор Янукович теж не вселяв особливих надій. Щоправда, торік у вересні він відвідав батьківщину Олександра Довженка, місто Сосницю, у дні, коли відзначали ювілей великого режисера. Проте запам’ятався лише тим, що звернувся до зібрання зі словами "Шановні кінематографи!" Якщо вже гіпотетичному президентові незнайоме саме слово "кінематографісти" (слова "ну тіпа культура" ми від нього не почули теж), будь-яка розмова буде марною. І ось тепер усі ми в очікуванні змін...

А чи не пізно похопилися, запитаєте ви? Дехто вважає, що український кінематограф – і як мистецтво, і як промислова галузь – почив у бозі, і ніякі припарки йому не допоможуть. "Так нічого ж немає!" – здивовано вигукнула журналістка, кілька днів тому беручи у мене інтерв’ю. Ну, були колись Довженко з Параджановим, хтось там ще був, але ж тепер що?

Схоже, сам Леонід Данилович дуже здивувався б, дізнавшись, що кіно в Україні ще існує. Так багато зроблено для його зникнення: ще трохи, ще трішечки... Як, приміром, фінансували фільмовиробництво в Україні? 1996 року держбюджетом передбачалося три з половиною мільйони гривень – виділили 2,37 (або 67,8%). 98-го, в часи уряду голови Федерації футболу Валерія Пустовойтенка, планували майже п’ять мільйонів, а вийшло чомусь 1,36 (27,2%!). І правда, не футбол же, такий любимий масами і самим головковерхом! Пригадуєте, в ті часи, на хвилі успіхів київського "Динамо", виникла шалена ідея про футбол як носія національної ідеї? Шевченко проштовхує гол у ворожі ворота, і в стик одразу показують гаранта нашого всього. Ідея? Ще й яка! Щоправда, Андрюху потім продали до Італії, і з проштовхуванням ідей уже не складалося настільки променисто. Почали частенько програвати, в результаті футбол відповз на рівень виразника регіональної донецької ідеї, хоча й тут не склалося. Буває.

Йдемо далі. 2000-й рік: планували в бюджеті на кінематограф 16,5 мільйона – і практично все дали (95,5%). Хто був тоді керівником уряду? Ви вгадали – Віктор Ющенко. Ось звідки народна кінематографічна любов до його персони. На жаль, наступник, прем’єр Анатолій Кінах, виявився книголюбом, і тільки: його уряд у 2001-2002 роках облагодіяв кіно лише на 66,0 і 34,7% (ганьба!). І це при смішних запланованих цифрах. Нарешті, уряд Януковича 2003-го повторив подвиг Ющенка – 95,7%!, або ж 18 мільйонів гривень. Щоб потім, 2004-го, ганебно опустити планку до 59,7%. З 19,5 мільйона кінематограф одержав лише 11,6. І це при блискучих характеристиках наповнюваності бюджету й інших хвастощах.

Запитувати, куди ділися грошики, якось навіть ніяково – і так зрозуміло. Хитрість полягала в тому, що більшу частину бюджетної суми Мінкультури й кіностудії чомусь мали одержати в останні три місяці. А що в нас відбувалося в ті місяці? Так ото ж. Шукайте відповідь у "бігмордах" та інших матеріальних вираженнях любові держапарату до свого призначенця. Наприклад, рекламні ролики – не кіно, чи що? Це я так, до речі, – воно, може, в інші славні звершення обернулося. Все ж таки хотілося б у цій справі обіцяної прозорості: куди пішли наші кінематографічні грошики? Вірю, потратилися на хороше. Та все ж...

Як уже Янукович і новостворений борець за світле народне майбутнє Нестір Шуфрич ридали над зневаженими правами простих людей – серце розривалося. Тільки якось усе в них виходило в прив’язці до виборів – далі їхні сльози не текли. А ось те, приміром, що в результаті такої хитрої бюджетної політики працівники Національної кіностудії імені Олександра Довженка вже місяць сидять без зарплати (і її не обіцяють до кінця першого кварталу!), – тема для шуфричів геть нецікава. Як нецікава їм сама культура. І чи тільки цю держпрограму недофінансовано внаслідок тотального відпливу грошиків на те, щоб Януковича не можна було "вичавити" із влади?

Так, кінематограф – це не тільки цінна художня праця, а й промисловість. Зробити на верстаті, якому виповнилося півстоліття, щось сучасне тяжкувато. Якщо мати на увазі, звісно, технологічні параметри. Розмова про обновлення точиться не перший рік. Ось обновимо, і радикально, весь технічний базис кіностудії імені Довженка – й розпочнеться квітуче життя. Спочатку погрожували 2003-го. Але щось там, угорі, недогвинтилося. Нічого, є 2004-й: ось вам 16 мільйонів рідних гривень, і купуйте новітнє обладнання, обновляйтеся й штурмуйте "Оскари" та "Пальмові гілки". Проте знову потрапили в якусь фінансову пробку: фактично виділено 7,6 мільйона. Де решта? Це ви мене запитуєте?

Отже, у минулому сезоні на кіновиробництво витрачено 11,6 мільйона бюджетних гривень. Хочете знати, скільки в Росії? Тільки не здригайтеся: 62,1 мільйона доларів, що еквівалентно 335,3 мільйона гривень. А всього на кінематограф – 558,4 млн. (якщо у гривнях). На 2005 рік росіяни заклали в бюджет такі цифри: 391,0 млн. на кіновиробництво і 719,8 млн. (у переведенні на гривні) на весь кінематограф – тобто на технічне переоснащення кіностудій і кінотеатрів та інші потреби (зокрема й на розвиток архівно-музейної справи). Порівнювати з обсягами фінансування кіно у США (хай і не державного) ми не будемо: у нас же своя гордість.

Так, звісно, і держбюджети в наших країн різні. Але ж не настільки! Втім, я зовсім не агітую за держбюджетне фінансування фільмовиробництва, за те, щоб держава тримала нас "на голці". Я просто констатую: останніх десять років українські високопосадовці плювати хотіли на вітчизняний кінематограф. Хотіли і плювали! Хоча ми, кінематографісти, дедалі рідше просили грошей. Ішлося, як правило, про інше: наведіть порядок, установіть правила гри, які дозволили б розвинутися продюсерській системі й не залежати від бюджетного фінансування.

Кілька років тому здавалося: справа рушила. Верховна Рада після тривалих зволікань прийняла Закон "Про загальнодержавну програму розвитку національної кіноіндустрії на 2003-2007 роки". У ньому передбачено поетапне реформування матеріально-технічної бази кіностудій і перехід на сучасні технології виробництва та показу фільмів. Як виконується закон у цьому пункті, я вже показав вище: з великим скрипом. Кіностудія імені Довженка впродовж останнього року почала потроху змінюватися, проте нині практично повна зупинка. До того ж багато кінематографістів вимагають відставки генерального директора студії Віктора Приходька – реформи болісно вдарили по багатьох, до того ж не завжди враховувався людський чинник. Люди мистецтва, як і годиться, мають підвищену, загострену чутливість. А ще багатьох терзає неясна підозра, що довженківську студію, попри її національний статус, хочуть захопити люди, моральний кодекс яких уміщається на банкнотах зеленуватого відтінку. Мушу попередити: коли щось подібне станеться – завирує кінематографічний майдан. Цинічний розрахунок, брудне торгашество, глумливе ставлення до культурних святинь більше не пройдуть. Хочеться сподіватися, що нова влада буде на нашому боці.

У кожному разі, матеріально-технічний базис потрібно змінювати: без цього кіностудії приречені. У вищезгаданому законі про розвиток кіноіндустрії передбачалося і поетапне збільшення обсягів фінансування кіновиробництва. Відповідно до узаконеної схеми, департамент кінематографії подав урядові свої пропозиції про внесення в держбюджет на 2005 рік суми в 54 мільйони гривень (себто 10 млн. доларів). Її скостили до все тієї ж цифри 20 мільйонів. Воно зрозуміло – закон як дишло. Тим більше коли йдеться про якесь кіно. Але для чого в такому разі ухвалюються закони в нашій країні?

Нині ініційовано парламентські слухання, присвячені кінематографу. Вони мають відбутися 23 лютого. Зокрема буде розглянуто і питання про можливе вичленування галузі з системи Мінкультури. Звісно, не в тому вигляді, в якому існувало Держкіно УРСР. Потрібні нові, сучасні підходи, які б розкували кінематограф, звільнили його від "бюджетної голки". Однак про це – у наступній статті...

"Дзеркало тижня", № 3 (531), 29 січня – 4 лютого 2005 року



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com