Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

11.12.2002 16:08

Що таке «Золота малина» і з чим їдять її сьогодні

Світлана Цибаньова, KINO-KOЛО #14

Пишна розкіш перестає бути приводом для замилування.

Голлівуд проіснував близько 70 років, Американська Академія кінематографічних мистецтв і наук – 54 роки, а її церемонія у формі окремого шоу-торжества – 37, перше ніж випускник кінофакультету Каліфорнійського університету Джон Вілсон вирішив, що кінематограф уже вийшов з дитячого віку і його райдужним проявам не перешкодить ложка критичного дьогтю реальности.

Останнього часу кінематографісти вже не раз відзначали, що в стінах Академії зростає тенденція присудження “Оскара” за кращий фільм далеко не найкращій картині. І тоді стає цілком зрозумілим, що рішення академіків про ліквідацію такої категорії, як “Художній рівень твору”, у перші ж роки існування організації, – було дуже своєчасним. Знищити, аби не провокувати двозначних ситуацій. Інакше – як пояснити, чому кращий фільм року не відзначається високим художнім рівнем? Бо навряд чи в членів Академії здійнялася б рука поставити, наприклад, “Ґладіатора” урівні зі світовими кіношедеврами та єдиним володарем ліквідованої номінації, картиною Фрідріха Мурнау “Схід сонця”. “Головна нагорода кіносвіту” частіше стає ознакою поганого тону та несмаку – про що вже мовилося достатньо й неодноразово, – ніж визнанням неабияких виняткових чеснот твору. З кожним роком таких збігів стає дедалі більше, а оскільки “Оскар” – квінтесенція Голлівуду, то закономірно сказати, що “Ніч “Оскарів” відбиває становище творчого здоров’я американської кіноіндустрії вцілому.

Це не сенсація наших днів – це будні кінематографа. Поганих фільмів багато. Не просто набагато більше, ніж гарних, а набагато більше, ніж кількість тих картин, що їх цікаво дивитися. Джон Вілсон не здійснив нічого видатного або геніального – він просто вчинив, як уважливий шанувальник кіна, котрому набридло, що його постійно обдурюють. Обдурюють, ошукують і вважають за учасника експериментів Павлова, приваблюючи до кінотеатрів яскравими прізвищами знаменитостей на не менш строкатих афішах. Настирливий кіноманіяк Джон Вілсон викликає до себе повагу тільки тим фактом, що, дивлячись на третьосортні фільми Голлівуду 1980-х, він зважився на випад “навсупір” усіма шанованій Кіноакадемії. І знову – в самій ідеї Вілсона не було нічого надприродного: так само кожний із нас каже собі – цей фільм поганий, він – жахливий, неможливий, і навіть участь у ньому того чи того “зіркового” перосонажа не тільки не рятує ситуації, а навпаки, ще й погіршує її. Так само кожний із нас міг би склеїти з паперу приз, написати на ньому “Диплом за найогидніші враження від перегляду”, зібрати своїх знайомих, оголосити список переможців за критерієм “гірших” – посміятися та розбігтися. Джон Вілсон зробив те саме, але продовжував наполегливо повторювати цей ритуал поціновування гіршої кінопродукції з року в рік.

За свідченням сатиричної книжки Вілсона “Усе, що я знаю, я назбирав із кіна”, виникненню ідеї заснування “Раззі” (простонародне, від Golden Raspberry – Razzie), американський континент завдячує мюзиклам 1980-го року “Не можу зупинити музику” Ненсі Вокера і “Ксанду” Роберта Ґрінволда. “Я заплатив за сеанс усього 99 центів, але навіть їх мені все одно було болісно шкода”, – написав автор. Розчарування було настільки великим, що 31 березня 1981 року він зібрав у себе в вітальні друзів і оголосив вісьмох лавреатів премії за найпотворніші досягнення в кінематографії. (Наступних років кількість номінацій “Раззі” варіювалася від 9 до 16. Деякі особливо брутальні, на думку батька-фундатора, речі удостоювалися спеціально вигаданих категорій – наприклад, “найгірший фільм десятиріччя”, “найгірший актор/акторка сторіччя”).

Природно, що головним претендентом на основну премію – “Найгірший фільм” – виявився той самий мюзикл, що певним чином вдихнув життя в “Малину” – “Не можу зупинити музику”. Саме він і став першим історичним лауреатом Golden Raspberry, а його конкурент у сфері незабутніх вражень режисер “Ксанду” Роберт Ґрінволд – володарем першої “Малини” за режисуру. Варто згадати й інших кандидатів на звання перших “гірших”. Детективний трилер Вільяма Фрідкіна, що в ньому головну роль зіграв Аль Пачино, “Той, що розшукує”. Саме тоді Фрідкін уже мав у своїй “преміальній скрині” “Оскар” і “Золотий глобус” за “Французького зв’язкового”, а також нагороди за “Екзорсиста”: тобто – був особою помітною. Наступний претендент – гостросюжетна “Формула”, що створювалася не менш відомими кіноавторитетами: режисером Джоном Дж. Евілдсеном, котрий за чотири роки до того зняв сенсаційний бойовик Сільвестра Сталлоне “Роккі” (найкращий фільм 1977-го року, за визначенням офіційної Кіноакадемії). Неабияке значення мав і той факт, що головну роль у “Формулі” зіграв голлівудский ідол Марлон Брандо, його ім’я автоматично забезпечувало підвищений рівень глядацької уваги та касові збори. Містична стрічка Шона С. Каннінґема “П’ятниця, 13”, яка сьогодні внесена до всіх підручників з історії фільмів жахів, також опинилася серед претендентів на премію Вілсона. Попри те, що вона користувалася величезним успіхом у публіки – чи й саме через це – “П’ятниця, 13” однією з перших потрапила під “нищівний мікроскоп” Вілсона. Серед “гірших” – комедія призера Берлінського фестивалю Клайва Доннера “Бомба, що роздягає”, пригодницький бойовик Джеррі Джеймсона “Підняти Титанік”, фантастична стрічка майстра класичного мюзиклу і романтичного фільму Стенлі Донена “Сатурн 3” з Кірком Дуґласом та Гарві Кейтелем у головних ролях.

Вже з перших кроків “Золотої малини” стало очевидно, що своєю антипремією Джон Вілсон відзначає здебільшого картини, створені кінематографістами, що посіли якісь м’якенькі місця на сходинках кіноієрархії. Та щоб вибирати найгірші картини з другорядних, третьосортних тощо, треба все життя покласти на безрозмірний вівтар цієї наднеприємної справи й дивитися тільки погані стрічки. Втім, Вілсон зовсім не кіноаскет і не чернець від кіна, що має намір добровільно зректися спокус та кінонасолод гарних фільмів. Він не вибирає гірших з найгірших. Він – на свій копил – виділяє гірші з тих фільмів, які створені тими, так і для того, аби бути кращими. Тому в його номінаціях так багато знаменитостей, що претендують бути фігурами знаковими: Брайян де Пальма, Пауль Верговен, Лоуренс Олів’є, Джордж Лукас, Бо Дерек, Берт Рейнольдс, Білл Кросбі, Кевін Костнер, Джон Траволта, Брюс Вілліс, Сільвестр Сталлоне, Мадонна, Леонардо ді Капріо, Арнольд Шварценеґґер, Мелані Ґріффіт, Демі Мур, Кім Бейсінґер...

Заснування нагороди для найсумнівніших досягнень у сфері кінематографії спершу було виключно особистою справою Джона Вілсона. Вона не викликала особливого завзяття навіть у його близьких. Це було лише максималістичне виявлення-вираження думки багатьох шанувальників кіна, яким доводилося дивитися фільми класу С, D, E, F.., а на початку року – отримувати піднесену оду американському кінематографу з тріумфальною “оскарівською” коронацією. До того ж ситуація, що в ній є тільки “кращі”, дещо ненормальна для світу, який живе за законами діалектики. Звісно ж, прокатні катастрофи та кінематографічні фіаско завжди мали місце, але були виражені або в цифровому вигляді – рейтинґах, що надаються фахівцям фахівцями, або в нагінках “жовтої” преси. Все це мало досить розмиті форми, тоді як голлівудські мажорні настрої, певне, вже довели людей, подібних Вілсону, до революційної ситуації: верхи – не можуть, низи – не хочуть. Як у кіні існує позитивний і неґативний герої, так і тут склався закономірний драматичний розподіл: проти “Оскара” мала постати “Малина”!

Ідея пародійної альтернативи ніколи, мабуть, не набула б такого розмаху, якби головним об’єктом своєї іронії засновник не обрав “найавторитетнішу нагороду кіносвіту” – “Оскар”. І те, що “Малина” вкидає ґедзика саме в бік Кіноакадемії, і є протиотрутою, точніше, витверезувачем від “Оскару”, заявлено цілком конкретно. Щорічна церемонія нагородження альтернативною кінонагородою проходить за добу чи дві до оскарівської. Правила проведення відбіркового туру для претендентів і визначення переможців у номінаціях також майже цілком скопійовані з правил Кіноакадемії і є результатами опитувань за подібними спеціальними бюлетенями. Як і на “Оскарі”, під час проведення “малинової” церемонії демонструються кліпи номінантів, а потім розкриваються конверти з іменами переможців. Врешті, саме оскарівські номінанти та лавреати частіше за все потрапляють до “малинових” списків. Треба наголосити, що так само, як “Оскар” не є ідеальним мірилом якости та “кращости” стрічок, так і “Малина” – не істина в останній інстанції. Багато хто з глядачів не погодився б із висновками “малинових” академіків і чимала кількість номінантів “Раззі” ставали лідерами кінопрокату: “Зоряні війни. Епізод І – Прихована загроза”, “Спеціаліст”, “Рембо 2”, “Непристойна пропозиція”, “Ґудзонський яструб”, “Дикий, дикий Вест”, “Планета мавп”, “Перл Гарбор”, “Американська краса”, “Матриця”, “Шосте чуття” та “Місія неможлива 2”...

Поступово ідея Вілсона набувала дедалі більшої популярности, кількість членів академії “Золота малина” збільшувалася, і 1990-х Golden Raspberry вже набула солідного розмаху. До Вілсона приєдналися члени Товариства поганого кіна – приблизно 500 чоловік. Сьогодні до складу асоціації “Золота малина” входять діячі кіноіндустрії, шоу-бізнесу, критики з дев’яти країн світу, журналісти та кіноглядачі. Стати членом товариства може кожен, хто бажає втерти носа зарозумілим кіномистцям і хто має за душею трохи долярів. Ціновий ценз вступного внеску не дуже високий і за $ 500 охочі можуть стати довічними членами асоціації. Звичайно, фіксувати чорним по білому свої особисті антипереваги – заняття не безкоштовне, але для особливо завзятих “інквізиторів” Вілсон при вступі до асоціації навіть робить знижки.

Якщо наприкінці ХХ ст. Антиакадемія вже досить міцно стала на ноги, то початок ХХІ ст. надав їй цілковито нових можливостей. Настав час “Золотої малини” та всіх інших “малин”, що їх можна використовувати для PR. Чи то війна компроматів сягнула апогею досконалости й неґативна інформація, яка викидається суперниками, має настільки інтриґуючі форми, що перестає сприйматися як текст реальности. Чи то межа поміж “поганим” та “гарним” стала настільки розпливчастою і невиразною, що зміст цих категорій втрачає своє полярне наповнення як таке. Неґативна інформація стала не менш ефективною для цілей PR-акцій, ніж позитивна. Вона починає працювати і справляти враження на авдиторію настільки ж результативно, як і всі інші звичайні та перевірені засоби реклами. Якщо, на думку естетів, кожна ідеальна жінка повинна мати якийсь дефект, аби досягти досконалости, то в сучасному світі замилування такими дефектами досягло своєї кульмінації. Вже навіть політики починають користуватися не тільки позитивною рекламою своєї персони, але і відносно “чорним” PR (без вдавання до крайнощів). Суспільні діячі для підвищення рівня своєї популярности готові сплачувати величезні гроші, щоб з’явитися, скажімо, у вигляді мультиплікаційного персонажу – нехай навіть у сатиричній або комедійній якості. Сучасні PR-технології свідчать про те, що неґативна інформація впливає на популярність людини майже такою самою мірою, як і позитивна. На цій феєричній хвилі “Золота малина” випливає у води нового бізнес-статусу, а її діяльність починає привертати пильну увагу з боку діячів шоу-бізнесу. Бо, як відомо, кінематограф і гроші – поняття нероздільні. Майже.

Виходячи з цього, цілком мав рацію продюсер одного з фаворитів “Малини”, фільму “Поле битви – Земля”, Елі Самаха, коли заявив, що його не тільки не хвилює визнання сумнівних досягнень стрічки, але він, навпаки, навіть задоволений здійнятим галасом. “Чим більше критики луплять “Поле битви – Земля”, тим більше продається DVD-дисків”, – підсумував продюсер. Це при тому, що 93% голосів “малинових” бюлетенів були віддані цьому саєнтологійному бойовику як найгіршому фільмові й він став одним з рекордсменів “Раззі” (сім премій). Як також і Джон Траволта отримав “Малину” за гіршу екранну пару з формулюванням: “І кожному, хто з’являється на екрані разом із ним”.

Такою реплікою і внеском на користь чорного PR для “Золотої малини” почався 2001 рік і заразом XXІ століття. 2002-й продемонстрував дедалі тріумфальніший поступ у використанні антиреклами. Цього разу лідером 22-ї церемонії стала картина американського коміка Тома Ґріна, що виступив у ролі режисера та головного актора, “Пішов ти, Фредді!”. Схарактеризована каналом CNN, як “найгірша кінострічка за всю історію Голлівуду”, а газетою Washington Post – як посібник для спеціального психіатрійного дослідження, “комедія шоку” Ґріна отримала п’ять “малин”. Коментар до однієї з чотирьох особисто Тому Ґрінові (“За гірший екранний дует”) – був подібний до траволтівської нагороди: Ґрінові в парі “з будь-якою твариною, яку він мучить”.

Можна сказати, що Ґрін із самого початку розраховував на те, що його фільм мусить мати успіх “від зворотного”. На обкладинці касети стоїть слоґан: “Зміст може зіпсувати вам апетит”. І герой стрічки ледар Ґорд Броді протягом усього фільму намагається зробити якнайбільше епатажних витівок, щоб виправдати цей девіз. Ґрін і не збирався робити “стандартний” фільм, бо з посередньою продукцією уваги до себе не привернеш: виділитися з теперішнього різножанрового кінопотоку дуже непросто. Але – не неможливо. Дивно, що “малинові” академіки отак дружно напустилися на Ґріна та його фільм, не відчувши в ньому нічого близького та спорідненного: у стрічці можна відшукати ті самі пародійні підтексти стосовно голлівудської продукції та способу її подачі, як і в самій ідеї Джона Вілсона 1981 року. Тільки сьогодні неґатив “шоку” втрачає свій “мінусовий” заряд і змінює знак якщо не на протилежний, то принаймні на нейтральний.

Автор “Пішов ти, Фреді!” прилюдно заявив, що має намір бути присутнім на церемонії нагородження “Золотої малини” особисто, і в такий спосіб став першим актором за всю 22-річну історію “Раззі”, що вийшов на сцену за пластмасовою “Малиною”. По правді кажучи, подібний подвиг свого часу здійснив режисер Пауль Верговен – рекордсмен щодо збору “малин” завдяки картині “Шоу-ґьорлз” (“найгірша стрічка десятиліття” і 9 “Раззі”). Таким робом, після прокату картини в Америці (що він, до речі, майже цілком повернув витрачені на “Фредді” гроші) Том Ґрін знову змусив пресу, критиків та публіку обговорювати свій сумнівний витвір. Нехай з неґативним відтінком – але ж почали згадувати! Він використав “Малину”, як додаткову рекламу для себе й свого фільму на всі сто. Навіть більше, подібна нагорода цілком природно вписується до загального контексту самої стрічки.

Та й академіки Golden Raspberry також відчули, що відбувається щось дуже для них сприятливе, і їхня асоціація цілком може стати значнішим інститутом (і навіть прибутковішим), аніж щорічне заочне оголошення в пресі. За прикладом Академії Кіномистецтв, академія “Золота малина” наступного року має намір з’явитися в телевізійному ефірі. Про цей гігантський, з точки зору промоції, крок асоціації вже йдуть перемовини з компанією Nash Entertainment. Це доводить, що сучасні PR-технологи аж ніяк не схибили у своїх припущеннях. Цілком можливо, що тепер багато хто з маловідомих “зірочок” захочуть, подібно Ґрінові, бути присутніми на церемоніях “Раззі” і в такий спосіб привернути до себе увагу публіки. Дуже сумнівно, що Сталлоне – мазунчик “Малини”, 29 разів номінований на “Раззі”, восьмиразовий її лавреат і, за діагнозом академіків, “найгірший актор століття” – та “найгірша акторка століття” Мадонна – постійний клієнт “Малини”, що має в своєму баґажі 6 нагород – коли-небудь з’являться на сцені Golden Raspberry. Втім, “Оскар” їх не поважає, а в списках “Золотої малини” вони присутні з обов’язковістю, якій можна позаздрити. Ачей – і продефілюють за ...надцятою “Малиною”, адже реклама є рекламою...



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com