Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

28.03.2005 18:27

"Театр" ("Бути Джулією") Іштвана Сабо

Ганна Пащенко

"Театр"("Бути Джулією")/Being Julia (2004, США – Канада – Угорщина – Велика Британія, 105’); сценарист: Роналд Гарвуд за романом Сомерсета Моема; режисер: Іштван Сабо, оператор: Лайош Колтаї; актори: Аннет Беннінґ, Морі Чайкін, Шоун Еванс, Майкл Ґембон, Брюс Ґрінвуд, Джеремі Айронс, Міріам Марґуліс, Люсі Пунш. Український дистриб’ютор фільму: МКФ "Молодість".

У вітчизняному кіноконтексті від назви "Театр" віє прохолодним бризом радянської Прибалтики, пригадуються Вія Артмане, Івар Калніньш та в'язка добротність повільних стрічок "за класикою". Іштван Сабо сам є класиком, тож екранізуючи роман Сомерсета Моема, він вочевидь мало хвилювався за втрату смислових обертонів заяложеної шекспірівської максими й назвав фільм на честь головної героїні – "Бути Джулією"/(Being Julia). Чергову у фільмографії угорського метра "історію митця" – лондонської театральної прими Джулії Ламберт – подано під легеньким соусом ґраціозно салонної комедії характерів та ситуацій.

Сюжет – справді така собі акторська байка, пікантний анекдотик із-за лаштунків: підстаркувата зірка сцени закохується в удвічі молодшого хлопця, а той після кількох місяців матеріально вигідного для себе роману цілком передбачувано віддає перевагу юній старлетці, котра претендує на помітніше місце у сяйві софітів. Однак молоді фатально недооцінили, якою витончено вбивчою може бути помста розумної і талановитої жінки, особливо якщо вона є актрисою. Ба навіть Актрисою. Ні-ні, жодного патосу: свою фірмову виваженість Сабо помножує на традиційну британську іронію, елеґантну й хіба що трішки (достойно традиції) старомодну.

І жодного елегійно-ностальгійного присмаку, що його повчально лишала стара стрічка Яніса Стрейча: мовляв, усюди – гра та брехня, бо ж весь світ – театр тощо. Услід за Моемом Іштван Сабо не випадково вкладає цю антитеатральну філіппіку до вуст підлітка-максималіста, сина Джулії. Незабутній сміх Аннетт Бенінґ – сміх Джулії – сміх небожителів Ґессе – розвіює всю ту резонерську маячню на корені. Бо так сміються ті, хто знає ціну "реальности" – творці символів, деміурги, священні чудовиська. Джіммі Ленґтон, покійний учитель та імпресаріо Джулії, виведений Сабо як даймоніон (Майкл Ґембон), – нагадує, що тільки театр (читай – творчість) є реальним у цьому найкращому зі світів. Не по-новому, зате класично.

Актриса, яка грає актрису, яка грає на сцені та в житті, – себто Аннетт Бенінґ, пройшовши цим дзеркальним коридором, недарма отримала "Золотий глобус". Тим більше, що втілити старіння (ще й не вельми достойне старіння – скажемо прямо: клімактеричні жіночі метання) для голлівудської диви – справа, що таки компрометує. Джеремі Айронз у ролі чоловіка Джулії Майкла Ґосселіна, майже сатиричній, теж іронічно зосереджений на тому, щоб зіграти колишню – доволі безпорадну – принадність. Утім, тут він (як і решта акторського складу, щоправда, підібраного філіґранно – аж до крихітного камео Ріти Ташінґем) – на другому плані: "Бути Джулією" – бенефіс Бенінґ. Кульмінаційний епізод – Джулія на прем'єрі блискучим поєднанням техніки, імпровізації та ураженого жіночого самолюбства перетворює п'єсу на знаряддя своєї вендети – апологію homo ludens – постмодерної істоти, людини, що грає.

Як для стрічки про зраду, старіння та нереальність реального світу, "Театр" Іштвана Сабо – на диво життєствердний фільм.



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com