Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

11.03.2005 15:35

Ще один політ("Ніч світла" Романа Балаяна)

Андрій Плахов

НІЧ СВІТЛА/НОЧЬ СВЕТЛА (2004, Україна – Росія, 87’); сценаристи: Рустам Ібраґімбеков, Роман Балаян за мотивами повісти Олександра Жовни "Експеримент"; режисер: Роман Балаян; оператор: Богдан Вержбицький; художник: Сергій Хотимський; композитор: Вадим Храпачов; художник із костюмів: Людмила Сердінова; звукооператор: Наталя Домбругова; актори: Андрєй Кузічев, Алєксєй Панін, Ольґа Сутулова, Іріна Купченко, Владімір Ґостюхін, Ольга Голиця, Богдан Хижняк, Вадим Вовчук, Наталя Зеленська, Владислав Рогоч, Вячеслав Рогоч, Ольга Когут; продюсер: Владімір Досталь. Виробництво: Компанія МакДос (Росія), ТК РК "Ілюзіон-films" (Україна) за підтримки Служби кінематографії Міністерства культури Російської Федерації.




Український дистриб’ютор фільму: "ІнтВестДистрибушн".

Це не рецензія і в жодному разі не розгляд фільму «Ніч світла», його переваг і недоліків. Мені просто хочеться поділитися радістю від того, що я впізнав того Романа Балаяна, якого любив двадцять.., ну так, навіть понад двадцять років тому. Тоді, після кількох витончених екранізацій класики, цей режисер із вірменською кров'ю і київською пропискою довів до снайперської точности свою метафоричну кіномову. "Польоти уві сні та наяву" стали маніфестом внутрішньої еміґрації і тихого дисидентства, за що вітчизняна інтеліґенція, не лише російська, вважає себе Балаяну навіки зобов'язаною.

Не один став витік відтоді, з'явилися інші снайпери, інші кумири. Останнє, чим нагадав про себе Роман Балаян, – фільм із поетичною назвою "Два місяці, три сонця" з цілком публіцистичною темою, несподіваною для цього надзвичайно вишуканого автора. Співець застійних драм інтеліґенції, її солодких наркотичних польотів уві сні та наяву, він знову звертається до проблеми рефлексії. Але цього разу не порожнеча існування (соціальна чи екзистенційна) ранить героя, а роздвоєння свідомости полукровки, чий зведений брат-чеченець гине на кавказькій війні від російської кулі.

Балаян, хоч родом із Карабаху, вихований під егідою української живописної школи та її лідера, ще одного "вірменського українця" – Сергія Параджанова. Отож проблема "голосів крови" й культурної подвійности знайома йому не з чуток. Тим дивнішим було, що "Два місяці, три сонця" абсолютно не справляли враження авторського й особистісного фільму. Вони швидше нагадували те замовне кіно, яке відродилося в постперебудовчій Росії, де замовниками були вже не партія і держава, а продюсери та приватні кінокомпанії. У запропонованій ними саме перед дефолтом 1998 року концепції кінематографа цінувалися професіональні фігури, політична коректність і вірність жанрові (у цьому випадку – мелодрамі). Авторський голос, індивідуальна інтонація виявлялися в цій ситуації зайвими, і делікатний Балаян їх помітно приглушив.

На цьому тлі «Ніч світла» бачиться майже ностальгійним поверненням до минулого. Картину можна розглядати як свого роду римейк, чи, вживаючи модне слово, пастиш, який поєднує чи не всі популярні мотиви авторського кіна 1960-х – 1970-х років. Починаючи з улюбленого для такого кінематографа місця дії. Це могло бути дворянське гніздо, чеховська садиба, сталінська дача, піонертабір, дім відпочинку, будинок для людей похилого віку (багато їх також містилося в старих покинутих маєтках, в оточенні зворушливої природи). Такі фільми, з очевидним чи неочевидним присмаком «ретра», знімали Міхалков, Кончаловський, Соловйов, Губенко й сам Балаян. «Ніч світла» (парафраза до ще одного ретро-фільму «Ніч коротка» Михайла Бєлікова) – картина, зобов'язана своєю появою такій традиції.

Цього разу – розташований у лісопарку, на березі чудового озера інтернат для сліпих, глухих, тих, що недочувають, і німих дітей. Владна директриса, «синя панчоха», здатна часом перетворюватися на вразливу, сексуальну і, як з'ясовується, ще не стару жінку. На практику до інтернату приїздить амбітна аспірантка вільних поглядів, вона готує дисертацію про проблеми спілкування підлітків із фізичними вадами. Хоче звести сліпоглухоніму дівчину з незрячим хлопцем. В аспірантку закохується найобдарованіший педагог інтернату – він один уміє налаштовуватися на внутрішній світ своїх підопічних, чути музику в їхніх душах. Інший учитель без взаємности й комічно закоханий у директрису. Двоє молодих чоловіків проводять вечори в компанії пияка-завгоспа. Мати у відчаї привозить до інтернату свого сина, котрий не розуміє, що він не птах, і хоче літати. Вчитель стає для учня вікном у світ...

Немає сенсу докладніше розповідати про сюжет, тим паче, що річ абсолютно не в ньому. Драматургія, вибудувана Балаяном при допомозі Рустама Ібраґімбекова й небезпечним чином пов'язана з фобіями хворих людей, із майже неминучим у таких випадках моралізаторством, весь час балансує на межі фолу. Іноді й зриваючись – як у сцені самогубства однієї з інтернатських дівчаток, і ще подекуди.

Проте фільм утримується на плаву. І зовсім не завдяки «професіональним фігурам», що їх у всій красі, а часом і надміру демонструють Іріна Купченко в ролі директриси і Владімір Ґостюхін, що грає завгоспа (їх вдало врівноважують свіжістю своїх облич і манер молоді актори). І оператор Вержбицький уміло йде генеральною лінією, окресленою його попередниками. Не кажучи про композитора Вадима Храпачова – справжнього співавтора багатьох фільмів Балаяна.

І все-таки річ передусім у самому режисері. Вийшов не маніфест, не гучне авторське висловлювання – вийшов ніжний і особистісний фільм-спогад. Гойдалки розхитуються, як у «Польотах уві сні і наяву». «Белеет парус одинокий», – щемко звучить мелодія, котрою Кіра Муратова завершила «Довгі проводи». Творець фільму не соромиться ні сантиментальности, ні сліз, ні педалювання, ні повторів. Це майже дайджест того кіна, яке залишилося в минулому столітті, стало історією, класикою, померлим мамонтом. Роману Балаяну вдалося на коротку мить оживити його.

Москва



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com