Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

16.02.2005 17:39

Побажайте нас, аби ми захотіли вас!Чого від нас хоче Захід?

Сергій Тримбач, "Україна молода"

Сучасний великий кінофестиваль – це й великі витрати. Декому видається, що фінансується такий собі пустопорожній карнавал для заможних людей. А бідним тільки й лишається, що облизуватися. Принаймні, такою є точка зору деяких німецьких громадян. Вони вирішили не тримати її при собі і вийшли на вулиці з гучним барабанним боєм і гаслами, які кликали віддати фестивальні гроші бідним дітям. Доволі живописне видовище, скажу я вам. Ліві ідеї продовжують жити і подекуди перемагати. Такий собі протестний майдан...

До речі, деякі німецькі інтелектуали в приватних розмовах про українську помаранчеву революцію акцентують на небезпеці американського впливу. Заокеанських янкі не люблять, їх глобальний тиск на світову цивілізацію поціновується однозначно неґативно. «Боюся, що й ви піддалися, – сказав мені один. – І тоді не стане України як такої, вона втратить свою ідентичність. Буде жаль...»

Про ідентичність і загрозу їй не тільки говорять, тут діють. Всесвітня фільмова фундація (World Cinema Fund) у кооперації з Німецьким федеральним культурним фондом вкладає гроші у те, аби країни так званого третього світу продукували фільми (ігрові та документальні), скеровані саме на закріплення культурної самобутності. У фокусі упродовж наступних трьох років – кінематографії Латинської Америки, Африки, Близького Сходу та Центральної Азії. Хочеться, аби там було не просто кіно, а фільми, що несуть унікальну культурну інформацію. Хоча тут є й питання. Коли переносити розмову на наш рідний ґрунт, то, виходить, Захід заохочує такі собі «шаровари». А ми хочемо в Європу, а нам хочеться робити щось таке, що кидає виклик світовому кінематографу... То й кидайте. Однак чужому научайтеся і свого не цурайтеся. От на цьогорічному Берлінале африканське кіно вже сміливіше представлено, воно починає виходити з провінційної тіні.

У рамках так званої програми Workshop відбулася дискусія We want you to want us (тобто, дещо огрублюючи: «Ми хочемо вас, аби ви захотіли нас»), учасники якої прагнули дати відповідь на питання про те, як африканські кінематографісти прагнуть облаштовувати, структурувати місцеві кіноринки, які стратегії просування кінокультури у завтрашній день, за що саме охочіше платять африканські глядачі, йдучи до кінотеатрів... У ролі експертів були саме фахівці з Африки. А справді, такий континент, така цікава й різноманітна культура – колосальні поклади кінематографічної руди, вистачить надовго. До речі, для чималої кількості європейців ми мало чим відрізняємось від Африки – щось таке первісне, а коли ні, коли схоже на них, то це видається підробкою «під Захід».

Нині багато дискусій про те, що і як міняють сучасні технології у кінокультурі. Спрощується сама робота над фільмом, над ним можна працювати у заледве не хатніх умовах. На комп'ютері пристойної конфігурації ви можете, скажімо, зробити мальований мультфільм. Це нагадує прорив ХІХ століття до масової грамотності – саме тоді чимало людей заходилися мережити вірші без усіляких комплексів. У підсумку це призвело до революції у літературній техніці, а в цілому – до появи великої літератури. Аби уявити, що і як саме змінилося, досить порівняти літератури ХVІІІ і ХІХ століть. Кінематограф входить у своє «дев'ятнадцяте» – і що то буде? Йдеться не тільки про продукування, а й про сприйняття. На дискусії, що відбулася в рамках Берлінале, спробували розглянути нові форми презентації знаменитих фільмів «Броненосець «Потьомкін» Сергія Ейзенштейна (його відреставрований варіант мав тут великий успіх: зокрема, овація публіки не вщухала упродовж кількох хвилин) та «Метрополіс» Фріца Ланґа. Сфокусувалися на поширеному нині форматі DVD... Ну справді, це ж зовсім інша річ – тут тобі й можливості перекладу з однієї мови на іншу, й коментаторські тексти, і, нарешті, можливість представити різні версії картини (про це мені недавно докладно розповідав московський кінознавець Микола Ізволов). Себто ви можете подивитися відреставровану копію, а затим ознайомитися з тим, що є ориґіналом. Можливості кіноосвіти відкриваються захмарні – от тільки чи захоче скористатися ними глядач?

Та повернуся до того, що Захід хоче від нас збереження свого обличчя. Під час презентації чергового Вісбаденського фестивалю фільмів Центральної та Східної Європи Go East (тобто «Йдучи на Схід») його арт-директор Світлана Сікора попросила мене подумати про ретроспективу українського кіно. «Поки є інтерес до України, – сказала вона, – давай спробуємо». Вісбаден, до речі, на своїх початках (років зо п'ять тому) виявляв значний інтерес до нашого кіно. Ну, а потім він кудись подівся. Варто, варто просуватися на фестивалі. От тільки з чим, коли бюджетне фінансування кіновиробництва зупинилося ще у жовтні й ніяк не поновиться. Утім перед самим від'їздом до Берліна я був присутнім на перегляді фільму Сергія Дудки про голодомор 33-го і чув виступ Президента Віктора Ющенка, котрий дещо несподівано з'явився у Будинку кіно. Він говорив про важливість екранного образу України, про те, що слід робити фільми, які дарують світові образ України з усією її трагічною та веселою історією, про збереження і поширення кіноспадщини. Розорений, поганьблений кінематограф належить підняти – і без зусиль держави цього не зробить ніхто.

Такі різні люди населяють земну кулю... У фільмі «Квитки/Tickets» одразу три визначні режисери сучасності – іранець Аббас Кіорастамі, британець Кен Лоуч та італієць Ерманно Олмі буквально з нічого витворили картину сьогоднішнього життя-буття. Я згадав навіть Антона Чехова і його вислів: «Бачите чорнильницю? Хочете, завтра буде оповідання «Чорнильниця»?». Так і тут: домашнє завдання – написати твір на тему квитків – режисери виконали на «відмінно». Плутанина дорожня, залізнична метушня й непорозуміння – усе тут є. А головне – є співчуття до людської біди. Навіть молоді шотландські фанати, що добираються до Рима на матч улюбленої команди, попри первісне й галасливе обурення албанським підлітком, котрий примудрився «сперти» у них квитка, все ж зглянулися над сім'єю нещасних албанців і віддали квитка. Ризикуючи при цьому, що один із них загримить до поліції...

Справді смішно, зворушливо, дуже точно за малюнком ролей, за відтворюваною атмосферою. От вам: недорогий проект і начебто проста собі історія, а я отримав чимало задоволення. Усе ж найдорожчими і найтехнологічнішими є людські мізки і людська фантазія, котра на рівному місці здатна вибудувати диво. Є у фільмі й атмосфера страху, породжена загрозами тероризму. Йдучи учора на вранішній перегляд, журналісти зіткнулися з чимось подібним – нас доволі ретельно перевіряли. Боже правий, невже і кінофестиваль може стати об'єктом шантажу? Хочеться вірити, що нічого прикрого не станеться і ми всі благополучно добіжимо фіналу...

"Україна молода", № 29 – 16 Лютого 2005 року



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com